9 квітня. Пам’ятні дати

9 квітня. Пам’ятні дати

Укрінформ
Цього дня народився Андрій Лівицький -  український громадсько-політичний діяч, президент УНР в екзилі.

Андрій Миколайович Лівицький (1879-1954) родом з Полтавщини. Закінчив київську Колегію Павла Галагана, згодом – юридичний факультет Київського університету. Працював адвокатом і мировим суддею в Лубнах, Каневі, Золотоноші. З студентських років брав участь в українському національному русі, очолював студентську громаду в Києві. В 1905–1920 рр. Лівицький – один з провідних членів Української Соціал-Демократичної Робітничої партії. З березня 1917 року – член Української Центральної Ради. В період Гетьманату входив до складу опозиційного владі Скоропадського Українського Національного Союзу. Після встановлення влади Директорії УНР, був міністром юстиції, заступником голови Ради Міністрів в уряді Бориса Мартоса, керував Міністерством закордонних справ і Міністерством юстиції. У 1920 році уклав з Польщею Варшавський договір і союз проти більшовиків. Після завершення Української революції, Андрій Лівицький виїхав закордон. У 1922-1926 роках - голова уряду УНР в екзилі. Жив у Варшаві. Після загибелі Симона Петлюри став Головою Директорії УНР (фактично Президент УНР в екзилі) і Головним Отаманом військ УНР. По закінченні Другої світової війни Лівицький переїхав до Німеччини. У 1948 році ініціював створення Української Національної Ради. Андрій Лівицький помер 17 січня 1954 року в Карлсруе (Німеччина). Був похований на кладовищі Вальдфрідгоф у Мюнхені. Згодом його перепоховали в українському пантеоні в містечку Саут-Баунд-Брук (США).

Події дня:

Цього дня, у 1989 році, в столиці Грузії Тбілісі силами Радянської армії жорстоко придушено мирну демонстрацію. Трагедія 9 квітня, а саме так називають ті події у Грузії, сталася на тлі чергового загострення грузино-абхазького конфлікту. В березні 1989 року Абхазія заявила про намір вийти зі складу Грузії і стати окремою союзною республікою. У відповідь на це Грузією прокотилася хвиля несанкціонованих мітингів. 4 квітня під проводом одного з лідерів національного грузинського руху Звіада Гамсахурдіа розпочався безстроковий мітинг в Тбілісі, який з 6 квітня почав проходити під антирадянськими і антикомуністичними гаслами. Це налякало місцеву владу, і вона звернулася за допомогою до Москви, попросивши надати військову допомогу. На вищому рівні було ухвалено рішення про негайне направлення в Тбілісі підрозділів силовиків. До участі в спецоперації був залучений мотострілецький полк дивізії внутрішніх військ імені Дзержинського – одна з елітних частин МВС СРСР, ОМОН з Пермі та Воронежа, полк десантників із Кутаїсі та курсанти школи МВС із Горького (нині – Нижній Новгород). 7-8 квітня вони вже були на вулицях грузинської столиці. Ситуація була надзвичайно напружена й вибухонебезпечна. Демонстранти заблокували підступи до проспекту Руставелі, використовуючи для цього вантажні машини і тролейбуси. Почались поодинокі сутички між мітингувальниками і прибулими військовими. Під ранок 9 квітня командувач військами Закавказького військового округу Ігор Родіонов наказав почати витіснення демонстрантів з площі - до будинку Уряду рушила бронетехніка, за нею бійці. У хід йшли гумові кийки, слізогінний газ, саперні лопатки. Демонстранти почали залишати площу, але майже всі виходи з були перекриті автотранспортом, що різко зменшило шляхи евакуації, виникла паніка та масова тиснява. Результатом цієї спецоперації стала смерть (за офіційними даними) 19 людей. Із них 17 жінок. За тими ж таки офіційними даними, загибель людей сталася в результаті задушення під час тисняви. За даними слідчої комісії верховної ради Грузії, протягом місяця за медичною допомогою звернулися 4035 осіб. Союзна комісія на чолі з Анатолієм Собчаком, яка розслідувала цей інцидент, згодом встановила наявність у постраждалих колотих і різаних ран та ознаки враження отруйними речовинами. Разом з тим комісія прийшла до висновку про надмірне застосування військовими сили проти демонстрантів. Втім, військові все заперечували. В свою чергу і керівництво СРСР відмовилося взяти на себе відповідальність за події під час розгону демонстрації. Після цієї трагедії уряд Грузії змушений був піти у відставку, а довіра до очільника СРСР Горбачова і центральних органів влади була остаточно підірвана. З цього квітневого ранку почався процес об’єднання грузинського суспільства навколо ідеї національної незалежності та відновлення грузинської державності. Наступного дня на знак протесту проти розгону мітингу місто Тбілісі і решта країни розпочали страйк, а також було оголошено національний 40-денний траур. Рівно через два роки, 9 квітня 1991, верховною радою країни було ухвалено «Акт про відновлення незалежності Грузії». А у пам’ять про трагічні подій 9 квітня 1989 року в Тбілісі, в Грузії відзначається День національної єдності, громадянської злагоди і пам’яті загиблих за батьківщину.

Ювілеї дня:

199 років від дня народження Шарля Бодлера (1821–1867), французького поета, критика, перекладача, класика французької й світової літератури. Літературну діяльність починав як критик. Найвідомішими творами Бодлера є збірки поезій «Квіти зла» і «Малі поезії у прозі», а також збірка художньо-філософських есе «Штучний рай» у якій він досліджує проблему впливу на людину збуджуючих засобів: вина, гашишу, опіуму. Його трагічна поезія, котра успадкувала класичну стрункість французького вірша, закарбувала в строго бездоганних формах невідомі минулому сумніви і пристрасті, а також  вперше оприлюднила багато з того, про що всі знали (або здогадувались), але не наважувались про це говорити високопоетичною мовою, і що буде непокоїти західну літературу впродовж всього ХХ століття.

138 років від дня народження Вадима Львовича Модзалевського (1882–1920), українського історика, архівіста, археографа, одного з фундаторів архівної справи України. Після закінчення Миколаївського інженерного училища (у Петербурзі) служив інженером у Києві. Був вихователем у 1-му Кадетському корпусі (Петербург). У 1911–1912 рр. – директор Музею українських старожитностей Василя Тарновського (Чернігів), 1911–1918 – керуючий справами Чернігівської губернської ученої архівної комісії, одночасно – секретар Чернігівського дворянського зібрання. З початком Української революції 1917-1920 років перебрався до Києва. Очолюючи архівні управління (1918–1920), сформував архівну справу України. Був секретарем Комісії для заснування Української Академії наук. Автор грунтовних праць «Малоросійський родословник», що містить, зокрема, багатий матеріал про генеалогію українських письменників-дворян, та «Малоросійський гербівник». Помер науковець дуже рано – 38-річним. У Києві є вулиця Вадима Модзалевського.

Роковини смерті:

394 роки з дня смерті Френсіса Бекона (1561–1626), англійського філософа і державного діяча (лорд-канцлера), парламентаря, автора відомого всім вислову «Знання – це сила». Бекон вважається одним із пропагандистів емпіричних наук на ранньому етапі Нового часу, який у своєму «Великому відновленні наук», задуманому як твір-гігант у шістьох частинах, прагнув встановити нові рамки природознавчого пізнання, а також сформулювати його теорію, метод та застосування. Крім суто філософських праць, Бекон протягом усього життя писав для уряду політичні та правові нариси, доповіді та меморандуми (за фахом був юристом). Посмертно була видана його наукова утопія «Нова Атлантида» (цей твір стане у подальшому поштовхом до заснування Королівського товариства). Вплив творчості Бекона розпочався вже після його смерті, спершу в Англії, а потім і в цілій Європі. У пізньому ХVІІ ст. та ХVІІІ ст. до Бекона прийшла і світова слава. Його абсолютно новаторська концепція наукової системи була високо оцінена французькими енциклопедистами, особливо Дідро. А дебати довкола його індуктивного методу точаться й сьогодні.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-