7 серпня. Пам’ятні дати
Пантелеймон Куліш народився у с. Вороніж Глухівського повіту на Чернігівщині (нині с. Вороніж Шосткинського району Сумської області) в сім’ї заможного селянина, що мав дворянське звання. Таке походження дозволяло йому закінчити університет, проте документального підтвердження дворянству не було, тому Куліш став лише вільним слухачем лекцій в Київському університеті. Пізніше він приєднався до руху українофілів. Його підозрювали в участі в Кирило-Мефодіївському братстві, довго допитували і, звинувативши в співучасті, засудили до арешту й заслання. Провівши разом з дружиною деякий час в Тулі, Куліш все ж повертається і продовжує писати. Цікаво, що до цього він писав російською, як і інші українські письменники. Куліш став автором першої української фонетичної абетки, яку ще називали «кулішівка», або «система Куліша». І, хоча згодом до неї були внесені певні зміни, вона стала основою сучасного українського правопису. Літературно-художня та наукова творчість Пантелеймона Куліша дуже різноманітна: він був і поетом, і драматургом, письменником і фольклористом, етнографом і мовознавцем, критиком, редактором і видавцем. Прославився він ще й своєю перекладацькою діяльністю. Куліш дав можливість українцям ознайомитись з шедеврами світової літератури, переклавши майже всі твори Шекспіра, Ґете, Гейне, Байрона, Шиллера та багатьох інших. Разом з Іваном Пулюєм та Іваном Нечуєм-Левицьким здійснив перший повний український переклад Біблії. Разом з тим, Кулішу належить авторство першого українського історичного роману під назвою «Чорна рада», в основу якого покладені реальні історичні факти. Останні роки свого життя письменник провів у маєтку своєї дружини (до речі, теж була письменницею – писала під псевдонімом Ганна Барвінок), на хуторі Мотронівка, що на Чернігівщині. Нині там знаходиться Історико-меморіальний музей-заповідник Пантелеймона Куліша «Ганнина Пустинь».
Події дня:
Цього дня у 1918 році, в Києві, було підписано попередню угоду між Українською державою та Військом Донським, за якою встановлювалися кордони між цими державами (по лінії старого адміністративного устрою – кордони Харківської і Катеринославської губерній), взаємно визнавався державний суверенітет кожної сторони, українці на території Дону, як і уродженці Дону в Україні, користувалися національно-культурними правами тощо.
Ювілеї дня:
191 рік від дня народження Міхала Завадського (1828-1887), українського і польського композитора, музичного педагога і піаніста. Працював учителем співу в Києві та Кам’янці-Подільському. Автор понад 500 творів, пов’язаних переважно з українськими темами, зокрема незакінчена опера «Марія», для фортепіано – 12 думок, 42 «шумки», 45 «чабарашок», 4 запорізькі марші, 2 рапсодії, «Українські присядки» та ін.
152 роки від дня народження Еміля Нольде (1867-1956), німецького живописця і графіка, представника експресіонізму, одного з найвизначніших акварелістів ХХ ст. Був громадянином Данії. Самому Нольде не подобалося, коли його називали експресіоністом. Одного разу він зізнався, що зітхнув з полегшенням, коли «футуристи і конструктивісти почали претендувати на цю назву». Таким він і залишився – унікальним художником, диваком і відлюдником. Лише на дуже короткий час він примкнув до художніх об’єднань «Міст», а згодом до «Синього вершника». Втім, якщо шукати одного, найхарактернішого експресіоніста, цілком можливо, що ним виявиться саме Нольде – художник вражаючої інтенсивності переживань і рідкісної відкритості у виявленні своїх почуттів, художник трагічного темпераменту і високої релігійної напруги. Для нього, одвічно невдоволеного собою, зануреного в меланхолію, живопис був єдиним засобом висловлення і звільнення від сумнівів, єдиною можливістю жити. На власний шлях у мистецтві Еміль Нольде ступив у доволі зрілому віці. В юності він носив прізвище Ханзен, змінивши його згодом на назву того невеличкого села, де народився. В його життя назавжди увійшла північ з її суворими і величними краєвидами. Згодом він не раз буде мандрувати по півночі Європи, живучи в Данії, Швеції, Ютландії. Середовище, в якому минуло його дитинство, теж було простим, грубим і суворим – з важкою щоденною працею, з Біблією у головах, з мовчанням, що й визначило його характер. Втеча в природу зробила його справжнім художником. Більше, ніж приватні художні школи, дали йому також картини Мілле і Гойї, Дом’є, Рембрандта і Тіціана – художників, у яких він шукав «внутрішнього вогню». Не пройшли повз його увагу Ван Гог, Гоген і надто близький йому за духом Мунк. Образи Нольде, трагічні часом до безвиході, змушують згадати велику традицію німецького середньовічного живопису й передусім Грюневальда. Нольде багато працював у гравюрі. Спочатку це була суха голка, згодом ксилографія з її різкими зіставленням чорного й білого, грубими, наче вирубаними сокирою скульптурними формами. У 1937 році нацисти проголосили мистецтво Нольде «дегенеративним», конфіскували 1106 робіт (більшість з яких спалили) і заборонили йому займатися творчістю. Художник працював таємно. Це були переважно пейзажі, натюрморти з квітами, часто акварелі (митець називав їх «Ненаписаними картинами») – і в цій техніці художник досяг віртуозної довершеності. Його червоні маки, лілові тюльпани – це начебто колір у чистому вигляді, світлий, вільний і прекрасний, не обтяжений драматичною експресією. Легкі, імпровізовані акварелі Нольде, виконані на вологому японському папері, - найсвітліша частина його творчої спадщини.
Роковини смерті:
129 років з дня смерті Олександра Поля (1832-1890), українського підприємця і громадського діяча, краєзнавця, першого Почесного громадянина Катеринослава (нині Дніпро). Зібрана ним колекція предметів старовини (бл. 5 тис.) стала основою для створення музею його імені в Катеринославі (нині Дніпровський історичний музей). Крім цього, Поль відкрив залізну руду Криворіжжя і доклав чимало зусиль для розвитку вітчизняної металургії. Народився Олександр Поль в селі Малоолександрівка під Верхньодніпровськом, в сім’ї поміщика. Його батько походив з англо-шведського кардинальського роду, мати була онукою українського гетьмана Павла Полуботка. Після закінчення юридичного факультету Дерптського університету (нині м. Тарту, Естонія), Олександр Поль у вільний час багато подорожував Катеринославською губернією, оглядав місцеві визначні пам’ятки – кургани, городища, урочища і збирав фольклорний матеріал по українських хуторах. Під час однієї з таких мандрівок, біля невеликого селища Кривий Ріг він несподівано натрапив на оголення залізняку. Понад 15 років знадобилося Полю «пробивати» ідею промислового видобутку залізної руди. На батьківщині розуміння він не знайшов, зате підтримали французи. У Парижі було створене «Акціонерне товариство залізняку Кривого Рогу», яке почало свою діяльність видобуванням руди для заводу Юза на Донбасі, а потім, разом із зростанням масштабів, і для всього краю. Невдовзі виникла проблема транспортування: потрібна була залізниця, яка б з’єднала Кривий Ріг з Донбасом. І знову Олександр Поль писав різні прохання до Петербурга; їздив, оббивав пороги столичних міністерств і відомств, доводячи вигідність проекту. І цю справу Поль довів до кінця. В травні 1884 року залізницю з Донбасу до Кривого Рогу та міст через Дніпро в Катеринославі було введено до експлуатації, а через три роки було задуто першу домну. За короткий час провінційний степовий Катеринослав перетворюється в один з найбільших індустріальних центрів не лише України, але й усієї Російської імперії. За радянських часів ім’я цієї людини, яка стільки зробила для рідного краю, замовчувалось. Його скромно називали «краєзнавцем», а 1954 року знищили навіть могилу.
