Пам’ятати та розуміти

Дуже добре пам’ятаю, як кримські татари почали повертатися додому до своєї рідної вимріяної в депортації землі. В знайомий до болю край, де за цей час змінилося майже все. Пам’ятаю і свої перші відчуття, коли я жахнулася масштабами трагедії і глибиною болю.

Є речі, які не можливо викреслити із пам’яті суспільства. Тоталітарний чи авторитарний режим може замовчувати їх, але все одно, правда і пам'ять трагедії шилом у мішку буде нагадувати про себе. Тому слуги режиму вдаються до підміни понять. Вони говорять на чорне - біле, включають всі засоби пропаганди та інформаційного впливу та помалу створюють нову реальність. Реальність, де пам'ять із покоління в покоління змінюється в потрібну їм сторону.

В кінці ХХ століття, напевно, ніхто вже й не думав, що примара сталінізму знов замаячить кривавою постаттю на горизонті подій.  Суспільство дізналося про жахіття репресій, ГУЛАГ, трагедії цілих народів, що їх планомірно знищували за задумкою того, хто «думав про всіх у Кремлі». Здавалося, що правда змінила світ, і більше репресії ніколи не повторяться. Але пройшло декілька десятиліть, і ми стали жити поруч із агресивним і ворожим до всього людського режимом.

Політичні репресії стали нормою, вони не сходять із новинних стрічок. Знову російський режим проводить окупацію сусідніх територій і починає встановлювати на них свої правила. Знову стукають вночі у двері постаті в цивільному та формі, що несуть смерть і горе. Нічого не змінилося. Лише «воронки» стали більш сучасними, а методи катування більш витонченими.  Знову голодують люди, знову дослухаються до слів дисидентів. Знову захід жахається тим, що відбувається. Знову кримських татар видавлюють з їх рідної землі, тільки поки що арештами, обшуками, репресіями.

А в цей час рейтинг Сталіна в Росії б’є рекорди – за квітневим опитуванням 70% росіян позитивно оцінюють його роль в історії. Ця цифра – вирок хворому суспільству, це карт-бланш для режиму і останній дзвіночок для всіх у світі.  Здається, що ще трохи і знову товарні вагони будуть перевозити людей, немов худобу, із рідного дому на схід. Якщо раніше думка про це виглядала дикістю, то сьогодні ніхто не може поручитися, що цього не трапиться.

В Кремлі запустили машину часу. Однострої Сталіна для російських правителів ще поки що завеликі. Але годинник вже давно відбиває секунди і роки назад, все швидше. І всі хто думає сьогодні, що «пронесе» помиляються.

Ні, не «пронесе». Не для того з кожним роком політичні репресії стають все жорсткішими, не для того намагаються розчленувати Україну, не для того погрожують Європі, не для того культивують «побєдобєсіє» і культ особи, не для того репресивна машина стає все більш ефективнішою.

Втома від війни - страшна річ. Вона здатна закрити очі значній частині суспільства. Це відбувається прямо зараз. І саме цього очікують у Кремлі. Єдиний спосіб протистояти цьому – це пам’ятати та розуміти. Сьогодні для того, щоб побачити майбутнє, потрібно вивчити правду минулого.

Тож згадаймо всіх закатованих, вбитих, зґвалтованих, принижених, висланих, депортованих. Тих, хто думав та відчував інакше, ніж було дозволено рамками системи; тих, хто просто народився не в тому місці і не в той час; тих, хто не здався і боровся до кінця, і тих, кого переламали звірськими катуваннями; тих, хто сьогодні знаходиться у застінках, і тих, кому прямо зараз в окупованому Криму «шиють справу».  Сьогодні ми маємо пам’ятати про них постійно і робити все для того, щоб зупинити жахливу машину часу, яку запустили у Кремлі. І пам’ятаймо: Крим – це Україна!

Ірина Фріз

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства