12 вересня. Пам’ятні дати

Капелу було створено за наказом Симона Петлюри у 1919 році. Політик вважав, що Капела допоможе сформувати гарний імідж новій незалежній Україні за кордоном, адже там, упродовж століть чули лише про «вєликую» Росію. Український уряд пообіцяв Капелі чималі кошти – 2,7 млн крб. Для порівняння: тодішні видатки на формування одного армійського корпусу становили 5 млн крб. Але так вийшло, що обіцяних грошей артисти не побачили: на Київ насувалася більшовицька навала, довелося терміново евакуюватися. Зрештою, всі зібралися в Кам’янці-Подільському. Кошиць влаштував прослуховування, але був розчарований виконанням (записав, що такого хорового співу на своєму віку ще не чув: виють як вовки, із 80 душ «справжніх голосів» не більше 30). Але колектив взявся за репетиції та вивчення французької мови і «процес пішов». Гастролі капели Кошиця розпочалися у квітні 1919 року. Першою у списку була Чехія. До Праги українці приїхали майже у дранті, «голі й босі». Сам Кошиць ходив у чужому (на три розміри більшому) пальті й зеленому капелюсі з чужої голови. Соромно було, навіть, зайвий раз із готелю вийти. Але тодішній посол Української Народної Республіки у Празі Микола Славінський позичив колективу 130 тис. крон, і артисти змогли пристойно вдягнутися. Гастролі проходили з величезним успіхом. «Українці прийшли й перемогли! Це – посольство з іншого світу!», - написали після першого ж концерту чеські газети. Українське стало модним у Празі. Коронним номером усюди звучав «Щедрик». Після Праги був Відень. Там Кошиця назвали генієм, а його хор, що «співає, мов одна людина» - дивом артистичного взаєморозуміння. До Парижа потрапили восени 1919 року. На першому ж концерті було багато поліції – боялися російських провокацій. Росіяни погрожували зірвати концерт капели, на афішах писали лайливі слова. Але тріумф на українців чекав і в Парижі. Місцеві газети писали: «Наша пані Географіє! Чого ти нас вчила! Ти казала, що Україна – це поля та отари, і не казала, що там є народ з такою душею! Ще ніякий хор, французький чи чужоземний, не дав нам нічого подібного!» Після Франції капела виступала в Голландії, Англії, Німеччині, Іспанії. Втім, європейці українцям аплодували, а визнавати суверенітет України не поспішали. Королева Бельгії після концерту сказала: «Моє серце на боці вашого народу, але ми, монархи – раби політики». Тим часом більшовики захопили в Україні владу, колишніх українських очільників перестріляли, а кому вдалося вирватися – оселився на заході. У 1923 році капела Кошиця вирушила до Америки. Українські артисти виступали в США, Аргентині, Мексиці, Бразилії. В 1924 році колектив розпався. Олександр Кошиць жив спочатку поблизу Нью-Йорка, 1941 року переїхав до Канади, вів клас хорового диригування. Помер і похований у Вінніпегу.

Події дня:

Цього дня у 1996 році створено природний заповідник «Ґорґани». Розташований він у південно-західній частині Івано-Франківської області у районі Довбушанських Ґорґан – найнедоступнішої високогірної кам’янистої частини Українських Карпат. Довбушанський масив – один із трьох основних масивів Ґорґан. Його вершини та верхні частини схилів вкриті кам’янистими розсипами. Тутешні краєвиди вражають своєю строгою красою. Найвищі вершини заповідника – гора Довбушанка (1754 м) та Ведмежик (1736 м). Ліси займають 84% площі заповідника. Тут ростуть переважно смереки, ялиці та бук. У заповіднику живуть представники понад 1000 видів безхребетних тварин. З фауни 20 видів є рідкісними і занесені до Червоної книги України. На гірському масиві Ґорґани, крім самого заповідника «Ґорґани», знаходиться ще Карпатський природний національний парк та Ландшафтний заказник «Ґрофа». Усі три природно-заповідні території були створені задля збереження реліктової кедрової європейської сосни (Pinus cembra). Заповідник «Ґорґани» мали намір створити ще в 1940 році, але цьому завадила війна. І лише 12 вересня 1996 року відповідним Указом Президента було створено заповідну зону загальною площею 5 344 га. У 2005 році їй було надано статус «державний заповідник». З липня 2017 року заповідник «Ґорґани» входить у світову спадщину ЮНЕСКО як один з масивів Букових пралісів Карпат та давніх букових лісів Німеччини. В охоронній зоні заборонена рубка лісу, будь-яке будівництво, облаштування місць для масового відпочинку населення, риболовля, полювання або відлов звірів без дозволу Мінприроди. Назва «Ґорґани» походить від слів «ґорґотати», «ґорґотіти», «скреґотіти», «скрекотати». Тобто, коли масивні брили каменю рухаються по схилах гір, цим самим вони створюють шум, глухі звуки – ґорготіння (скреготіння). А ще назва Ґорган походить від румунського слова «gоrgan» – курган.

Ювілеї дня:

98 років від дня народження Станіслава Лема (1921–2006), польського письменника, визначного представника науково-філософської фантастики. Народився у Львові в родині лікаря. Навчався 1939-1941 і 1944-1946 у Львівському медичному інституті. Після війни оселився в Кракові, де закінчив медичний факультет університету. Працював при кафедрі психології, займався історією і теорією науки, співробітничав у редакціях науково-популярних журналів. Літературну діяльність розпочав у 1946 році публікацією в періодиці роману «Людина з Марсу». Перший науково-фантастичний роман «Астронавти» побачив світ п’ять років потому. Найвідоміші романи Лема – «Едем», «Солярис», «Голос Неба», «Щоденник, знайдений у ванні», «Магелланова хмара», «Мир на землі». Відомий також філософсько-соціологічними дослідженнями, серед яких і знаменита «Сума технології». Автор понад 70 книг, перекладених 41 мовою світу і виданих загальним накладом майже 30 мільйонів екземплярів. Помер 27 березня 2006 року у Кракові.

Сьогодні святкує свій день народження Еліна Світоліна (1994), українська тенісистка, третя ракетка світу. Нині Світоліна найуспішніша спортсменка в історії українського тенісу, вона встановила багато національних рекордів, зокрема єдина серед українських тенісисток досягла півфіналів турнірів Великого шолому в одиночному розряді. Еліна народилась в Одесі у сім'ї спортсменів. Тенісом почала займатись у чотири роки. У 2007 році сім'я Світоліних переїжджає з Одеси до Харкова, де Еліна стала вихованкою авторитетного спеціаліста в українському тенісі Андрія Луценка. Пізніше вона навчалась в академії відомої бельгійської тенісистки, олімпійської чемпіонки Жустін Енен. У 16 років Світоліна перемогла на юніорському Ролан Гарросі. Свій перший дорослий турнір Еліна виграла у 2013 році, ставши володаркою Кубка Баку. Надалі її кар'єра йшла лише вгору. За ці роки Світоліна стала чвертьфіналісткою Олімпійських ігор 2016 року, виграла 13 турнірів WTA в одиночному розряді та два в парному. Двічі діставалася півфіналів на турнірах Великого шолома (2019) і чотири рази до чвертьфіналів (2015, 2017, 2018, 2019). 11 вересня 2017 року Світоліна встановила абсолютний рекорд в історії українського тенісу - стала третьою ракеткою світу. Такої високої позиції українці не займали ані в жіночому, ані в чоловічому тенісі.

Роковини смерті:

97 років із дня смерті Миколи Сумцова (1854-1922), українського фольклориста, етнографа, літературознавця і громадського діяча. Закінчив Харківський університет, його професор з 1888 року. Видав праці: «Наукове вивчення колядок і щедрівок», «Писанки», «Сучасна малоруська етнографія», «Діячі українського фольклору» та ін. Сумцов походив з давнього козацького роду на Харківщині. Народився в Петербурзі, але з самого малечку жив у Харкові. Тут він здобув середню освіту, а згодом студіював на історико-філологічному факультеті Харківського університету. У 1875 році завершив навчання із золотою медаллю за етнографічне дослідження з демонології. Однак ця робота не була допущена царською цензурою до друку, вийшов тільки її розділ «Очерк истории колдовства в Западной Европе». Після закінчення навчання Сумцов залишився працювати в Харківському університеті. Захистив кандидатську дисертацію, а згодом і магістерську. Перша спроба захисту докторського дослідження про життєвий і творчий шлях полеміста Лазаря Барановича виявилася невдалою. Як пише дослідник Дмитро Дорошенко, «факультет прийняв її, але попечитель не дозволив обороняти, бо там була неприхильна оцінка діяльності московських воєвод в Україні в другій половині ХVІІ ст.» Сергій Єфремов пише, що ця дисертація «не пішла», бо уряд побачив у праці «молодого вченого іншу, ніж приписами казенної науки дозволена була, оцінку національних стосунків між Україною та Московщиною». Тільки через 5 років він захищає етнографічну тему «Хлеб в обрядах и песнях». Наукова спадщина Сумцова надзвичайно широка: це і праці з історії літератури, етнографії, історії мистецтв, педагогіки, публіцистики, історії України та краєзнавства, і праці про життя та творчість низки видатних українських вчених і митців. Його перу належать праці «Начерк розвитку української літературної мови», «Спроба історичного визначення малоруських прислів’їв», «Дещо про початок українського народу» та багато інших. Крім наукової діяльності, вчений проводив велику громадську роботу: брав участь у створенні громадської бібліотеки, плідно співпрацював із журналом «Киевская старина». Із 1899 року Сумцов – дійсний член наукового товариства ім. Т.Г. Шевченка. Наприкінці життя вчений розпочав організацію відділу етнографії Харківської науково-дослідної кафедри історії української культури. Сумцов першим серед харківської професури почав викладати українською мовою, і робив це доти, поки влада йому не заборонила. В різний час були дані різні оцінки творчості Сумцова. Та як би там не було, в історії української наукової думки він лишиться таким, як написав про себе сам: «На моїм українстві почасти відбилася сумна доля українського народу. Мої вади, хиби, змагання та бажання в значній мірі виросли на ґрунті загального політичного і культурного стану України, особливо найближчої мені Слобожанщини».

Перше фото: wikipedia