22 травня. Пам’ятні дати

Помер 47-річний український поет у Санкт-Петербурзі, там його (на Смоленському кладовищі) спочатку і поховали. Але і друзі Тараса Григоровича, і численні шанувальники його творчості знали про палке бажання поета бути похованим згідно з його «Заповітом», написаним ще в 1845 році, на рідній землі – «Як умру, то поховайте мене на могилі серед степу широкого на Вкраїні милій…» Після того, як п’ятдесят вісім днів прах Шевченка перебував у Петербурзі, його домовину, згідно із заповітом, за клопотанням Михайла Лазаревського, після отримання ним дозволу в квітні того ж року, було перевезено в Україну й перепоховано на Чернечій горі біля Канева. Труну спочатку привезли до Києва, де з небіжчиком могли попрощатися усі охочі (особливо багато було тоді молоді). З Києва 8 (20 травня) 1861 року останки Кобзаря на пароплаві «Кременчук» перевезли до Канева. Дві доби домовина перебувала в Успенському соборі, а 10 (22 травня), після відслуженої в церкві панахиди, прах віднесли на Чернечу гору. Церемонія перепоховання великого Кобзаря перетворилася на справжнє, хоч і сумне, свято. Після церковної панахиди протоієрей виступив із прощальним словом, назвавши спочилого не тільки братом во Христі, але й справжнім і щирим батьком всього українського люду, а також першим, хто заступився за рідне слово українського народу. Потім труну винесли з церкви, поставили на козацький віз, накрили червоною китайкою, а замість волів впрягся люд. «І повезли, як слід, діти свого батька, що повернувся з далекого краю до свого дому», - згадує сучасник. Везли хлопці і чоловіки, а потім навіть і дівчата – декілька верст. Дорогу, якою рухалася траурна процесія, устелили зеленим віттям, і вона була схожа на зелений килим. Попереду несли Кобзарів портрет, аби весь стрічний люд бачив того, про кого лише чув. Над домовиною Шевченка на місці поховання змурували цегляне склепіння, насипали два яруси землі й обклали камінням так, щоб надати могилі вигляду степової могили. Згодом на могилі встановили дубовий хрест. Такою могила була до 80-х років ХІХ століття. На народні пожертви 1884 року на могилі Шевченка встановлено чавунний хрест, впорядковано земляний насип, могилу обкладено дерном, недалеко збудовано хату для доглядача. У 1889 році влаштовано перший музей Шевченка. У 1925 році на місці поховання Тараса Григоровича було утворено Канівський державний музей-заповідник «Могила Т.Г. Шевченка», а величний бронзовий монумент поетові споруджено у 1939 році. Народ здавна називає Чернечу гору Тарасовою.

Ювілеї дня:

180 років з дня народження Марка Кропивницького (1840-1910), українського драматурга, актора, режисера, композитора, педагога, театрального діяча, одного з корифеїв українського професійного театру. Автор понад 40 п’єс (серед них, такі відомі як «Дай серцю волю, заведе в неволю», «Доки сонце зійде, роса очі виїсть», «Глитай, або ж павук», «Чмир», «Скрутна доба». Народився на Кіровоградщині. Сценічну діяльність почав у аматорському театрі, на професійній сцені з 1871 року. Створив школу режисури і акторської майстерності. Серед учнів Марка Кропивницького – Ганна Затиркевич-Карпинська, Любов Ліницька, Ганна Борисоглібська, Іван Мар’яненко. Очолював драматичні трупи, створив низку яскравих сценічних образів; писав музику до вистав, автор вокальних дуетів, романсів. Не маючи змоги наприкінці життя систематично працювати в трупі, Марко Кропивницький все-таки час від часу з’являвся перед глядачами. Востаннє він виступив 1910 року в Києві, декламуючи твір Шевченка «Чернець» під час традиційного відзначення річниці смерті Шевченка. Після того Марко Лукич ще поїхав на гастролі до Одеси, де 40 літ тому (у 32 роки) вперше виступив як артист-професіонал. 7 квітня мала відбутися вистава, але виступати Кропивницький вже не міг: відчував себе недобре. Виставу довго не починали, переповнений зал хвилювався. Щоб заспокоїти глядачів, Марко Лукич вийшов на авансцену, попрохав пробачення і, посилаючись на недугу, сповістив, що грати не зможе. На другий день йому трохи покращало, і він виїхав додому. По дорозі з Одеси до Києва в поїзді біля станції Підгірна 21 квітня 1910 року Марко Кропивницький помер. Поховано видатного корифея української сцени у Харкові.

161 рік від дня народження Артура Конан Дойля (1859–1930), англійського письменника, одного з корифеїв детективної літератури ХХ ст., «батька» одного з найвідоміших літературних персонажів - лондонського детектива Шерлока Холмса. Навіть ставши відомим детективним письменником, Конан Дойль вважав себе істориком і пригодницьким романістом. Він є автором численних історичних та науково-пригодницьких романів. Закінчив єзуїтський коледж. За фахом – лікар. Упродовж деякого часу працював військовим хірургом у Південній Африці під час англо-бурської війни і саме за це, а не за літературні заслуги був удостоєний лицарського звання сера. Ще під час навчання в університеті вступив до масонської ложі й був масоном до кінця життя. Захоплювався спіритизмом. Двічі балотувався до британського парламенту, але невдало; літав на повітряній кулі, був затятим лижником, листувався з Черчіллем. А ще наполягав на спорудженні тунелю під Ла-Маншем. Мрія письменника справдилась у 1994 році, через півстоліття після смерті Конан Дойля.

141 рік від дня народження Симона Петлюри (1879–1926), українського громадсько-політичного і державного діяча, публіциста. Симон Петлюра народився в Полтаві. Був третій із 12 дітей місцевого візника. Навчався у церковно-парафіяльній школі, потім у Полтавській духовній семінарії. Навчаючись у семінарії, виявив великий інтерес до української літератури й культури, за що й був відрахований. Замість богословських книжок Петлюра надавав перевагу українським, а замість церковних пісноспівів мугикав «Ще не вмерла Україна», чим сильно псував настрій ректору та збивав «з путі праведного» попівських синків. Спочатку Симон подався на Кубань, але був там арештований (за заснування осередка Революційної партії). Після відсидки трьох місяців у в’язниці, восени 1904 прибув до австро-угорського Львова. Працював у місцевих ЗМІ, познайомився з Іваном Франком, Михайлом Грушевським. 1911 року Симон Петлюра переїхав до Москви, брав участь у роботі нелегальних гуртків «Кобзар» і «Громада», співробітничав у журналі «Вільна Україна», був редактором журналу «Украинская жизнь», який виходив у Москві з 1912 року. Із початком Першої світової війни Петлюра вступив на службу до Всеросійського союзу земств. 1915-го мобілізований на військову службу. Після Лютневої революції 1917 року організував і очолив Український фронтовий комітет. У травні 1917 року на І Всеукраїнському військовому з’їзді у Києві входив до складу Всеукраїнського військового комітету, а згодом очолив його. Був міністром у військових справах Центральної Ради, у квітні-грудні 1918 року – головою Київського губернського земства і Всеукраїнського союзу земств. За активну участь в Українському національному союзі (УНС) і опозицію до Гетьманщини та німецько-австрійських окупаційних військ був заарештований. У листопаді 1918 року, вийшовши з в’язниці, входив до складу організаторів уряду Директорії, а в лютому 1919 року очолив його. Був також обраний Головним отаманом військ Української Народної Республіки. У боротьбі з радянською владою співробітничав з генералом Денікіним, врангелівцями, польським урядом Пілсудського і країнами Антанти. Після їх поразки в 1920 році емігрував до Польщі, а в 1924 році – до Парижа. 25 травня 1926 року був убитий Самуїлом Шварцбардом. Існує дві версії того, кому було вигідне вбивство Петлюри. Згідно з першою, це справа рук Москви, аби знешкодити небезпечну для себе політичну постать. Тим більше, що до влади у Польщі повернувся Юзеф Пілсудський – союзник Петлюри у 1920 році. Другою версією був акт помсти єврея-одинака. Петлюра належить до історичних постатей, навколо яких десятиріччями вирували (й продовжують вирувати) ідеологічні пристрасті. Впродовж багатьох років радянська історіографія намагалася виставити його як «дрібного бухгалтера і маленького журналіста», «авантюриста» й «погромника». З іншого боку відбувалася «іконізація» Петлюри, глоріфікація образу, коли чи не кожен день його короткого життя сприймався як вияв мудрості. Звичайно, що істина не може критися в штампах – ані ідеалізація, ані демонізація  цьому не сприяють. Публікація документів, їхній аналіз і фахова оцінка, покликані прояснювати й висвітлювати будь-яку історичну подію чи історичну постать.

141 рік від дня народження Федора Кричевського (1879–1947), українського живописця, одного із засновників і професора Української академії мистецтв. Брат видатного українського митця Василя Кричевського. Серед найвідоміших робіт: «Наречена», триптих «Життя», «Свати», «Мати», «Довбуш»; цикл картин за мотивами поеми Тараса Шевченка «Катерина». Як педагог зробив великий внесок у розвиток українського мистецтва. У різні часи його учнями були Сергій Григор'єв, Віктор Костецький, Григорій Меліхов, Тетяна Яблонська, Сергій Отрощенко.

Роковини смерті

День пам’яті Остапа Нижанківського (1863–1919), українського композитора, хорового диригента, музично-громадського діяча. У 1885 році заснував музичне видавництво «Бібліотека музикальна», яке видавало твори українських композиторів, зокрема вперше в Галичині хори Миколи Лисенка. Був організатором студентських концертів «Артистичні мандрівки», в яких виступав як диригент. У 1892 році створив у Бережанах філію Львівського «Бояна». Автор численних хорів, солоспівів, вокальних ансамблів, фортепіанних п’єс. Учасник шевченківських концертів у Львові, Бережанах, Тернополі, Стриї, Дрогобичі, Рогатині. У травні 1919 року був заарештований і розстріляний без суду і слідства польською окупаційною владою у Стриї. Остапу Нижанківському виповнилося на ту пору лише 56 років.