Ті, за кого всі ці роки боролися і за кого вболівали - на волі

Я всі ці дні зі зрозумілих причин уникала будь - яких коментарів, тепер дозволю собі кілька слів. 

Пару років тому беркутівці і їх адвокати подали на мене в суд, який ще триває. Я неодноразово чесно інформувала журналістів і родини наших заручників, що РФ руками бойовиків всі ці роки включали в списки на обмін беркутівців, причетних до терактів в Харкові, Одесі, Києві і росіян. Й цей діалог з родинами був, відверто скажу, важкий. Вони хотіли почути дату звільнення своїх рідних і я їх розумію... 

Ми наполягали, що говоритимемо лише про тих, хто може розглядатися в рамках мінських угод , а не про злочини, здійснені ще до війни й в інших регіонах країни. Та й не всі злочини підпадають під амністію. Важливо, щоб по резонансним справам, таким, як масові вбивства на Майдані, відбулися безпристрастні розслідуванні і вироки суду. Звичайно, ніяких прізвищ публічно я не називала, лише чесно інформувала про пастки і перепони переговорного процесу, які створювала РФ. Про їх відвертий шантаж і тиск. А потім трапилася епічна історія: Надя С., єдина, кого бойовики безперешкодно пустили на окуповану територію і навіть в тюрму, щоб зняти відео з нашими заручниками, оприлюднила списки бойовиків. Це підняло градус напруги, нездоровий тиск на владу й значно ускладнило переговорний процес. Але .... беркутівці А. і З., їх адвокати та інші персонажі подали в суд не на Надю, а на мене, - за оприлюднені Надєю списки. Звичайно, це теж був тиск на учасників переговорноі групи, спроба нашої дискредитації і зміни пепеговорних позицій та й самих представників групи. Але то таке. Мої адвокати два роки справно ходять на ці розборки в Печерський суд, справу веде суддя з відомим на всю країну прізвищем ( ага, випадковість:), наступне засідання, до речі, відбудеться в березні 20 року. Всіх запрошую. Беркутівці ж вже свободі й зможуть особисто були приступі на цьому суді, захищати свої прізвища і « честь»? Чи вони вже втекли в Москву, до свого начальника, полкана Ку-ка? 

Переговори і звільнення - це завжди дуже важкий процес. Наші чоловіки і жінки, цивільні і військові НЕЗАКОННО вже багато років утримувалися на окупованому Донбасі. З літа 16! ім не дали жодного разу подзвонити рідним. Ім не передавали листи, до них, попри всі наші зусилля, не пускали МКЧХ. Їх катують і принижують. В них немає доступу до медицини. Їх сім’ї відчайдушно боряться за звільнення і чекають своїх. В українських тюрмах сидять злодії, які несуть справедливе покарання за злочини проти України. З правом отримання передач,побачень, листів, від них не виходить МКЧХ і інші міжнародні моніторингові місії і адвокати. Наші сидять надто довго і несправедливо. Вони дійсно герої, які не сховалися , як дехто, від мобілізації, а пішли захищати державу, або партизанили в тилу ворога. Бути патріотом в окупованому Донецьку - далеко не те саме, що бути патріотом в фейсбуці в Києві . Задача держави - їх витягти. Якою ціною? Ціна завжди висока, тому що за невинних ми віддаємо реальних злочинців і злодіїв, покидьків. Але, ми отримуємо додому Героїв, віддаючи РФ і підконтрольних ім бойовикам людський шлак і нелюдів. Тому, насправді, в питаннях звільнення не можна все міряти пропорціями, кількістю, математикою. Україна своїх не кидає. Це аксіома. Зараз нам віддали наших тільки тому, що Москва, нарешті, дотиснула і отримала, що хотіла, ім потрібні подільники, ті, хто були причетні до розстрілів Майдану і терактів в мирному Харкові і Одесі. Всі інші Москві не потрібні. Й , по суті, це явка з повинною Кремля. Який прагне уникнути відкритих судових процесів і свідчень, хоче сховати кінці в воду. Так ось в цьому Кремлю точно не треба допомогати. Ніколи не треба допомогати Кремлю, під якими б красивими гаслами це не подавалося. Там сидить ворог. Це теж аксіома для кожного притомного українця.

Історіі і зв’язки з РФ, з ФСБ усіх цих завербованих зрадників і вирожденців , переданих ОРДЛО, а насправді Москві , мають бути відомі суспільству. Щоб « уставшие от войны» розуміли ціну, яку платить Україна за незалежність. 

А звільнення наших, звичайно, важливе. Я як особисту драму всі ці роки переживала історіі родин Пантюшенка, Глондаря, Корінькова, Іваничука, Дєєва, Фурсова, Асєєва, і добре, що свята вони нарешті зустрінуть разом. Пам’ятаємо про тих, кого не віддали, про кого ховають інформацію, кого закатували, кого мордують... Я обов‘язково в ці дні подзвоню кільком мамам, які не дочекалися сьогодні своіх..., щоб підтримати бодай словом. Витягати треба всіх, питання тепер - на кого? 

Й в ці дні не меншої підтримки , моральної, психологічної потребують родини Героїв Небесної Сотні і жерт терактів, які чекали від Держави справедливого суду над вбивцями, а зараз є свідками їх звільнення « чистими», за мить до вироків. Це дуже боляче. 

По беркутівцям має бути встановлено міру їх провини і вирок. Очно, заочно. Але має бути. Це важливо не лише для рідних Небесної Сотні, це важливо для Країни, яка пережила Майдан і зараз знаходиться в стані війни з РФ.

Р. S. Те, що відбувається зараз - це прелюдія, зондаж суспільної думки щодо майбутньої амністії. В 2014 ми чітко прописали, хто не потрапляє під амністію- терористи, причетні до збиття МН 17, вбивці, гвалтівники, що знущалися над нашими заручниками. Тепер, після « всіх встановлених, схоже, що амністувати будуть всіх. Аби тільки поставити галочку, що «війну закінчено».

PP. SS. Більшість держав - союзників України, які сьогодні в ейфорії, як і після нормандського саміту, ніколи і ні за яких обставин не віддали б своїх терористів іншій державі, усвідомлюючи, що це тільки посилить терористичні ризики в країні. Але зараз вони прагнуть закрити питання Донбасу виключно за рахунок України, якщо ми самі на це погоджуємося. Але правда і в тому, що вони не особливо тиснули на Путіна в питаннях заручників, ввічливо співчували рідним, висловлювали занепокоєння, а Україна жила цим, часто сам-на-сам вирішуючи питання людських доль своїх громадян.

PPP.SSS. Не пустити на звільнення українських журналістів - це величезна помилка. Дякую всім медіа і журналістам, які всі ці роки висвітлювали процеси звільнення. Ви - разом з нами- фільмували новітню українську історію, в томц числі в окупованій Горлівці, і важливо, що країна бачила перші кадри звільнення вашими очима, а не очима російських пропагандистів.

Ірина Геращенко, Fb

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства