26 травня. Пам’ятні дати

Бої за Донецький аеропорт тривали 242 дні – з 26 травня 2014 року по 21 січня 2015-го. У ніч на 26 травня 2014 року угруповання проросійських сепаратистів здійснило спробу захопити летовище, авіасполучення на якому було припинено ще 6 травня. З другої спроби бойовики зайняли частину приміщень будівлі. Вони в ультимативній формі вимагали від українських силовиків, які знаходилися в старому терміналі аеропорту, скласти зброю і здатися. Український уряд, у свою чергу, теж висунув сепаратистам ультиматум про звільнення захоплених будівель. Жодна зі сторін не хотіла йти на поступки – розпочався бій. У медіацентрі РНБО тоді заявили, що підрозділи армійського спецназу за підтримки бойової авіації завдали удару по терористах, які намагалися взяти під контроль міжнародний аеропорт Донецька. Була задіяна штурмова і армійська авіації, проведена висадка десанту. Силами АТО внаслідок ефективної спецоперації було знищено третину сепаратистського батальйону «Восток». У лавах бойовиків почалася паніка, натомість українські військові підрозділи надійно закріпилися в районі аеропорту. Тривалий час ситуація навколо летовища залишалася доволі спокійною. Серйозні штурми цього надзвичайно важливого стратегічного об’єкта розпочались вже після підписання Мінських домовленостей у вересні 2014 року. Особливо жорстокими були бої після початку нового, 2015 року. 13 січня, після декількох місяців обстрілів, була зруйнована вежа, де майорів український прапор. 21 січня 2015 року військовослужбовці ЗС України з боями вийшли з території терміналів, оскільки їхні позиції були зруйновані і прострілювалися прямою наводкою. У різний час в аеропорту і прилеглих Пісках воювали бійці 95-ї та 79-ї десантних бригад, воїни 3-го кіровоградського полку спецпризначення і батальйону «Дніпро-1», артилеристи і танкісти 93-ї бригади, добровольці з ДУК «Правого сектору» і батальйону «ОУН», військові з інших частин. Донецький аеропорт став своєрідним символом нескореності, зразком найвищого героїзму українських військових. Аеропорт називали «українськими Фермопілами», а мужніх захисників летовища супротивник назвав «кіборгами».

Сьогодні Національне свято Грузії – День відновлення незалежності. Відзначається з 1993 року. 26 травня 1918 року уряд Грузії проголосив незалежність країни. Перша незалежна Демократична Республіка Грузія проіснувала до лютого 1921 року. За цей час Грузію визнали 23 держави Європи. З 1922 по 1991 рік Грузія була у складі СРСР. 31 березня 1991 року був проведений референдум про відновлення державної незалежності країни. У референдумі взяли участь 90,5 відсотка виборців, з яких за державну незалежність проголосувало 98,93 відсотка. 9 квітня 1991 на підставі результатів всенародного референдуму Верховна Рада республіки прийняла Акт про відновлення державної незалежності Грузії, що проголосив дійсними Акт про незалежність 1918 року і Конституцію 1921 року.

Ювілеї дня:

197 років від дня народження Едмона де Гонкура (1822–1896), французького письменника, одного з братів, чиїм ім’ям названо найпрестижнішу літературну премію Франції. Разом з молодшим братом Жюлем (1830-1870) написав романи, в яких змальовано побут і мораль французького суспільства у різні історичні епохи: «Шарль Демайї», «Сестра Філомена», «Рене Мопрен», «Жерміні Ласерте». Брати Гонкури наслідували традиції французького критичного реалізму, але не були вільні й від впливу натуралізму та імпресіонізму, що особливо позначилося на останніх романах («Манетт Саломон» і «Мадам Жервезе»). Крім цього, досить популярним є їхній «Щоденник». У велелюдному, повному зваб Парижі брати Гонкури жили досить усамітнено, хоча й мали доволі широке коло літературних знайомств; у них не було близьких друзів; не знали вони і сильних любовних захоплень, так само як жоден із них не мав сім’ї. Копітка праця, вивчення документів, спостереження за «шматками життя», яке вони робили предметом зображення у своїх творах та колекціонування предметів старовини – таким було їхнє життя. Не зважаючи на різницю у віці (Едмон був на 8 років старший за Жюля), брати з дитинства були нерозлийвода: однаковим був хід їхніх думок, однаковими – смаки, звички, художні уподобання, творчі принципи. Навіть характери були схожі. Хіба що, як свідчать сучасники, Едмон був спокійнішим, більш урівноваженим, схильним до зосереджених роздумів, тоді як Жюль був жвавою, нервовою, вразливою особистістю. Наприкінці 60-х років Жюль почав страждати на нервові розлади, які призвели до божевілля. У червні 1870 року, не доживши до свого 40-річчя, Жюль Гонкур помер. Старший брат пережив його на 26 років, але весь цей час неймовірно сумував за ним.

142 роки від дня народження Ольги Петрівни Косач-Кривнюк (1877-1945), української письменниці і перекладачки. Дочка Олени Пчілки. Сестра Лесі Українки. Закінчила Вищі жіночі курси в Петербурзі. Працювала лікарем на Катеринославщині, у радянські часи вчителювала, була бібліографом у медичній бібліотеці в Києві. Перекладала прозові твори з англійської, польської, російської, французької, чеської та скандинавських мов. Була одружена з Михайлом Васильовичем Кривнюком (у 20-х роках працював в Інституті української мови ВУАН, згодом був притягнутий до відповідальності за звинуваченням у приналежності до «Спілки визволення України»). Старанно збирала спогади, листи, фотографії, архіви, все, що було пов’язане з життям і творчістю Лесі Українки. Померла в таборі для біженців в Ауґсбурґу (Австрія) наприкінці Другої світової війни.

Роковини смерті:

15 років із дня смерті Миколи Вінграновського (1936–2004), українського письменника, сценариста, кінорежисера і кіноактора. Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, премії Володимира Вернадського і премії Фундації Антоновичів (США). Народився Микола Степанович Вінграновський (1936-2004) у Первомайську Миколаївської області. У 1955 році вступив до Київського інституту театрального мистецтва на акторське відділення, продовжив навчання у ВДІКу під керівництвом Олександра Довженка. Ще студентом зіграв головну роль у художньому фільмі «Повість полум’яних літ» (автор фільму –Довженко, режисер – Юлія Солнцева). Дебютував віршами у журналі «Дніпро» (1957). Але справжній розголос принесла Вінграновському добірка поезій у «Літературній газеті» у квітні 1961 року. Перша авторська збірка «Атомні прелюди» з’явилася 1962 року. Після закінчення навчання повернувся в Київ, працював на кіностудії ім. О. Довженка. Автор збірок: «Київ», «Сто поезій», «На срібнім березі» та ін; фільмів – «Берег надії», «Тихі береги», «Слово про Андрія Малишка», «Довженко. Щоденник. 1941-1945», «Гетьман Сагайдачний». Писав він і для дітей. Як режисер поставив на Київській кіностудії художні фільми «Ескадра повертає на захід», «Берег надії», «Дума про Британку» (за трагедією Юрія Яновського), «Климко» (за повістями Григора Тютюнниа), документальні фільми. Автор кіносценаріїв; написав спогади про Олександра Довженка («Рік з Довженком»). Цього митця називають першим з-поміж рівних у плеяді шістдесятників, хоча сам він себе не зараховував до цього покоління. Письменник стверджував: «Українське поетичне кіно – це така сама вигадка, як вигадка й про нас, що ми – шістдесятники. Немає шістдесятників, сім десятників - є таланти, зрілі, освічені люди, яких не можна загнати в перелік».