23 березня. Пам’ятні дати

Всесвітній день метеорології заснований Всесвітньою метеорологічною федерацією (ВМО) і відзначається з 1961 року для підвищення обізнаності широкої громадськості в усіх країнах світу щодо діяльності Національних гідрометеорологічних служб, а також задля поглиблення розуміння значущості такої праці. Сама ВМО була заснована в 1950 році в якості компетентного органу ООН з питань спостереження за станом атмосфери Землі та її взаємодією з океанами. До складу ВМО входить 191 країна, зокрема й Україна, яка представлена Українським Гідрометцентром.

Передусім, Всесвітня метеорологічна організація займається питаннями погоди, клімату і води, адже небезпеки від них становить майже 90% від загального числа природних катаклізмів. Зусиллями своїх членів ВМО забезпечує прогнози і ранні попередження про подібні небезпеки, аби сприяти запобіганню і пом'якшенню наслідків від лих, порятунку життів людей, а також зменшенню масштабів шкоди майну і навколишньому середовищу за рахунок більш ефективного управління ризиками.

Ювілеї дня:

133 роки від дня народження Хуана Ґріса (1887-1927), відомого іспанського художника, графіка, декоратора і скульптора, одного з основоположників кубізму, майстра натюрморту. Хуана Ґріса називали «третім кубістом» після Пікассо і Брака. Народився він у Мадриді в багатодітній родині (був останнім із 13 дітей). Навчався в Мадридській школі мистецтв, але так і не закінчив її. Співпрацював з гумористичними журналами. На ранньому етапі творчості зазнав потужного впливу символізму. 1906 року, аби уникнути служби в армії, з 16 франками в кишені, переїхав до Парижа, мешкав на Монмартрі. Заприятелював з Матіссом, Модільяні, Леже, Пікассо, Браком, а також поетом Морісом Жакобом. На Монмартрі, в невеличкій кімнатці, де майже не було меблів, він проживе 16 років. Перша персональна виставка Ґріса відбулася в Парижі в 1919 році, потім були виставки в Берліні та Дюссельдорфі. У 20-их роках займався книжковою ілюстрацією, співпрацював з Дягілевим, створюючи оформлення для постановок «Російських сезонів», але досить швидко зневірився у балеті, побачивши його зворотню сторону з інтригами та заздрощами. Однією з відданих шанувальниць і подруг Ґріса була Гертруда Стайн. Саме їй належить заслуга відкриття таланту цього художника. На думку Стайн, фундатором кубізму був Пікассо, але Ґріс додав до нього «ясності та екзальтованості». З Пікассо вони спочатку дружили, але згодом їхні шляхи розійшлися. Заживши світової слави, Пікасо почав досить зверхньо ставитися до своїх колег, зокрема і до Ґріса. Полотна Ґріса (особливо останнього періоду його творчості) вирізняються насиченими гармонійними кольорами, подібно до полотен Матісса. Останні роки свого життя провів у злиднях, помер 40-річним. Нині його роботи знаходяться у провідних музеях світу і продаються за шалені гроші на аукціонах. Приміром, «Натюрморт зі скатертиною в клітинку» був проданий у 2014 році за майже 57 мільйонів доларів.

126 років від дня народження Дмитра Чижевського (1894-1977), українського філософа, історика філософії та культури, славіста, громадського діяча. Зневірившись у політичній діяльності (був членом Центральної ради), влітку 1921 року емігрував до Німеччини. Викладав в університетах Галлє, Єни. За 1921–1945 рр. було видано 450 праць дослідника, він зробив цінні архівні знахідки, опублікував невідомі твори Яна Коменського, твори українських учених, що навчалися в німецьких університетах, латинські поезії Феофана Прокоповича тощо. У 1949-1956 рр. Дмитро Чижевський викладав славістику в Гарварді. З 1956 року і до самої смерті жив і працював у німецькому Гейдельберзі, очолюючи Слов’янський інститут при місцевому університеті, який незабаром зажив слави найкращого славістичного центру Європи.

112 років від дня народження Архипа Люльки (1908–1984), українського конструктора авіаційних двигунів. Архип Люлька першим у світі запропонував ідею двоконтурного турбореактивного двигуна, які й нині використовують у пасажирській та військовій авіації. Народився майбутній конструктор на Київщині. Закінчив Київський політехнічний інститут. З 1946 року – генеральний конструктор першого в світі двоконтурного турбореактивного двигуна (1939–1941), інших двигунів, дослідив нові енергетичні речовини. Конструкторське бюро під керівництвом Архипа Люльки розробило десятки типів турбореактивних двигунів. Літаки з такими двигунами встановили понад 50 світових рекордів. Архип Люлька майже все своє життя працював у Москві, але не поривав з Україною, любив українську мову, дружив з діячами української культури.

110 років від дня народження Акіри Куросави (1910-1998), відомого японського кінорежисера, сценариста, продюсера, класика світового кіно. Поставив фільми: «Расьомон», «Ідіот», «Сім самураїв», «Двійник», «Тінь воїна», «Дерсу Узала», «Червона борода», «Ран». Його фільмами надихалися Френсіс Форд Коппола, Браян Де Палма, Джордж Лукас. Так сталося, що кінематографічна манера Куросави значною мірою вплинула не на японських, а на європейських і американських кінематографістів. «Слово «гігант» вживається надто часто стосовно багатьох і абсолютно різних художників. Але з Акірой Куросавою саме той рідкісний випадок, коли слово й дійсно співпадає з масштабом особистості», - сказав після смерті видатного японця Мартін Скрсезе. Спілберг назвав Куросаву «Шекспіром нашого часу».

78 років від дня народження Міхаеля Ханеке (1942), відомого австрійського кінорежисера і сценариста, володаря величезної кількості різноманітних кінематографічних нагород, зокрема й двох «Золотих пальмових гілок» Каннського кінофестивалю (2009, 2012), «Оскара» (2012), чотириразового володаря премії Європейської кіноакадемії. Крім кіно інколи працює на телебаченні та в театрі. Постановник фільмів: «Відеоплівки Бенні» (приз Європейської кіноакадемії, 1993), «Час вовків», «Приховане» (приз Каннського кінофестивалю, 2005; премія Європейської кіноакадемії, 2005), «Піаністка» (приз МКФ в Каннах, 2001), «Біла стрічка» («Золота пальмова гілка» Каннського кінофестивалю 2009, а також призу ФІПРЕССІ), «Любов» (2012, «Золота пальмова гілка» Каннського кінофестивалю). Ханеке – бажаний гість на найпрестижніших кінофестивалях світу, на кожен новий його фільм щораз із нетерпінням очікують кіномани і вибагливі критики. «Його фільми – наче холодний душ для нашої матеріалістичної цивілізації», – так охарактеризувала творчість Ханеке Жюльєт Бінош. Сам режисер зауважує, що якщо кіно дає відповіді на запитання – то воно бреше. «Я волію ставити запитання, а не давати відповіді. Кожен повинен сам шукати відповіді. Я наголошую: саме шукати, а не очікувати, що ось зараз тобі подадуть, бо ти заплатив. Так, подадуть, але що?..» Звісно, пересічна більшість глядачів, вигодувана на видовищному екшні й попкорні, вважає фільми Ханеке дещо нуднуватими. Воно й дійсно так: якщо герої його фільмів убивають – то по повній, як у «Забавних іграх»; якщо кохають, то якось незрозуміло, так, як героїня Ізабель Юппер у «Піаністці», або як пара літніх людей у «Любові». У будь-якому випадку, попкорн у ритмі зміни кадрів не пожуєш.

Роковини смерті:

26 років з дня смерті Джульєтти Мазіни (1921-1994), італійської кіноактриси, дружини Федеріко Фелліні. Знімалась у кінофільмах «Вогні вар’єте», «Білий шейх», «Дорога», «Ночі Кабірії» (1957, приз МКФ в Каннах), «Джульєтта і духи», «Джинджер і Фред». Критики прозвали її «жінка Чаплін», хоча актриса жодним чином не намагалася копіювати чи наслідувати манеру гри Чапліна. Останній був у захваті від Мазіни – актриса вміла полонити душу глядача лише завдяки одному таланту. У неї не було ані розкішної краси  Софі Лорен, ані чуттєвості та сексуальності Бріжит Бардо. Геніальний Фелліні казав про неї: «Маленька жінка з поглядом собачки, яка загубилася». Мазіна не ображалася. Все життя вона жила в тіні генія свого чоловіка. Вона була його музою, дружиною, подругою, доброю феєю, талісманом. Терпіла його шалений темперамент, важкий характер, його талант, всесвітню славу (італійці взагалі обожнювали маестро), нескінченні любовні походеньки і його коханок. Разом вони прожили 50 років. На похоронах свого чоловіка Мазіна не плакала, а на безкінечні слова співчуття лише стримано усміхалася, передчуваючи свій близький відхід. Фелліні не любив коли вона плакала. Йому подобалась її лагідна усмішка. Вона померла через п’ять місяців після Федеріко. Поховані вони разом, на кладовищі приморського містечка Ріміні. У них не лише спільна італійська земля, де вони спочивають, але й один на двох надгробок, на якому, крім імен та дат, викарбувана фраза: «Тепер, Джульєтто, ти можеш плакати…».