28 лютого. Пам’ятні дати

Олександр Олексійович Шалімов (1918-2006), український хірург і вчений, лікар зі світовим ім’ям. Він пройшов шлях від лікаря районної лікарні до директора створеного ним Інституту хірургії та трансплантології Академії медичних наук України. Вчений зробив вагомий внесок у розвиток науки, став одним із засновників вітчизняної хірургії. Унікальні розробки та винаходи, передові методи лікування, запропоновані Шалімовим, підтверджені 112 авторськими свідоцтвами і патентами; він є автором 870 наукових праць. За свідченням його молодших колег, академік був чи не останнім хірургом, котрий оперував усі органи, міг прийняти пологи, надати фахову допомогу при будь-якій травмі. Крім того, він написав три докторські дисертації на різні теми: одна – по легенях, друга – по стравоходу, а третя – по підшлунковій залозі. І кожна з них була надзвичайно прогресивною. Лікарський стаж Шалімова – понад 60 років. За цей час він прооперував понад 40 тисяч хворих. Він першим провів успішну пересадку підшлункової залози хворому діабетом, розробив і впровадив нові методи операцій при онкологічних захворюваннях, органів травлення, серця, судин. Під його керівництвом проведена перша в Україні операція з пересадки серця. Йому пропонували запаморочливі пропозиції очолити клініки в Європі, Америці, але він відмовлявся. «А хто ж тоді лікуватиме наших?», - резонно запитував він. Олександр Шалімов усе життя намагався дотримуватися трьох головних правил: працювати над собою, постійно вчитися і ніколи не здаватися. Він оперував до 80-ти років. В одному з інтерв’ю вчений давав рецепт своєї напрочуд плідної роботи: «Я вставав щодня на початку шостої, умивався, голився і дві години – до восьмої – сидів і читав. О восьмій ішов на роботу, приймав хворих, оперував, а коли випадав час – у бібліотеці читав усе, що там є стосовно хвороб, які я сьогодні побачив уперше. Так я вдосконалювався». Олександр Шалімов – Людина планети 1998 року за визнанням ЮНЕСКО, академік НАН і АМН України, нью-йоркської і німецької академій наук, справжній Герой України. Втім, найважливішою за всі звання й регалії є світла пам’ять про нього – лікаря і людину – в серцях тисяч українців, котрим він урятував життя, а також тих, для кого він був Учителем (хоча всі його учні називали його Шефом).

Ювілеї дня:

487 років від дня народження Мішеля де Монтеня (1533–1592), французького філософа, письменника, громадського діяча, «батька» сучасної есеїстики. Здобув класичну домашню освіту, закінчив колеж у Бордо, вивчав юриспруденцію в Тулузькому університеті. В 1581–1584 рр. – мер міста Бордо. Був знайомий з Генріхом Наваррським. Головний твір Монтеня – «Проби» (в ориг. – «Есе»), містить думки, спостереження, враження від прочитаного (особливо від античних авторів) та пережитого; тут порушено теми виховання і навчання, слави й гідності, смерті й багатства тощо.

194 роки від дня народження Памфіла Юркевича (1826-1874), вітчизняного філософа-ідеаліста, педагога. Після закінчення Київської духовної академії 10 років викладав у ній філософію, логіку й метафізику. Викладав курси з історії філософії, логіки, психології, педагогіки, історії філософії права. У своїх творах («Ідея», «Мир з ближнім як умова християнського співжиття», «Розум за вченням Платона і досвід за вченням Канта») обстоював релігійне, об’єктивно-ідеалістичне вчення про світ як продукт діяльності Бога, духа. Учнем Памфіла Юркевича був відомий релігійний філософ Володимир Соловйов.

139 років від дня народження Павла Альошина (1881–1961), українського архітектора. Дійсний член Академії архітектури УРСР з 1945 року - доктор архітектури. Головний архітектор Києва у 1918-1920 рр., київський губернський архітектор (1922-1924), однин із засновників київських інститутів – архітектурного та художнього (професор з 1921). Серед його учнів – Володимир Заболотний, Петро Юрченко, Петро Шпара. За його проектами у Києві збудовано Педагогічний музей (1909-1912, тепер Будинок учителя), Ольгинську гімназію (1906-1927, тепер один з будинків НАН України), будинок по вулиці Пилипа Орлика № 1/15 (маєток Ковалевського, 1911-1912), Будинок лікаря по вул. Вел. Житомирській № 17 (1928-1931) та ін. 

Роковини смерті:

Цього дня не стало Анні Жірардо (1931-2011), відомої французької актриси. Серед кращих ролей – Надін («Рокко і його брати», 1960), Катрін («Жити, щоб жити», 1967), Данієль («Померти від кохання»), мати («Піаністка», 2001). Актриса була нагороджена премією «Сезар» та преміями Венеціанського і Каннського кінофестивалів. Жірардо закінчила Паризьку консерваторію, дебютувала на сцені «Комеді Франсез» в одній із п’єс Жана Кокто. На початку 60-х почала зніматися в кіно; її зірка засяяла після того, як вона надзвичайно тонко зіграла повію Надін у фільмі Лукіно Вісконті «Рокко і його брати». Фільм став класикою світового кінематографа. У 70-х Жірардо була найпопулярнішою актрисою Франції. У її житті були періоди тріумфу і слави, були й періоди акторської незатребуваності, зневіри (рання смерть коханого чоловіка, депресія, наркотики, алкоголь), утім актриса змогла вистояти. В одному з інтерв’ю початку 90-х років (до речі, це було інтерв’ю одному з українських телеканалів), актриса сказала, що її дуже непокоїть доля деяких молодих людей, а саме тих, хто ненароком потрапив у якусь халепу, скруту і не знає, не бачить виходу з ситуації що склалася, а тому вирішує накласти на себе руки. «Благаю, милі мої, яким би не був ваш відчай, пам’ятайте, що вихід є. Не втрачайте надію». І акторка дивилась довгим проникливо-теплим поглядом в об’єктив телекамери, і було зрозуміло, що це не порожні слова знаменитості, а слова мудрості й досвіду… Звичайно, згадуючи французьких актрис, можна назвати більш розкішних, більш успішних, сексуальних, але Анні Жірардо з її неповторним поєднанням чарівності, французького шарму і шляхетності – особлива.