Жодного слова на підтримку ГКЧП, або Як агентство працювало на розбудову незалежності

Жодного слова на підтримку ГКЧП, або Як агентство працювало на розбудову незалежності

Укрінформу 100
Укрінформ
Продовжуємо публікувати розділи з книги, присвяченої 100-літній історії «Укрінформу»

У перших подачах ми розповіли про те, як Гетьман Скоропадський створив перше українське інформаційне агентство, а більшовики майже одночасно заснували своє агентство. Потому була трансформація в БУП – Бюро української преси, а БУП – в УкРОСТА. Ще за кілька років з`явилося РАТАУ, його першим директором став Володимир Нарбут, який відчайдушно намагався здобути більшу незалежність від Москви. Надалі РАТАУ «влили» у телеграфне агентство Радянського Союзу  ТАРС. 30-ті роки – Голодомор, репресії 1937-го… Вони не могли не торкнутись агентства. Не диктувати свої жорсткі реалії, як це зробила й Друга світова війна. За тим – повоєнне відродження агентства. Нові десятиліття, шістдесяті-вісімдесяті, означали подальший розвиток агентства – як однієї з потужних несучих конструкцій радянської системи, з усіма її «плюсами» та «мінусами» .

На бурхливі дев`яності припали масштабні геополітичні зміни – розпався Радянський Союз, зникла соціалістична система, відійшов у минуле бюрократично-адміністративний компартійний режим. Нарешті – на карті світу з'явилася незалежна демократична Україна.

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ. КРАЇНА ОТРИМУЄ НАЦІОНАЛЬНЕ АГЕНТСТВО

У листопаді  Кабінет Міністрів України ухвалює постанову, яка починається словами: «Виходячи з Акта проголошення незалежності України і з метою створення умов для забезпечення високої якості та оперативності розповсюджуваної Українським інформаційним агентством інформації Кабінет Міністрів України постановляє: перетворити Українське інформаційне агентство при Кабінеті Міністрів України в Українське національне інформаційне агентство (Укрінформ)».

Отже, агентство набуває статусу національного. Про масштаби та вагу його в інформаційному полі держави в ті роки свідчать лаконічні цифри – передплатниками агентства були понад 1200 організацій, у тому числі 970 редакцій газет.  Тобто практично вся періодика – від районних і міськрайонних до загальноукраїнських видань мала за основу інформацію від Укрінформу. Така ж картина була і з радіо та телебаченням. Про вагу агентства в медійному просторі всього Радянського Союзу свідчить ще один штрих - в обсязі інформаційної продукції загальносоюзного ТАРС на Укрінформ припадала майже п'ята частина.

У ті часи Укрінформ активно виходить і в міжнародний інформаційний простір. Зокрема, укладаються угоди про інформаційний обмін із зарубіжними агентствами - першим було угорське МТІ, потім -  Польське агентство преси (ПАП). Матеріали Укрінформу одержували українські газети США, Канади, Австралії, Румунії, Чехословаччини.

Над Верховною Радою – Державний прапор незалежної України

Над Верховною Радою – Державний прапор

незалежної України Серпень, 1991 р.

Одним з перших складних випробувань для агентства стали дні так званого «ГКЧП» у серпні 1991 року. Журналісти агентства тоді не підготували жодного матеріалу на підтримку «путчистів».

А 24 серпня 1991 року Укрінформ першим передав на увесь світ історичне повідомлення: Україна проголошена незалежною державою. Події та емоції тих днів залишились у новинних стрічках, у фотоматеріалах агентства. Вони ж збереглися на сторінках сотень українських газет, які у ті дні оперативно одержували інформацію Укрінформу.

У той складний час колектив агентства виступив із зверненням до керівництва України, засобів масової інформації. Агентство, говорилося у ньому, у своїй діяльності керуватиметься державними інтересами України, а вищим принципом його діяльності буде об'єктивне, оперативне і правдиве висвітлення подій. Журналісти відмовлялися слугувати політичним силам різної спрямованості і наголошували, що агентство має чітко відповідати статусу національного.

Присяга Президента України Леоніда Кравчука
Присяга Президента України Леоніда Кравчука

Нарешті, першого грудня 1991 року Всеукраїнський референдум підтверджує проголошення України незалежною державою, Україна обирає свого першого Президента Леоніда Кравчука.

РОЗДІЛ ДРУГИЙ. НОВИЙ КЕРІВНИК, НОВІ ЗАКОНИ, НОВИЙ СТАТУТ

У 1992 році змінюється керівництво агентства. Багаторічний директор Володимир Бурлай виходить на пенсію, і виконуючим обов’язки директора Укрінформу призначають Віталія Возіанова. Безпосередньо директором агентства, вже без статусу «в.о.» він стає у лютому 1993 року - постанову Кабінету Міністрів України підписує тогочасний Прем'єр-міністр України Леонід Кучма.

Віталій Возіанов
Віталій Возіанов

Віталій Возіанов був досвідченим журналістом і організатором. До цього призначення кілька років (з 1989-го) працював першим заступником директора Укрінформу. А ще мав тридцятирічний стаж журналістської роботи. Після Київського університету (де здобув дипломи філософа та історика) працював відповідальним секретарем «районки» на Ворошиловградщині (тепер – Луганська оболасть), продовжив - в обласній компартійній газеті. Потім були «Молодь України», столичний «Київський комсомолець», робота в ЦК Компартії України та журнал «Комуніст України». Нарешті – «Укрінформ».

Україна на той час почала розвивати власний інформаційний простір, забезпечувала його законодавчо. Запрацювали закони - «Про інформацію» (жовтень 1992 року), «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» (листопад 1992 року), «Про інформаційні агентства» (лютий 1995 рік). Серед тих, хто їх розробляв, був і директор Укрінформу.

Тим часом, 27 березня 1996 року Кабінет міністрів України (тоді його очолював Євген Марчук) своєю постановою затверджує перший Статут Укрінформу (до того було положення, ухвалене у листопаді 1992 року).

У Статуті було виписано й головну мету діяльності Укрінформу. Це - реалізація в межах його компетенції державної політики у сфері інформації. Окрім того, свою діяльність агентство мало здійснювати незалежно від політичних партій та громадських організацій.

 Віталій Возіанов -директор Українського інформаційного агентства
Прес-конференція голови Фонду держмайна України Юрія Єханурова. Фото Анатолія Бовта. 1995 рік

Віталій Возіанов був причетний й до такої важливої віхи в житті агентства,  як вступ у жовтні 1995 року до  Європейського альянсу інформаційних агентств (ЄАНА).

У цій впливовій міжнародній організації агентство й сьогодні представляє Україну: за правилами Альянсу країна може мати лише одного репрезентанта. Загалом ЄАНА охоплює інформаційні агентства 30 країн континенту з населенням понад 750 мільйонів чоловік, членами Альянсу є такі загальновизнані авторитети, як AFP (Agence France-Presse), DPA ( Deutsche Presse-Agentur) чи британський PA (Press Association).

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ. УКРІНФОРМ ЗНИКАЄ. АЛЕ БУДЕ … ДІНАУ

Здавалося, все гаразд, попереду тільки поступальний розвиток та зрозумілі перспективи. Тим більше, що влітку 1994 року Президентом України було обрано Леоніда Кучму, і в багатьох виданнях України опублікували  фото нового глави держави, який бесідував з Віталієм Возіановим та його молодшим братом Олександром Возіановим – відомим лікарем, академіком НАН України та АМН України. Мовляв, що може статися з агентством, яке очолює брат особистого лікаря Президента?

Та іноді повороти долі бувають непередбачуваними.

У травні 1996 року Леонід Кучма звільняє з посади Прем’єр-міністра Євгена Марчука, з яким директор агентства мав повне розуміння  і який добре знався на проблемах Укрінформу. На посаду глави уряду призначається Павло Лазаренко, оточення якого оточення виношує ідею централізувати і монополізувати інформаційний простір держави. Відповідно й діє. 

Починається реалізація проекту, який умовно можна назвати «Міністерство інформації». Якийсь час у коридорах влади велись дії, невидимі для зовнішнього світу – те, що зазвичай зветься підготовчою бюрократичною роботою.

Нарешті у листопаді 1996 року Леонід Кучма підписує указ «Про Міністерство інформації України». Починався він спокійно, без драматизму: «З метою подальшого вдосконалення системи інформування громадян щодо політичних, соціально-економічних та інших суспільно-вагомих процесів в Україні, більш ефективного використання з цією метою державних засобів масової інформації та на зміну Указу Президента України від 26 липня 1996 року «Про зміни в системі центральних органів виконавчої влади України»  п о с т а н о в л я ю».

А далі йшлося про утворення власне Міністерства інформації України на базі Міністерства України у справах преси та інформації, що ліквідується. А ще далі – про утворення  Державного інформаційного агентства України (ДІНАУ) на базі Українського національного інформаційного агентства при Кабінеті Міністрів України, що… ліквідується.

Коли з’явився Указ про ліквідацію Укрінформу, в його реальність у першу мить не повірили навіть випускові агентства, які бачили різне. 

Шокований та здивований був і сам Віталій Возіанов. Він намагався шукати правду і справедливість, пробував зв’язатися з оточенням та самим Леонідом Кучмою. З Президентом, його, очікувано, не сконтактували, а в президентському оточенні  тільки підтвердили – Укрінформ дійсно ліквідовано.

Втім,  цей процес виявився не таким вже й простим – ліквідація агентства тривала майже два роки. За цей час з нього, в тому числі й достроково, пішло на пенсію чимало журналістів, інших працівників. Поміж них був і сам Віталій Возіанов.                                                       

1996 року Верховна Рада ухвалює  Конституцію суверенної України. Україна стає членом Парламентської асамблеї Ради Європи, з території країни вивозиться ядерна зброя, відбуваються вибори до Верховної Ради, вводяться  купоно-карбованці. Про все це оперативно повідомляло  агентство, а через газети, радіо та телебачення новини  доходили до мільйонів читачів, слухачів, глядачів… Тільки тепер вже у телеефірі чи на шпальтах газет, звучало не звичне «повідомляє Укрінформ», а – ДІНАУ…

Генеральним директором ДІНАУ став Олександр Савенко. Одночасно він же був призначений заступником міністра інформації. Міністерство, як було позиціоновано в офіційних документах – стало центральним органом виконавчої влади, покликаним проводити у життя державну політику з питань масової інформації та видавничої справи.

Олександр Савенко
Олександр Савенко

Випускник факультету журналістки Київського державного університету імені Т. Шевченка Олександр Савенко починав в газеті  Товариства культурних зв'язків з українцями за кордоном  «News from Ukraine».  Потому редагував профспілкову «Спілку», тижневик «Дума» та  столичний «Київський вісник». У цей час він підтримує команду Леоніда Кучми, який влітку 1994 року стає Президентом України. Відтак, у серпні того ж року Олександр Савенко призначається президентом Державної телерадіомовної компанії України, згодом - заступником голови Держкомтелерадіомовлення України – президентом Нацтелекомпанії України. Нарешті у грудні 1996 року його і призначають заступником міністра інформації України-генеральним директором ДІНАУ.

За директорства Олександра Савенка відбулася масштабна комп`ютеризація агентства. Було придбано першу партію сучасних комп’ютерів, здатних працювати у мережі Інтернет. Щоб прискорити інноваційні процеси, велику группу журналістів та інженерно-технічних фахівців агентства відрядили на курси до Київського політехнічного інституту. Вчилися працювати у глобальній мережі, якісно та опепративно готувати та обробляти новини, цифрові фото.

Фото: Зозуля Юлій
Нарада в Укрінформі з керівниками місцевих ЗМІ. Фото: Зозуля Юлій

Тим часом, у липні 1997 року «відставляють» Прем’єр-міністра України Павла Лазаренка. Новим Прем’єром призначено Валентина Пустовойтенка. Вже як глава уряду він невдовзі побуває в агентстві і підпише кілька важливих постанов і розпоряджень, спрямованих на його розвиток.

Про що повідомляє світ в цей час агентство? У листопаді – грудні 1997-го - про космічний політ на кораблі «Колумбія» першого астронавта незалежної України Леоніда Каденюка. У лютому 1998 року – про участь України у зимовій Олімпіаді в Нагано (Японія). На осінь 1998 року припала масштабна світова фінансово-економічна криза. Гривня знецінюється у 2,5 раза – з 1,8 гривні до 4 гривень за один долар.

Оскільки ліквідація Укрінформу розтягнулася майже на два роки, кошти на фінансування агентства доводилося буквально вибивати у високих кабінетах, домагаючись аудієнцій у Прем’єр-міністра, його заступників, міністра фінансів та інших урядовців. Однак керівники та журналісти агентства робили все можливе, аби новини були оперативними, точними та актуальними, і ті, хто дізнається їх від агентства, не здогадувались про його проблеми та труднощі розвитку.

Михайло Сорока, Анатолій Михайлов

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-