21 січня. Пам’ятні дати
21 січня 1920 року, у Харкові, за ініціативи відомого українського громадського діяча, етнографа, фольклориста, літературознавця та науковця Миколи Сумцова було засновано Музей Слобідської України. До заснування музею також долучились, а потім стали співробітниками, український історик, філософ, один із фундаторів Української академії наук Дмитро Багалій; історик-сходознавець, україніст Андрій Ковалівський; дослідниця українського народу Раїса Данковська. У 1922 році, до 200-річчя з дня народження Григорія Сковороди, музею було присвоєно його ім'я.
На початку 1930-х років Музей Слобідської України був перейменований в історичний. В вже на початку 1940-х Харківський історичний музей став одним з найбільших в Україні, на той час його зібрання налічували понад 100 тисяч експонатів. Під час Другої світової війни колекція музею зазнала втрат: при евакуації і під час визволення Харкова вона була майже повністю знищена. Після війни музей відновили і поповнили новими експонатами.
Сучасний Харківський історичний музей має 4 відділи. Крім археологічних пам'яток, музей містить експонати з історії заснування Харкова, нумізматики, етнографічні зборів, колекції зброї, прапорів.
У 2015 році Харківському історичному музею присвоєно ім'я його засновника Миколи Сумцова.
Події дня:
21 січня 1919 року, у місті Хуст, на Закарпатських всенародних зборах було прийнято рішення про возз'єднання Закарпаття з Великою Україною. Вже наступного дня, 22 січня 1919 року, на Софійській площі у Києві, під час оголошення Акту Злуки, представники ЗУНР говорили і від імені Закарпаття: «Однині на всіх землях України, розділених віками – Галичині, Буковині, Закарпатській Русі і Наддніпрянській Україні – буде одна, велика Україна». Як відомо, після розпаду Австро-Угорської імперії, наприкінці жовтня 1918 року, Закарпаття увійшло до складу Угорщини, як однієї зі спадкоємиць Австро-Угорської імперії. Проте, питання про державну належність і статус краю серед закарпатців стало одним з головніших на той час. Наприкінці грудня 1918 року уряд Угорської Народної Республіки видав закон «Про національну автономію русинів, що проживають в Угорщині». До складу автономії увійшли комітати Марморош, Угоча, Берег і Уг, її центром було визначено Мукачево. Однак, проголошена автономія краю не знайшла підтримки у населення. 21 січня 1919 року Руська народна рада скликала на загальний конгрес «всіх русинів, жиючих в Угорщині», аби вирішити питання територіальної приналежності Руської Країни. Того дня до Хусту із 175 сіл і містечок прибуло 420 делегатів. Загалом разом з гостями на з'їзді було близько 1200 чоловік, тобто це був найбільш представницький з тогочасних закарпатських форумів. Вранці делегати зібралися на богослужіння, освятили синьо-жовтий прапор, під яким і проходив з'їзд. Головним рішенням цього зібрання стала резолюція, в якій, зокрема, йшлося, що з’їзд не визнає закону про автономну Руську Країну в складі Угорщини та ухвалює об’єднання з Соборною Україною, щоби «нова держава при виконанню сеї злуки узгляднила окреміше положеннє угорських Українців». На жаль, в тодішній складній міжнародній ситуації реалізувати рішення з'їзду не вдалося: за Сен-Жерменським мирним договором 1919 року і Тріанонським договором 1920 року Закарпаття під назвою Підкарпатська Русь увійшло до складу Чехо-Словаччини.
21 січня 1978 року український дисидент, політв’язень Олекса Гірник вчинив акт самоспалення біля могили Шевченка на Чернечій горі в Каневі. Таким чином він протестував проти тотальної русифікації, а також нагадував про 60-ту річницю проголошення самостійності України Центральною Радою (ІV Універсал 22 січня 1918 року). За роки радянської влади інформація про самоспалення дисидента замовчувалася і тільки після здобуття Україною незалежності правда про вчинок Олекси Гірника була оприлюднена. Перед тим як зважитись на крайній крок, Гірник писав у листі до дружини: «Я ішов простою дорогою, тернистою. Не зблудив, не схибив. Мій протест – то сама правда, а не московська брехня від початку до кінця. Мій протест – то пережиття, тортури української нації. Мій протест – то прометеїзм, то бунт проти насилля і поневолення. Мій протест – то слова Шевченка, а я його тільки учень і виконавець». У 2007 році Олексі Гірнику присвоїли звання Герой України.
Ювілеї дня:
141 рік від дня народження Володимира Сінклера (1879-1946), українського військового діяча, генерал-майора, начальника Генштабу Армії УНР. За походженням швед. Високоосвічений офіцер (закінчив академію генерального штабу царської Росії) він за всіх режимів – Центральної Ради, Гетьманату і Директорії – залишався на високих посадах у генеральних штабах, займався організацією української армії, плануванням великих військових операцій, навчанням кадрів. 1919-го очолював штаб Наддніпрянської армії, а у 1920-му – українську військову делегацію на переговорах з Польщею, в результаті яких було підписано українсько-польську військову конвенцію. Після того, як УНР потерпіла поразку, разом із загонами Симона Петлюри відійшов на територію Польщі; був начальником штабу і членом Вищої Військової Ради УНР. Йому пропонували високі посади у Війську Польськім, але він відмовився. З 1924 року (після того як українські військові табори в Польщі були розпущені) і до кінця життя був службовцем на залізниці – звичайним кондуктором. Після приходу радянських військ був арештований СМЕРШем (разом з відомим українським громадським діячем, вченим Іваном Фещенком-Чопівським) та інтернований до Києва. Загинув у Лук’янівській тюрмі в 1946 році. В анкетах у графі «національність» Володимир Сінклер завжди називав себе українцем.
115 років від дня народження Крістіана Діора (1905-1957), французького модельєра. Створений Діором стиль проіснував лише 10 років, але внесок модельєра у розвиток світової (й, передусім, французької) моди – величезний. Саме Діор відновив статус Парижа як столиці світової моди. Він створив новий образ жінки, «виховав» П’єра Кардена і Сен-Лорана й заклав підвалини розвитку прет-а-порте, повідкривавши будинки моди у США і Південній Америці. Крім того, створив власну лінію взуття і фірму з виробництва парфумів Christian Dior Parfums. Запроваджена ним бізнес-стратегія за 10 років зробила його постаттю світового масштабу і брендом розкошів. Модельєром Крістіан Діор став майже випадково. Мріяв про кар’єру дипломата, але натомість відкрив у 1928 році художню галерею. Спілкувався й співпрацював з Кокто, Жоржем Браком, Далі, де Кіріко, Пікассо. Втім, криза 30-х років, яка поставила родину Діора на межу банкрутства, змусила його закрити галерею й заробляти на життя розробкою моделей капелюшків і суконь для модних журналів і будинків моди. З 1941 року він працював (разом із П’єром Бальменом) для відомого модельного будинку Lucien Lelong, а після війни, в 1946 році відкрив власний будинок моди. Вже в першій колекції показав новий силует одягу – New Look: сукні у формі пісочного годинника з тонкою талією, оголеними плечима і довгою пишною спідницею-дзвоном. Після воєнного лихоліття з його строгістю (часом відвертою потворністю), невиразністю й важкістю в усьому, діорівські жінки були схожі на тендітні ніжні квіти. «Я створив квіткових жінок», - не без гордощів констатував модельєр. Квіти були його слабкістю. Він був пристрасним квітникарем, а його родове гніздо в Гранвілі на березі Ла-Маншу потопало в квітах (пересвідчитись у цьому можна й нині: в будинку де народився й виріс всесвітньо відомий модельєр відкрито музей; літо – найкраща пора для відвідин). Діорівські парфуми теж мали яскраво виражений квітковий аромат. «Достатньо відкрити флакон, аби виникли всі мої сукні, а кожна жінка, яку я одягаю, залишила по собі цілий шлейф бажань. Парфум – необхідне доповнення жіночої особистості, завершальний акорд для сукні», - любив повторювати Діор.
79 років від дня народження Пласідо Домінго (1941), відомого іспанського співака (тенор), оперного диригента. Пласідо Домінго називають «королем опери», «людиною епохи Відродження в музиці» і «найбільшим оперним артистом сучасності». За свою більш ніж півстолітню кар’єру він вийшов на сцену близько 4 тисяч разів в 145 партіях – жодний оперний співак в історії не виконував такої кількості партій. Пласідо Домінго народився в Мадриді в сім’ї зірок сарсуели (іспанського музично-драматичного жанру, близького до оперети), у віці восьми років разом з батьками переїхав до Мексики. Освіту здобув у Національній мексиканській музичній консерваторії, де навчався диригуванню і фортепіано, але коли виявився його вокальний талант, він також почав відвідувати і уроки вокалу. У вісімнадцять років співак дебютував на сцені в ролі Борса в опері «Ріголетто» в Мексиканському національному оперному театрі, а його перший виступ у якості ведучого тенора - в опері «Травіата» - відбувся два роки потому в місті Монтеррей. Світова слава прийшла до нього у другій половині 1960-х років.
