14 липня. Пам’ятні дати

14 липня. Пам’ятні дати

Укрінформ
Щороку, у другу неділю липня, в Україні відзначається День рибалки. 

Свято встановлено згідно з Указом Президента від 22 червня 1995 року. Впродовж тисячоліть рибальство було для людини одним із головних способів здобуття їжі. Зараз промислове рибальство використовує сучасні технології, а деякі види риб, молюсків та ракоподібних вирощуються на спеціальних фермах. Приватне рибальство залишається одною з найулюбленіших розваг і популярним видом спорту. Рибальство в Україні було відоме віддавна. Це підтверджують археологічні знахідки – глиняні та кам’яні грузила для риболовних сітей, різноманітні гачки тощо, які належать до черняхівської культури (II—V ст.) та наступних епох (VI—IX ст.). Поширенню рибальства в Україні сприяла велика кількість рік (понад 22 тисячі) та озер (більше 7 тисяч), а також прадавня традиція використання риби у харчуванні. Найбільшими районами рибальства в Україні були: пониззя Дніпра, Південного Бугу, Дністра, Пруту, Прип’яті, Десни, узбережжя Чорного й Азовського морів. Тут рибальство вважалося основним заняттям певної частини мешканців, яке переросло у промисел. На сьогодні майже 30 тисяч українців зайняті професійним промислом риби, переробкою уловів, торгівлею риботоварами; понад 3 мільйони українців – це рибалки-аматори, для багатьох з яких рибний лов є не лише цікавим хобі, але й суттєвим внеском у бюджет родини. Серед любителів порибалити 76,9 % – чоловіки і 23,1 % – жінки. Морський промисел України в Чорному й Азовському морях за обсягом вилову до російської окупації Криму займав другу позицію після Туреччини, а нині ми не входимо навіть у п’ятірку лідерів. До того ж, майже 80% рибальства в Україні знаходиться в тіні. Джерела свідчать, що вже у XVI ст. в Україні статутом регламентувалися терміни риболовлі, зазначалися види снастей, якими можна було виловлювати рибу. Нині спортивна та аматорська риболовля в Україні здійснюється відповідно до Правил аматорської та спортивної риболовлі України. На водоймах загального користування дозволяється забирати улов вагою від 3 кг до 5 кг (в залежності від особливостей водойми). Риболовля дозволена лише спортивними снастями – категорично заборонені сітки, електровудки, вибухові та отруйні речовини. Не так давно була посилена адміністративна та кримінальна відповідальність за браконьєрство.

Сьогодні Франція відзначає головне національне свято республіки - День взяття Бастилії. Взяття Бастилії вважається початком Великої французької революції. Офіційно свято було встановлено у 1880 році. З тих пір штурм фортеці вважається символом згоди та єднання французької нації, а День взяття Бастилії фактично є Днем незалежності країни. Бастилія – фортеця, що знаходилась в передмісті Сен-Антуан, на заході Парижа, була побудована наприкінці XIV століття, як фортифікаційна споруда для захисту французької столиці від атак англійців і виконувала цю функцію до XVII століття, коли її було перетворено на тюрму для «особливих» злочинців, політичних опонентів і шпигунів. Серед в’язнів Бастилії було чимало визначних особистостей Франції: письменник-мораліст Франсуа де Ларошфуко, драматург П’єр Огюстен Карон де Бомарше, двічі в’язнем Бастилії був філософ Франсуа-Марі Аруе де Вольтер. Для багатьох французів фортеця стала символом всевладдя і деспотизму королів. В кінці XVIII століття Франція опинилася на межі банкрутства. 17 червня 1789 року депутати третього стану Генеральних штатів, що представляли найнижчі верстви населення і духовенство, проголосили себе Національними зборами і закликали до прийняття конституції. Поштовхом для облоги Бастилії стали чутки про рішення короля розігнати Збори, а також усунення з поста державного контролера фінансів реформатора Жака Неккера. Обурені парижани вийшли на вулиці. 11 липня стало відомо про концентрацію королівських військ під Парижем. 14 липня 1789 року парижани, які вирішили надати опір військам, рушили до Бастилії, маючи надію заволодіти зброєю, що там зберігалася. Цікаво, що на той момент у фортеці знаходилося лише семеро в’язнів - четверо фальшивомонетників, двоє психічно хворих і один вбивця, а гарнізон Бастилії налічував трохи більше 100 чоловік. Штурм фортеці тривав чотири години. Після взяття Бастилії Людовик XVI відновив на посаді Неккера і відвів війська від Парижа. Містяни тріумфували. Після 14 липня Паризький муніципалітет ухвалив рішення про знесення Бастилії. Протягом наступних трьох років фортецю було розібрано. Нині на місці знесеної фортеці знаходиться площа Бастилії. У центрі площі височіє Липнева колона, що була встановлена на згадку про події Липневої революції 1830 року, в результаті якої абсолютну монархію Карла X було повалено, і на зміну їй прийшла конституційна монархія на чолі з королем-громадянином Луї-Філіпом. Офіційні урочистості з приводу головного свята Франції починаються ще напередодні низкою балів. Цього дня відбудеться військовий парад на Єлисейських полях (до речі, один з найстаріших в Європі), який починається на площі Етуаль і рухається по Єлисейських полях в сторону Лувру, де його приймає президент Франції. Обов’язковим завершенням святкування стане грандіозний феєрверк біля Ейфелевої вежі та на Марсовому полі.

Ювілеї дня:

180 років від дня народження Миколи Олександровича Корфа (1834–1883), вітчизняного педагога і методиста, діяча у галузі народної освіти, організатора початкових земських шкіл в Україні. Створив тип трирічної земської школи на селі з одним учителем. Працював головою повітової училищної ради в м. Олександрівську (тепер Запоріжжя). Обстоював обов’язкове навчання учнів рідною мовою. За час його діяльності в Олександрівському земстві (1867–1872) в повіті було відкрито близько 100 шкіл. Автор педагогічних праць і підручників. Керував численними учительськими курсами і з’їздами на Херсонщині, в Маріуполі, Бердянську. Корф був не просто педагогом, організатором початкових шкіл, а вченим, який сягнув вершин європейської і світової науки свого часу. Утім, активна практика Миколи Олександровича не завжди викликала схвалення земств. Його цькувала реакційна преса та урядовці, які сповідували антиліберальні тенденції, у деяких газетах і журналах називали «приблудою-німцем», «безбожником», «матеріалістом», «неблагонадійною людиною». У 1883 році він помер у Харкові, на руках дружини «від остаточного виснаження життєвих сил». Микола Корф  мав дві доньки. Одна з них, Катерина Миколаївна, вийшла заміж за Володимира Немировича-Данченка – відомого театрального діяча. У 1895 році подружжя на власні кошти заснувало в с. Нескучному (родовий маєток барона Корфа; нині Донецька обл.) школу для дітей селян, яку і в народі, і офіційно називали корфівською.

152 роки від дня народження Густава Клімта (1862-1918), австрійського художника і графіка, автора портретів і картин у стилі модерн. Одна з кращих хрестоматійних робіт Клімта «Портрет Аделі Блох-Бауер», написана художником у 1907 році була продана влітку 2006 на одному з аукціонів за рекордну для творів мистецтва суму – 135 мільйонів доларів (наразі її вартість оцінюється у 160 млн). На початку 1900-х років Густав Клімт був одним з наймодніших художників Відня. Він був близький до імператорської сім’ї і вів богемний спосіб життя. Саме йому й замовив портрет власної дружини австрійський цукровий магнат Фердінанд Блох-Бауер. «Портрет Аделі Блох-Бауер» іноді називають «австрійською Джокондою». Шедевр купив американський філантроп і мільйонер, власник відомої косметичної фірми Estee Lauder Рональд Лаудер, пращури якого були австрійцями. Цікаво, що у 1912 році Клімт написав ще один портрет Аделі Блох-Бауер. Це полотно теж не музейне, до 2016 року воно знаходилося у приватній колекції американської телеведучої Опри Вінфрі, поки його не купив невідомий колекціонер з Китаю.

147 років від дня народження Лева Бачинського (1872–1930), українського політичного діяча, адвоката. Автор конституційного закону від 3 січня 1919 року про об’єднання ЗУНР і УНР та закону про земельну реформу. В січні 1919 очолював делегацію представників Галичини, Буковини і Закарпаття, яка 22 січня взяла участь в урочистій церемонії проголошення Злуки двох українських держав у Києві. Після переходу УГА за Збруч залишився в окупованому польськими військами Станіславі (Івано-Франківськ). Підтримував діяльність президента ЗУНР Євгена Петрушевича за кордоном, спрямовану на відновлення незалежності Західно-Української Народної Республіки дипломатичними заходами. Належав до провідних членів Української Радикальної Партії (з 1926 - Української Соціалістичної Радикальної Партії).

101 рік від дня народження Інгмара Бергмана (1918-2007), шведського режисера театру і кіно, сценариста, письменника. Професійно займатися кіно почав з 1941 року. Спочатку редагував чужі сценарії, згодом написав власний (це було «Цькування»). Світову славу Бергману принесли картини 50–60-х рр. – «Сунична галявина», «Сьома печатка», «Усмішка літньої ночі», «Мовчання». Подальші фільми – «Пристрасть», «Шепоти і крик», «Сцени з сімейного життя», «Фанні і Олександр», лише підтвердили його геніальність. Хоча, генієм його вважав світ – у рідній Швеції ставлення було досить прохолодним. Співвітчизники закидали режисерові, що його фільми надто старомодні та нудні, надмірно філософічні, а інтелігенція просто не хотіла помічати його нових робіт. Кульмінацією цього затяжного конфлікту став від’їзд Бергмана з країни: його мало не вигнали, звинувативши у несплаті податків. Потім він повернувся, і відносини покращились, але лише ззовні. Бергман вже був світовою знаменитістю, «товаром на експорт», а тому батьківщина вже не могла не відчути гордощів за нього і не могла відмовити собі у задоволенні поділити з ним його славу… З усього кінематографічного спадку режисера (а він зняв 50 фільмів) найулюбленішою (найзрозумілішою) серед шведів на сьогоднішній день є картина «Фанні і Олександр» – його остання, «прощальна» кіноробота. Залишивши кіно, Бергман цілковито зосередився на роботі в театрі, де працював до останнього. У нього не було ні мобільного телефону, ні комп’ютера. Він майже не спілкувався з пресою. Усамітнено жив на острові Готланд у Балтійському морі.

Роковини смерті:

День пам'яті Олеся Гончара (1918-1995), українського письменника і громадського діяча, академіка, Героя України (2005). Автор повісті «Земля гуде», романів «Прапороносці», «Людина і зброя» (Державна премія ім. Т. Шевченка), «Тронка», «Твоя зоря», «Собор». Письменник – автор сценаріїв кількох художніх фільмів, за його творами поставлено спектаклі та оперу. Народився Олесь Гончар на Полтавщині. Навчався у Харківському університеті, але навчання перервала війна. У складі студентського батальйону добровольцем пішов на фронт. У 1946 році закінчив Дніпропетровський університет. Перші літературні спроби молодого письменника – оповідання й повість – з’явилися ще 1938 року. Перебуваючи на фронті, писав вірші, які публікувались у фронтовій газеті. У повоєнні роки розпочав діяльність професійного літератора. Письменник чимало зробив для утвердження української мови, послідовно і самовіддано обстоював її державний статус. Стояв біля витоків створення Народного Руху України.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-