11 липня. Пам’ятні дати

11 липня. Пам’ятні дати

Укрінформ
Цього дня, 75 років тому, розпочалися установчі збори Української Головної Визвольної Ради – підпільного вищого політичного органу українського визвольного руху, створеного з ініціативи УПА й ОУН. 

11-15 липня 1944 року, поблизу сіл Недільна (нині Старосамбірський район) та Сприня (нині Самбірський район), що на Львівщині, пройшли установчі збори УГВР - органу політичного керівництва українським визвольним рухом, який оголосив себе Верховним органом українського народу в його революційно-визвольній боротьбі. У цих зборах взяло участь 20 осіб, інші 5 погодилися прийняти мандати, але не могли прибути.

На зборах, якими керував Ростислав Волошин, затверджено назву організації — Українська Головна Визвольна Рада. Основоположними документами стали «Універсал», «Платформа» та «Устрій». Разом з тим, на зборах було обрано президію УГВР: президент УГВР – Кирило Осьмак, віце-президенти – Василь Мудрий, отець Іван Гриньох та Іван Вовчук. Члени президії – Зенон Пеленський, Мирослав Прокоп, Дарія Ребет. Секретар внутрішніх справ – Ростислав Волошин, секретар закордонних справ – Микола Лебедь, Генеральний суддя – Ярослав Біленький, бюро інформації – Йосип Позичанюк. Голова генерального секретаріату, секретар військових справ – Головний командир УПА Роман Шухевич.

Українська Головна Визвольна Рада намагалася об’єднати всі політичні сили, які виступали за відновлення української незалежність. А як орган з державницькими функціями ухвалювала всі стратегічно важливі рішення, що виконувались на певній частині України, як бійцями так і частиною цивільного населення. Так, УГВР приймала рішення про мобілізацію та демобілізацію збройних відділів армії УПА, вирішувала питання про бойкот виборів до Верховних Рад СРСР та УРСР, видавала накази про підвищення вояків УПА, затверджувала найвищі відзначення та нагороди.

Окрім того, УГВР мала свої друковані органи - журнал «Самостійність»(1946-1947), випуски Бюро Інформації УГВР (1948-1951), редактором яких був відомий український підпільний публіцист Петро Полтава.

Наприкінці Другої світової війни частина членів УГВР емігрувала на Захід і заснувала Закордонне представництво, яке намагалося репрезентувати інтереси українців у світі, видавало книги й журнали, контактувало з представництвами різних держав. В Україні національно-визвольна боротьба під керівництвом УГВР тривала до середини 50-х років. Вона завершилася з арештом Василя Кука, останнього командира УПА та Генерального секретаря УГВР. Загалом з усіх членів УГВР 11 загинуло в боях чи в тюрмах; 19 завершили свій життєвий шлях в еміграції; четверо, відбувши термін ув’язнення, померли в Україні.

Події дня:

Цього дня, у 1943 році, у розпал Другої Світової війни, досяг своєї кульмінації польсько-український конфлікт, який нині відомий під назвою Волинська трагедія. Як відомо, Територія Волині була зайнята Польщею згідно Ризького мирного договору 1921 року. Варто згадати, що у міжвоєнний період політика Речі Посполитої була досить дискримінаційною у релігійному і мовному питанні щодо національних меншин, що в свою чергу призвело до створення численних націоналістичних організацій, ряд яких у 1929 році об’єдналися в Організацію українських націоналістів (ОУН). З початком Другої Світової війни для боротьби з радянськими партизанами і німецькими окупантами виникла Українська повстанська армія (УПА), яка в 1943 році активно діяла як в Галичині так і на Волині. Польсько-український конфлікт почав набирати обертів в районах Надсяння і Підляшшя у 1942 році. У листопаді 1942 року - лютому 1943 нацисти виселили поляків із низки сіл, заселивши на їхні місця українців. Загони Армії Крайової розцінили це як «співпрацю українців з німцями проти поляків» і в березні 1943 року розпочали акції помсти, які вилилися у масові вбивства українців. Разом з тим, у квітні - травні 1943 року поляки стали створювати укріплені «самооборонні» бази, яким німці постачали зброю і матеріально їх підтримували. Однак, подекуди ці загони займалися не самообороною, а нападами на довколишні українські села. Багато українських істориків вважають, що значною мірою саме така позиція поляків, а не радикальний націоналізм ОУН та УПА, стала головною причиною проведення повстанцями збройних акцій проти польських колоній та сіл у 1943-1944 роках. Адже етнічні чистки поляків раніше не планувалися оунівцями, а стали прямим наслідком розвитку подій уже під час німецько-радянської війни. Поступово акції українських повстанців на Волині поширилися на польських селян, причому як на колоністів міжвоєнного періоду, так і на давніше польське населення. Із лютого 1943 року антипольські акції охопили схід Волині. Кульмінацією цієї трагедії і стали події 11-13 липня 1943 року. Точна кількість жертв взаємних етнічних чисток, які тривали до закінчення війни, наразі не відома. Історики називають різні цифри: від 35 тисяч (українські дані) до понад 100 тисяч (польські дані) поляків та від понад 20 тисяч (українські дані) до 2 тисяч (польські дані) українців. Згодом етнічні чистки продовжились у вигляді «українсько-польського обміну населенням» 1945-1946 років та операції «Вісла» 1947 року.

Ювілеї дня:

143 роки від дня народження Макса Жакоба (1876-1944), французького поета, письменника, художника, близького до сюрреалізму. Автор книг «Святий Маторель», «Виправдання Тартюфа», що складаються з віршів і прози, характерною рисою яких є переплетення фантастичного гротеску і реальності. В юності зблизився з сюрреалістами, товаришував з Пікассо і Аполлінером. Надрукував декілька книжок для дітей («Історія короля Кабула І», «Сонячний велетень»), а потім зовсім несподівано опублікував позначену впливом бретонського фольклору збірку «Берег» (1911). Творчість Жакоба є надзвичайно різноманітною за жанрами і невід’ємною від його особистості: єврей, безбожник і містифікатор, у 1915 році несподівано прийняв католицтво, ексцентричний веселун, майже чверть століття прожив відлюдником у монастирі Сент-Бенуа-сюр-Луар, він був автором «Бурлескних і містичних творів…» і благочестивих «Релігійних роздумів» (видані 1948), каламбурного «Ріжка з гральними кістками» і серйозного «Астрологічного свічада». Арештований гестапівцями в тому ж таки монастирі Сент-Бенуа-сюр-Луар, загинув у 1944 в концтаборі Дрансі.

85 років від дня народження Джорджіо Армані (1934), італійського модельєра, засновника власної компанії (1975), яка на сьогодні є одним із законодавців у світі сучасної моди. Кавалер французького ордена Почесного легіону (2008). Народився Армані в не надто заможній родині моряка в містечку П’яченца. Про професію модельєра навіть і не мріяв. Два роки вчився на лікаря, але, зрештою, кинув навчання. Був помічником фотографа, служив в армії, оформлював вітрини. Близько 10 років стажувався у відомих італійських дизайнерів – Черутті, Унгаро, Дзеньї. Впродовж деякого часу був «вільним художником», виконуючи приватні замовлення. Тоді ж (у Черутті) 31-річний Джорджіо Армані познайомився з молодшим на 10 років Серджо Галеотті, який став його товаришем, партнером, музою і натхненником майже на 20 років, аж до власної смерті від СНІДу у 1985 році. Саме Галеотті спонукав Джіо серйозно зайнятися модним бізнесом. У 38 років Джорджіо Армані створив власну торговельну марку. На сьогодні він є одним із найбагатших дизайнерів світу, а його статки у декілька разів перевищують статки Берлусконі. Ось декілька порад від знаменттого модельєра: «Я вважаю, що стиль – це єдина розкіш, котру можна собі дозволити, незважаючи на те, є у тебе гроші, чи немає. Гарний парфум може стати яскравою характеристикою. Це перше, що відчувають люди, коли ви заходите до кімнати, і останнє, що залишається після того, як ви вийдете»; «Сьогодні саме аксесуари визначають зовнішність людини, тому не економте на гарному взутті, пасках, сумках. Дешева пара взуття – оманлива економія»; «Основа чоловічого гардеробу – піджак. Він завжди повинен ідеально личити чоловікові. Варто одягнути гарний піджак, а все інше додасться»; «Гарний і якісний одяг надає вам упевненості в собі і покращує ваші дії. Мені подзвонив мій товариш, котрий купив команду регбі – він уболівав за неї в дитинстві. Справи у них йшли кепсько. Він попросив мене одягнути їх, і я погодився. Це був Рассел Кроу, і тепер його австралійська команда з регбі знову здобуває перемоги…»; «Бути елегантним не значить впадати у вічі, це значить – врізатися в пам’ять». У листопаді 2002 року Джорджіо Армані відвідав Київ, де разом із Андрієм Шевченком відкрив власний бутік. Відомий дизайнер здійснив екскурсію по Софії Київській і був вражений побаченим. На запитання, з чим асоціюватиметься для нього столиця України, Армані відповів: «З пронизливим синім кольором, який я побачив на фресках Софії Київської...»

Роковини смерті:

30 років з дня смерті лорда Лоуренса Олів’є (1907-1989), англійського актора, режисера і продюсера, одного з найвизначніших акторів ХХ століття. В 1963–1973 рр. – керівник англійського Національного театру в Лондоні. Один з кращих виконавців шекспірівських ролей в театрі та кіно. Знімався у фільмах: «Леді Гамільтон», «Спартак», «Генріх V», «Гамлет», «Битва титанів». У 1979 році став першим в історії представником своєї професії, удостоєним пожиттєвого титулу британського лорда. Лорд Олів’є, барон Брайтонський, зіграв у своєму житті буквально всі головні ролі світового репертуару – від царя Едіпа в трагедії Софокла до героїв у п’єсах сучасних йому Бернарда Шоу і Джона Осборна. Він прожив 82 роки і став легендою англійського театру. На його честь названо театр - «The Olivier Theatre», що є частиною Національного театру в Лондоні.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-