Госпіталь бундесверу: надія для поранених з України

У вівторок ввечері спеціальний літак німецької Міноборони A310 MEDEVAC з 15 українськими військовослужбовцями, пораненими під час проведення операції Об'єднаних сил, приземлився в аеропорту Берліна. Тут з нього зняли п'ятьох бійців і спецтранспортом доправили до госпіталя бундесверу. Далі літак доставив ще п'ятьох поранених до шпиталю Кобленця і стільки ж – до госпіталя Ульма.

Нових пацієнтів одразу ж розмістили по палатах і невідкладно взяли у них необхідні аналізи. Має пройти кілька днів карантину, тривалість якого залежить від результатів цих аналізів. А потім – місяці лікування.

УКРАЇНСЬКЕ ВІДДІЛЕННЯ

У госпіталі бундесверу в столиці ФРН з 2014 року утворилося своєрідне «українське» крило – цілий коридор у блоці М2, в якому лікують лише наших. Хлопці – буває по кілька, а буває і по одному – лежать тут практично постійно. По одному - в 2-х і 3-місних палатах, зручних, але без надмірностей. Там же їх оглядають лікарі.

Для деяких обстановка вже знайома: чимало поранених прибувають сюди вдруге, а то й втретє і навіть вчетверте. Лікування таких травм, з якими їх доставляють (це складні поранення кінцівок, саме на цьому спеціалізується клініка), триває роками. За раз у госпіталі пацієнт перебуває зазвичай від 3 до 6 місяців. Заздалегідь ніхто не може сказати, скільки саме, все залежить від того, як іде процес. Адже поки справа дійде до чисто хірургічних маніпуляцій, деколи доводиться дуже довго, місяцями, боротися з інфекцією, з мультирезистентними бактеріями.

Потім людина повертається додому на півроку. Потрібен час для загоєння ран, а також для психологічної реабілітації - чоловіки знаходяться кілька місяців за кордоном (куди деякі з них взагалі потрапили вперше) без рідних і близьких. Так, їх регулярно (хоча і трохи рідше, ніж на початку) відвідують волонтери, які намагаються побалувати героїв домашніми стравами, привозять сигарети та картки для телефонів; у клініці постійно знаходяться 4-6 українців-перекладачів (яких спеціально наймає госпіталь) і навіть військовий лікар-українець. Але це все ж не зовсім повноцінне спілкування. Тим більше, що дзвінки на батьківщину не такі вже й часті (оскільки недешеві), а інтернету госпіталь не пропонує, так само як і телевізорів та інших розваг у палатах.

Однак усі «незручності» компенсує надія на те, що допоможуть. Ця надія світиться в очах Сергія з Білої Церкви. Поранення ніг він отримав ще на першому році війни, у 2014-му, під Шахтарськом, але до Німеччини потрапив тільки зараз. Вдома одну врятували ногу, другу – «підправили», як він говорить. Для цього знадобилося більше 20 операцій спочатку в Дніпрі, потім у Києві. «Вже звик і так жити, але останнім часом став ходити все гірше і гірше. Сподіваюся, що буду ходити, як раніше», - каже Сергій, спираючись на паличку.

Юрій в Берліні вдруге. Вперше приїжджав улітку минулого року, а підірвався він на міні навесні того ж року. Незважаючи на зусилля вітчизняних медиків, одну ногу довелося ампутувати, зберегти другу вдалося, але вона сильно покалечена. Німецькі медики зробили чимало, щоб перемогти інфекцію. Виготовлений минулого року протез треба міняти на новий, що й планується зробити цього разу.

Для Олександра (він найстарший з нинішньої партії берлінських пацієнтів, йому 48) це теж другий приїзд до Німеччини. Призваний по мобілізації виходець з Житомирщини, він був на фронті рік і три місяці, коли у квітні 2016-го сталася біда – наступив під Докучаєвськом на «пелюстку».

«Пелюстка» - міна фугасної дії ПФМ-1, до речі, заборонена Женевською конвенцією. «Їх можуть «Градами» розкидати по кілька штук; вони як кленові пелюстки, зелені, жовті, летять і падають», - розповідає Олександр. Важить цей вбивця всього 40 грамів, маленький як запальничка, його неможливо виявити металошукачем, оскільки корпус зроблений з пластику. А всередині не тротил, а дві рідкі суміші, які вступають між собою в контакт, коли наступаєш і роздавлюєш корпус, в результаті чого стається вибух. «Від них і рани погано загоюються, це ж хімія», - знає боєць не з чуток.

«Підрозділи 1 і 2 армійських корпусів Південного військового округу ЗС РФ, які контролюють окуповані території Донецької та Луганської областей, постійно використовують міни ПФМ-1, ПМН-2, а також інші, які підпадають під дію Оттавської конвенції про заборону протипіхотних мін від 1997 року, але Росія її не підписала. Це протипіхотні міни фугасної дії, і зрозуміло, що на окупованих територіях не виробляються, а постачаються з Росії. Міни цього типу, як правило, не вбивають людину, а калічать, завдаючи біль і страждання. Тому багато держав виступають за їх заборону. Великою проблемою є також те, що мінні поля з початку бойових дій ніхто не картографував, особливо, ті, які встановлені диверсійними групами, завданням яких було дестабілізувати обстановку на нашій території. Навіть зараз фіксуються випадки, коли диверсійні групи противника мінують підходи до пунктів переходу лінії розмежування сторін, що часто має наслідком загибель мирного населення», - підключається до розмови аташе з питань оборони Посольства України в ФРН Володимир Горай.

Деякі бійці на контакт з журналістом йти не хочуть і навіть сердяться: «навіщо тут преса». Що ж, їх можна зрозуміти.

НІМЕЦЬКО-УКРАЇНСЬКА ПРОГРАМА

Загалом з 2014 року Німеччина прийняла на лікування 132 пацієнти, з яких 22 – поранені на Майдані (перший літак з тяжко пораненими активістами і силовиками прибув до Німеччини ще у березні 2014 року), решта – військові, розповів полковник Горай.

Група, яка прибула цього тижня - дев'ята за рахунком і одна з найбільших.

Посол України у ФРН Андрій Мельник вважає це великим успіхом, і не тільки тому, що програма лікування українських військових у Німеччині є на сьогодні найбільшим подібним двостороннім проектом, коли уряд іноземної держави надає таку допомогу, до того ж абсолютно безоплатно. Назвати суму, яку федеральний уряд витратив за ці 5 років, дипломат не береться. Та навряд чи хтось її і підраховував з точністю до євроцента. Але йдеться про «десятки мільйонів євро», прикидає в умі Мельник.

Посол сподівається, що програма буде продовжуватися і далі. Принаймні, при цьому уряді точно, переконаний він. Хоча це аж ніяк не данність, не само собою зрозуміле. Річ у тому, що вже робилися і не раз спроби дискредитувати проект з боку лівих політичних сил та «подачі» російських «друзів». Спроби довести німецькому керівництву та громадськості, що серед тих, хто перебуває на лікування в Берліні, є праворадикали аж до «неофашистів» (у Німеччині ставлення до таких течій, м'яко кажучи, насторожене) і змусити німецький уряд поставити програму на паузу. Але провокація не вдалася, хоча деякий час справді відчувалося напруження з німецького боку. Ситуацію, хоча це було й непросто, тоді вдалося розрулити і «утримати» готовність федерального уряду продовжити програму допомоги нашим солдатам.

Здається, зіграло свою роль і те, що влітку минулого року на параді у Києві вперше побував парламентський держсекретар Міноборони ФРН Томас Зільберхорн (ХСС). Там він на власні очі побачив і, очевидно, відчув, що тема війни, поранених має для України абсолютно реальне значення, що питання не просто у наданні гуманітарної допомоги, а дійсно у порятунку життів.

Українська сторона цінує і дуже вдячна партнерам. Що виражається і у таких символічних жестах, як нагородження навесні цього року керівників госпіталів бундесверу українськими державними нагородами, Орденом за заслуги.

Варто додати, що ще однією частиною співробітництва у сфері військової медицини є можливість для українських військових лікарів пройти стажування у німецьких шпиталях. Держпрограма передбачає стажування 2 лікарів протягом року на базі госпіталів бундесверу в Берліні, Кобленці, Гамбурзі, Ульмі та Вестерштеді.

Одного такого фахівця, ортопеда-травматолога Ігоря Колісника зустрічаю якраз під час прибуття поранених. У Берліні він, лікар Мукачівського воєнного госпіталю, вже майже рік. Працює в основному з нашими пораненими, але не тільки з ними.

У звичайному відділенні таких травм не побачиш, там і вогнепальні поранення – це рідкість, не кажучи вже про осколкові. І це, до речі, для німецьких медиків не лише великий виклик, але й можливість підвищувати власну майстерність. Тому, можна сказати, що ця програма для обох сторін взаємовигідна в плані отримання досвіду.

Поранених у Києві, куди стікаються усі найскладніші випадки, відбирають самі німецькі лікарі. Це саме ті, хто потребує тривалого лікування, відновлення функціональних можливостей кінцівок (у 9 випадках з 10). Старший лікар команди німецьких медиків Міхаель Уль, який з колегами вилітав до Києва, щоб забрати чергову групу, високо оцінює рівень кваліфікації українських військових медиків, які не лише надають пораненим усю необхідну первинну та хірургічну допомогу, але справді рятують руки і ноги.

Крім медичної допомоги, німецька сторона надає допомогу у забезпеченні українських лікарень необхідним устаткуванням і санітарними матеріалами.

Будемо сподіватися, що програма буде не лише діяти, але й розширятися. Але ще більше – на те, що наші хлопці ніколи не будуть отримувати такі поранення

Ольга Танасійчук, Берлін.