Замовити пресконференцію в Укрінформі

реклама

28 років Незалежності. Що Україна дала своїй діаспорі

28 років Незалежності. Що Україна дала своїй діаспорі

Блоги
Укрінформ
У часі відзначення річниці проголошення незалежності України багато різних думок насувається.

Саме виконуючи функції речника нашої діаспори, при різних нагодах мені приходилось кількаразово відповідати навіть на запитання Президента України, що діаспора зробила для України. Про другу сторону цього питання не приходилось багато думати, зокрема на початках, хоча в останніх роках це питання стало предметом трохи глибшого аналізу тому, що час пройшов відтоді, коли до зовсім молодої і відносно бідної, навіть обдертої, держави якось соромно було мати претензії. Сьогодні одначе, не так у площині претензій, хоч і ці можуть бути слушними щодо влади, час мабуть бодай належно оцінити цю вагому подію з точки зору діаспорянина.

Тим більше що Президент Зеленський у своїй промові при інавгурації начислив всіх українців у світі на 65 мільйонів, і хоча саме число може трохи надуте, та незаперечним є що чи це буде 50 мільйонів, чи 65 мільйонів, це досить велика родина. При цьому треба мабуть пояснити, що тут йдеться не так про матеріальну допомогу, хоча по відношенню до діаспорян, які проживають у бідних відносно, державах, зокрема у сусідніх до України, така допомога не зашкодила б. Багато держав, наприклад Польща, діє дуже активно у цьому відношенні. Україна як держава чи її влада здебільшого допомагає тільки освітніми підручниками, наданням можливостей користування дипломатичними місіями тощо. Для західної діаспори влада придумала прийняття, ордени, тощо.

Одначе при цій дискусії треба зосередитися над чимось глибшим, не стільки що дала влада України українській діаспорі, як взагалі, що Україна та її народ дав свої діаспорі. Відповідь — дуже багато. Для мене особисто незалежна Україна зробила моє життя зовсім інакшим та далеко кращим. Одначе не пишу тільки про себе і хотів би сконцентруватися над загалом, а не керуватися тільки особистими інтересами.

Сама подія проголошення 24 серпня 1991 року принесла довгоочікуване, але непередбачене духовне піднесення для кожного свідомого українця. Напевне цю подію пам’ятає кожний свідомий українець, тобто пам’ятає де його застала новина про проголошення, а також як він чи вона відзначили цю подію. Українська людина була захоплена не тільки емоціями, але і раціональним усвідомленням, що бути українцем у світовій політиці і на світовій географічній карті, це дуже реальний стан з фізичним і духовним змістом. Разом з цим для багатьох виринула мабуть вперше можливість фізично запізнати цю землю своїх батьків чи дідів. Для багатьох саме існування такої можливості, просто торкнутися тої «святої землі» зовсім змінило життя.

Не менш важливим було відкриття кордонів і з протилежної сторони. Родини, які півстоліття не бачились, могли поновно зустрінутися або і у перший раз запізнати дітей і внуків. Також була нагода запізнати зовсім нових друзів, зовсім не родичів.

Явище так званої четвертої хвилі, яке інколи критично, а то і негативно оцінюється з точки зору зменшення населення України і втрати людського капіталу, має також багато позитивів. Четверта хвиля заповнила порожні місця діаспори. Прибули високоосвічені люди, правда з різною ментальністю, включно з радянською і малоросійською, але в основі українці. Це зокрема було відчутним у нашому українському освітньому та культурному житті.

Для самої України не можна не помітити, що ці «заробітчани» стали ще одним поважним джерелом розвитку економіки України. Вони приїхали «заробляти» щоби допомагати своїм родинам вдома. Хоча здебільшого з закінченою вищою освітою заробітчани приймали і приймають різну роботу, професійна тільки інколи траплялася, треба було дуже часто просто фізично працювати не по фаху чи за освітою. Тут нічого нового. Мій батько, який приїхав до США у 1951 році з освітою юриста, прийняв першу роботу вантажника тягарів цукру, зложивши трохи капіталу, став підприємцем. Проживши в США, він ніколи не працював юристом, хіба при виконанні громадських обов’язків. Але і цього вистачало.

Сьогоднішні новоприбулі, це учителі, музики, поети, редактори, а також контрактори, електрики, сантехніки і опікуни наших старших. Що ми робили б без них? У кожному випадку ці новоприбулі стали активною частиною нашої громади, нашої економіки і виповнили наші церкви й Народні доми. Українська діаспора може тільки дякувати Богові і долі, що наші ряди скріпилися новим висококваліфікованим і порядним працьовитим приростом.

Сама Україна, попри всі негаразди не тільки нормального росту молодої держави, але і здавалося б всупереч зазіханням багатьох ворогів, зокрема москалів, стала об’єктом душевного захоплення та бодай зацікавлення кожного свідомого українця. Кілька років тому моя мати, проживши 99 років, один день перед відходом у вічність, коли я востаннє бачив її живою, поставила мені три запитання, між ними, що там на Україні. Багато з нас рано встають з тим самим запитанням на думці.

Тобто, що дала Україна свої діаспорі? Вона змінила наше життя. Ми живемо не тільки буденними власними побутовими справами, але думкою линемо ввесь час за океан. Ми запізнали нових друзів, маємо нових співробітників, навіть здається розмовляємо частіше українською і частину свого життя перебуваємо на землі не тільки наших батьків, але і рідній нашій також. Світ для нас здається став меншим та більше рідним. Завдяки незалежності, а може також і трохи Інтернету, ми стали близькою великою українською національною родиною.

Многая літа, Україно та українці!

Аскольд Лозинський

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-