Як позбутися згубної “тіні” маршала Жукова

Як позбутися згубної “тіні” маршала Жукова

Аналітика
Укрінформ
У Харкові створили небезпечний прецедент у спробі зупинити декомунізацію, і знову повилазили колізії

19 червня депутати Харківської міської ради проголосували за повернення проспекту Петра Григоренка імені радянського маршала Георгія Жукова тобто повернула проспекту назву, яку той носив до декомунізації. За відповідне рішення проголосували 59 депутатів, проти – 13. Це небезпечний прецедент у спробах зупинити процес оздоровлення суспільної свідомості від ідеологічних нашарувань комуністичної епохи. Не варто забувати, що одіозна, з точки зору істориків, постать Георгія Жукова сьогодні є знаковою фігурою в російських пропагандистських байках штибу «дєди ваєвалі». Безперечно, уряд та правоохоронні органи мають сьогодні подбати про неухильне виконання закону про декомунізацію, а законодавці — про його вдосконалення, яке унеможливить подвійне трактування його норм та подібні випадки, як у Харкові. Інакше, ми ніколи не позбудемося плям “Жукова” на ментальній карті України.

Пробний камінь запущено

Віце-прем'єр В’ячеслав Кириленко, коментуючи подію на останньому засіданні уряду, зауважив: “Це (рішення Харківської міськради - ред.) пробний камінь. Якщо зараз це рішення пройде і ніхто не відреагує, в тому числі Кабінет міністрів України, центральний орган виконавчої влади, лавиноподібно ці спроби розпочнуться по всій країні. А це ж не просто політична оцінка якихось поступів, це прямі норми закону про декомунізацію... Ми повинні захистити норму закону від свавілля”, - наголосив Кириленко. Він наголосив на необхідності звернутися до правоохоронних органів з клопотанням дати правову оцінку рішенню Харківської міськради. У свою чергу Прем’єр-міністр Володимир Гройсман попросив підготувати відповідне звернення.

Володимир В'ятрович
Володимир В'ятрович

За словами, голови Українського інституту національної пам'яті Володимира В'ятровича Харківська міська рада порушивши закон, сховалася за принцип колективної безвідповідальності. “Якщо ж рішення підпише мер Кернес, настане час для його персональної відповідальності за порушення закону", - заявив В'ятрович у своєму Твіттер-повідомленні.

Як вже повідомляв Укрінформ, у травні цього року 5 587 харків’ян підписали петицію на сайті міськради з проханням повернути проспекту ім'я Маршала Жукова. Міська комісія з питань топоніміки та охорони історико-культурного середовища вивчила цю петицію і рекомендувала винести ініціативу містян на розгляд сесії.

Юрист Українського інституту національної пам'яті Сергій Рябенко раніше пояснював, що не існує механізму повернення старої назви вулиці, а назвати її так заново - заборонено Законом "Про присвоєння юридичним особам та об'єктам права власності імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій". Однак, харківські депутати не до слухалися до аргументів юристів та більшістю голосів проголосували за повернення проспекту Петра Григоренка імені радянського маршала Георгія Жукова.

Це при тому, що дещо раніше протестувальники знесли харківський пам'ятник Жукову, який стояв неподалік від Палацу спорту, де мав відбутися з’їзд партії «Довіряй ділам» (партія очільників Харкова Геннадія Кернеса та Одеси Геннадія Труханова). Кернес заявив тоді, що відновить пам'ятник, а поліція відкрила провадження за фактом знесення бюста. Речниця Президента України Юлія Мендель, коментуючи стихійне знесення пам’ятника, заявила, що навколо топонімів, пов’язаних із Жуковим, нібито існує правова колізія. І вона дійсно існує. Причому не тільки навколо конкретного топоніма, а й юридичного вирішення ситуації з місцевою владою.

Декомунізаційні “провали” родом із недосконалості закону

Як відомо з 2017 року закон “Про декомунізацію” оскаржує в КСУ група із 42 нардепів, переважно із проросійського табору. “Зазначу — оскаржують з надуманих причин, мовляв, він створений щоб принизити комуністичну партію і т.д. Насправді ж ми не знаємо суті претензій, оскільки перше засідання (8 червня — Ред.) відбувалося в закритому режимі. На мій погляд, він повністю легітимний, адже головна мета закону - не допускати в майбутньому появи тоталітарного режиму, на кшталт комуністичного або націонал-соціалістичного (нацистського), - коментує експерт з питань конституційного права Центру політико-правових реформ Богдан Бондаренко.

Богдан Бондаренко
Богдан Бондаренко

За його словами, закон відповідає усім рекомендаціям Ради Європи, але механізми його реалізації дійсно прописані погано. “Там є багато положень, які не відповідають принципу верховенства права в частині юридичної визначеності, тобто в тій частині, коли має бути зрозуміло, яка поведінка припустима, а яка ні. Для прикладу, коли в законі перераховується заборонена символіка, перелік закінчується хитрим словосполученням “та інше”. Під це “інше” можна підвести усе, що завгодно! Оці стилістичні конструкції в законодавстві - та ін., тощо, - завжди є проблемними.

Є ще й інші нюанси, стосовно Жукова, наприклад. Зокрема, в статті про заборону комуністичної пропаганди зазначається: зображення, написи, інше. Якщо буде назва вулиці, чи підпадає вона під дію закону? Також там є формулювання про осіб, які займали керівні посади вище райкому. Жуков був міністром оборони - чи потрапляє він під це формулювання? Далі, є виключення з закону — період боротьби з нацистською окупацією. Жуков, як учасник цієї боротьби, з одного боку потрапляє під це виключення, а з іншого, як яскравий представник тоталітарного комуністичного режиму і представник керівництва - ні. Виходить, що в кожному випадку це має встановлювати суд. І таких неузгоджень в законі багато”, - зазначив експерт.

Відносно перспектив притягнення когось конкретно до кримінальної відповідальності, Богдан Бондаренко вважає, що тут немає юридичних підстав, оскільки рішення приймав колегіальний орган — Харківська міська рада. І навіть притягти персонально Кернеса теж не можна - те, що він своїм підписом засвідчив це рішення, не є підставою для кримінальної відповідальності. Очільник Харкова зробив, те, що був зобов’язаний по закону про місцеве самоврядування.

“В принципі, рішення Харківської міськради можна скасувати через суд загальної юрисдикції. Причому оскаржувати мають саме ті люди, кого це рішення безпосередньо зачіпає — тобто із числа харків’ян. У разі рішення суду постанова міськради має бути скасована”.

В даній ситуації головне, на думку експерта, по-перше, чітко розібратися, чи підпадає конкретно персона Георгія Жукова під закон про декомунізацію. А, по-друге, максимально швидко виправити недоліки відповідного закону, які ще в 15-16 році обговорювалися і були озвучені народним депутатам.

Як це жити на вулиці імені “м’ясника” перемоги

Здавалося б, за десятиліття просвітницької роботи, публікацій, інтерв’ю та телепередач навіть найзатятіші адепти “вєлікай пабєди” мали б розуміти, що єдине, чого заслуговує постать Жукова — це ганьба і осуд. Спеціально для депутатів харківської міськради, а також всім іншим, нагадаємо про найбільш знакові злочини Жукова.

В публіцистичній літературі радянського маршала часто називають “м’ясником перемоги”. І це прізьвисько цілком заслужене. Головним і єдиним методом командування одіозного маршала були масові розстріли. Офіцерів і командирів за наказами Жукова розстрілювали за найменші провини та невдачі на ділянках фронту під його командуванням. Під час оборони Москви в листопаді 1941 року Георгій Жуков віддавав начальникам штабів армій накази особисто виїжджати на фронт і там «щиро, твердою рукою» проводити масові розстріли особового складу Червоної армії у “виховних цілях”. А в час боїв за Ленінград наприкінці 1941-1942 він особисто слідкував за виконанням розпорядження Ставки про розстріли сімей всіх радянських солдат, що здавалися в полон.

Георгій Жуков
Георгій Жуков

“Геніальний полководець” не знав іншого способу вести бойові дії, окрім як “закидування живим м’ясом” ворожих позицій. Під час свого командування боями під Ржевом 1942 року Жуков без жодного успішного для СРСР результату занапастив майже 800 тисяч солдат — понад три четверті всіх задіяних в операції! Дуже добре відомі українцям і історії “чорносвитників” - мобілізованих зі “звільнених територій”, яких Жуков і компанія не вважали навіть за потрібне озброювати. Під час штурму Берліну радянські війська під командуванням Жукова втрачали по 15 тисяч осіб в день — безпрецедентний рівень навіть для кривавої Другої світової.

Після війни “маршал побєди” відзначився диким і хижацьким пограбунком Німеччини, і понавивозив у свої маєтки стільки золота і коштовностей, що навіть особиста прихильність Сталіна не вберегла його від потрапляння під слідство НКВД. Під час обшуків на квартирі Жукова, коли той потрапив у немилість, було виявлено неймовірну кількість хутра, дорогих тканин, посуду з дорогоцінних матеріалів і чудових картин, викрадених в Німеччині, в той час як країна голодувала і народ жив у злиднях.

А про кількість жертв його командування на сумнозвісному Тоцькому полігоні 1954, коли в зону випробувального вибуху ядерної бомби потужністю як Хіросіма і Нагасакі разом взяті, “видатний полководець” завів цілий армійський корпус - без жодного захисту аби просто перевірити, як воно буде воюватися за ядерної війни, ми вже не дізнаємось ніколи...

Мирослав Ліскович, Вячеслав Масний. Київ

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-