Ви все встигаєте за відпустку? Що наповнює недільний день особливим сенсом

Ви все встигаєте за відпустку? Я — не встигла, тому ось, доганяю. Починаю, нарешті, те, про що думалося давно — ще із кінця осені, а мо, й раніше. Писатиму про життя своє насущне і все, що в ньому вертиться. Кому цікаво, слідкуйте, будь ласка, долучатиму вас свого фан-клюбу.

Ну, то оць це була приказка, а власне воно — перший з черги #недільнийтекст далі (якраз для вечора понеділка).

*  *  *

З чим у вас асоціюється неділя? У багатьох — з ранком без будильника, еге ж? Ще — прогулянка вихідного дня, ліс, парк, музей, день із сім'єю, шашлик-машлик чи недільний обід/вечеря, фестиваль, церква, зрештою! У мене, зізнаюся, асоціюється із більшістю речей з цього переліку, ну ок, зі всіма. А часом, найбільше, — із тістом. Чому? Бо тісто — це така субстанція — об'єднуюча, глибинна, яка наповнює недільний день особливим сенсом.

У мене це тісто, як правило дріжджове: діти дуже люблять баники з маком — ті самі закарпатські макоші, які у кожного пересічного закарпатця, котрий мав мамку/бабку, викликають спогади дитинства. І у мене викликають, так, звісно, але мотиви — інші. По-перше, нагодувати своїх хлопаків, а по-друге — релакснути, вимішуючи тісто. Неправильне рішення, скажете ви, бо для того, аби релакснути, треба засипати інгредієнти у міксер і почекати, доки машина зробить усе сама. Чаю попити доти, зрештою.

Але ніт, скажу я вам. Релакс можливий саме тоді, коли місиш руками. Знаєте ці відчуття?! Та знаєте, звісно ж, ті, хто практикує мішення тіста руками. (Я майже ніколи не мішу машиною, хоча, кажуть, виходить дуже якісно. Але я роблю з тістом не так часто, аби довіряти цей приємний процес машині).

Ну бо він мені, справді, приємний, магічний якийсь, схожий на творення світу, того, який творила жінка (ну бо ж і такі легенди є — не про Отця світу, а про його Матір) і спочатку в якому було яйце.

Яйце, збите з цукром, в яке додаються розведені в теплому молоці львівські дріжджі (я їх, чомусь, люблю більше, аніж мадярські, оті, в жовтій пачечці з нечитабельною для пересічного слов'янина назвою продукту, або ж модні нині сухі). А потім настає момент, коли починаєш підсипати в жовтувату масу муку! О, це ж просто пісня! В муці — миска, стіл навколо неї, сито, твої руки до ліктів, катран, чоло, з якого змахуєш волосся руками від муки — та все в муці!!! Навіть діти, які саме в цей момент завжди залітають на кухню і обов'язково ото треба засунути руку в пачку з мукою, а потім плеснути в долоні!

А після починається мій найбільш неулюблений період в цій справі — вимішування. Коли все, що в мисці, липне до рук, а ти крутиш і крутиш оте коло всередині цього липкого хаосу, а тоді — доливаєш жовтої олії , домішуєш і ось уже видно початок кінця цього процесу творення. Тісто, нарешті, починає відлипати від рук, отримує форму і влягається товстеньким жовтим клубочком на дні миски. Накриваєш його рушником, ставиш в тепле місце підходити, а сама заварюєш чай. Хух, тепер можна! Ну і вуаля — заряд вам позитиву на день, а то й на тиждень!

Але є ньюанси. Аби тістова медитація вдалася, бажано, щоб домашні в цей момент також щось там своє медитували. А то починається: “А що це буде? Баники? А що, пиріжків не буде? А ти квіти вчора поливала? А де моя футолка, ота, зелена? А можна я в телефоні пограю????? ” І ти гаряча, як розпалений пец, від цих питань розумієш, що зараз яааак комусь замісиш!

Я ось чітко розумію, чому в народних усіх звичаях жінки хліб місили до дня рано. Ні, не тому, аби встигло підрости — а тому, що робити це треба, поки усі сплять!

Бабка моя, прощенна, так завжди місила хліб на Великдень чи на інші свята великі, такі, заради яких дома напалювали пец і пекли домашній хліб. Вона, золота, вставала в третій ранку — а вже з першої не спала і починала переживати, чи добре зробить та вимісить опару — аби ж потім добре зійшло! Я скільки живу ні разу не пам'ятаю, аби сталося так, що не виріс хліб. Той її хліб з трьох літрів квасного та солодкого молока та 10 кіл муки за рецептом покійної бобуської тютки Анці — найсмачніший, який я їла в житті! Я такий пекти не умію... Ані мама...

Але мені оце зараз тільки в голову приходить, чому бабка Уля завжди рано вставала його місити. Бо місиво тіста — це такий жіночий прадавній ритуал, який треба виконувати з обов'язковою умовою: доки всі сплять. Тоді можна і молитися, і співати, і сипати мукою по столу... Бо ти твориш світ, який починається з яйця.

Ще один забобон, яким користуюся у цій небуденній роботі, підгледіла якось у чоловікових кумів на Сумщині. Вже не пам'ятаю, що саме вони тоді саджали в духовку в старенькій літній кухні з погребом з нагоди нашого приїзду на його батьківщину, але добре запам'ятала нюанс. А, точно, то був яблучний пиріг! Донька кумина на моє питання про рецепт мамчиного яблучного пирога почала переповідати його, а закінчила словами: “А потім кладемо ось так в духовку і ще хіба разок перехрестимо, отак!”, і при цім мала намалювала над пирогом хресне знамено у повітрі, грюкнула кришкою духовки і побігла собі надвір. А я з тих пір також завжди так роблю.

А ще знаєте про що згадую місячи тісто? Про вичитаний якось в років так 12-13 в жіночому журналі “Натали” ( ми такий виписували тоді) жіночий закон. Так от, слухайте і запам'ятовуйте: “женскіє рукі, которие часто работают з тестом, виглядят очень красиво, потому что кожа увлажненная, а еще — єто прекрасний массаж”. Ви не знали, ніт? Отож бо, виключайте там свої міксери і починайте місити вручну!

Ну а якщо ви не читали свого часу журнал “Натали”, то думки про те, що тісто вбирає енергетику жінки і передає її тим, хто потім їстиме хліб, ви знати мусите — от хоча б з Фейсбуку, вони тут на кожному кроці Відтак, місити його радять обов'язковою на позитиві, з правильними думками і тільки в напрямку “за сонцем” — інакше ніяк. Я пару раз чесно пробувала “за сонцем” - мені, чомусь, лягає акурат навпаки, і якось з одними добрими знайомими сперечалися про правильну сваргу — що позитив виходить якраз тоді, коли свастика крутиться вліво — бо вихор, який вона утворює, дме в потрібному, правому напрямку (але це не точно)). А ще спостерегла, що коли пересилюю себе і роблю “за сонцем” - думки далеко не позитивні, бо злюся, що треба себе пересилювати. Тому я це все покинула. Мішу як міситься і заспокоююся думками, що в машині один вінчик завжди крутить за, а інший проти сонця. Ну і думки про руки теж заспокоюють: шкіра таки зволожена, і ця робота — справді гарний масаж! Але не тільки для рук. Для мізків — також)))

Тетяна Когутич
FB