Лідери «нізвідки» правитимуть світом. Україною – теж

Лідери «нізвідки» правитимуть світом. Україною – теж

Блоги
Укрінформ
Гарно сидимо. В карантині.

Гарно? Багато хто з цим не згоден – пручається у фейсбуку, кляне владу, яка, здається, нічого не уміє, крім забороняти. А раніше треба було про все це думати! Тепер то що? Тепер треба користатися цією унікальною можливістю – призупинитися, подумати спокійно, як ми, грішні, сюди прийшли і куди з усього цього – вийдемо.

Стало очевидно: так управляти світом більше не можна – людська цивілізація цього не витримає. Вангую: всі ми стоїмо перед глобальним перезавантаженням лідерів. Те що коронавірус до такої міри усіх «нагнув», найпотужніші країни світу – незалежно від їх політичного устрою – дуже промовистий наслідок всесвітньої кризи лідерства. Сучасні ідеї та стратегії критично запізнилися теж – але про них іншим разом.

Якби пандемія охопила США до початку президентської виборчої компанії-2020, Штати б не спіткали ці от «геронтологічні» вибори, коли основні претенденти від тих же демократів старші за пріснопам’ятного «дорогого Леонида Ильича (Брежнєва)», над неміччю якого у 1970-ті-80-ті потішався увесь світ.

Але це не вперше таке трапляється в історії, коли катастрофічні потрясіння піднімають нагору принципово ІНШИХ. Потрібно було розгорітися ІІ Світовій, щоби прем’єром став Уїнстон Черчіль. А хто до того керував урядом Великої Британії? Хто був лідером Франції, коли нікому невідомий 50-річний полковник де Голль відмовився визнати поразку своєї країни і вирішив продовжити боротьбу? Потрібно було Штатам впасти у яму Великої депресії, аби президентом США став Франклін Рузвельт, щоби переобиратися на своїй посаді ще тричі – безпрецедентний випадок для країни, де президентом заведено ставати не більше двох разів.

А ще на 15 років раніше – Громадянська війна на теренах колишньої Російської імперії – з якої безвісті вигулькнули ці яскраві та дивовижно ефективні люди по всі боки конфлікту? Історики знають ці десятки і навіть сотні імен: від українського Нестора Махна – до більшовицького Льва Троцького.

Мені можуть закинути: а чим все скінчилося у Росії – «кам’яною задницею» садиста Сталіна? А людожер Гітлер хіба ж зміг би захопити Німеччину – країну Бетховена, Шиллера і Гете – не скориставшись з принизливої поразки у І Світовій та суспільно-економічної катастрофи, яка слідувала за нею?

А ще мені можуть закинути, що минулорічні українські вибори – і були же відповіддю на цей виклик. Хіба ж не «нові обличчя» всі ті, кого тоді навибирали? Але це навіть не смішно. Те що сталося в Україні минулого року, можна назвати хіба що не надто вдалою пародією на вимогу часу. Хіба що – це було цілком в дусі базової професії переможця виборів-2019.

Відповім: все це так, але що вдієш, коли це і є шлях людства. І шлях України – теж – саме такий. Коли нема альтернативи – його треба проходити.

Тільки не треба тішити себе фантазіями, панове порохоботи, Порошенко не стане вдруге президентом України. І якщо хтось думає відшукати його(її) на екрані, в трансляції з Верховної Ради – це, скоріше за все, теж самообман. Нові лідери, як завжди в такі часи, з’являться, ніби «нізвідки»: от не було нікого – і раптом: як же ми не бачили?!

Начувайтеся…

Сергій Тихий
FB

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-