21 квітня. Пам’ятні дати

Свято Входу Господнього в Єрусалим входить до 12 найбільших свят церковного календаря і відзначається завжди в шосту неділю Великого посту, рівно за тиждень до Великодня. Історія святкування в християнській традиції почалася приблизно в IV столітті, а на наших теренах з ХІ.

За переказами, саме цього дня Ісус на віслюку в’їхав до Єрусалима. Наближалося іудейське свято Пасхи, тому до міста прибувало чимало людей. Іудея була тоді однією з провінцій Римської імперії, і її мешканці вірили, що мусить з’явитися Той, Хто визволить їх від панування римлян. І містяни, і паломники радо вітали Ісуса, і встилали Йому дорогу пальмовим гіллям. Вони знали, що напередодні Він воскресив мертвого Лазаря, який пролежав у печері аж три дні – такого дива не творив ніхто й ніколи, тому іудеї й вітали Ісуса як свого Царя. Отже, свято символізує, з одного боку, визнання Ісуса Месією (Христом), а з іншого – прообраз входу Сина Людського до Раю.

Багатьма мовами світу ця неділя називається Пальмовою – з огляду на гілки пальм, що їх стелили на дорогу під час в’їзду Господа Ісуса в Єрусалим. Однак на слов’янських теренах пальми не ростуть, тому природно, що люди замінили їх на гілочки верби, яка саме о цій порі починає зеленіти і цвісти, тому змінилася і назва – замість Пальмової, неділя стала Вербною. Люди зранку йдуть до храмів, аби посвятити вербу, бо вірять у цілющу властивість освячених гілочок.

Після свята Входу Господнього в Єрусалим для християн розпочинається найскорботніший тиждень – Страсна седмиця – час посилених молитов, перебування думкою разом із Ісусом і приготування до найвеличнішого свята – Воскресіння Христового.

Разом з тим, у християн західного обряду сьогодні Великдень. Цього дня  Воскресіння Христове святкують римо-католики, частина греко-католиків і протестантів, а також Фінляндська Православна Церква.

Як відомо, Великдень є найдавнішим і найголовнішим християнським святом усього богослужебного року і приурочене Воскресінню Ісуса Христа. Для християн цей день символізує перемогу життя над смертю, звільнення від тягарів гріха, перехід зі стану несвободи в царину свободи і любові.

За Євангеліями, після того, як Ісус прийшов до Єрусалима, був зраджений і страчений на хресті, а потім похований у печері відданими учнями - Він воскрес. Недільного дня, прийшовши до Його гробу, жінки-мироносиці виявили, що місце поховання порожнє. Натомість побачили ангела, який сповістив їм, що Ісус воскрес. Невдовзі одній із них явився Христос, якого вона сприйняла спочатку за садівника, і сказав про своє воскресіння. Радісна звістка надзвичайно швидко поширилася Єрусалимом, а потім і всією Іудеєю.

Святкування Великодня у західних і східних християн майже не відрізняються в основних принципах святкування. Щоправда, дата святкування різниться. Зазвичай західні християни зустрічають Воскресіння Христове трохи раніше, ніж східні, але інколи дати збігаються.

Ювілеї дня:

Сьогодні королева Великобританії Єлизавета ІІ і один із найвпливовіших монархів сучасності святкує свій день народження. Єлизавета народилася в 1926 році в родині, що належала до правлячої Віндзорської королівської династії. Втім, ніщо не віщувало дівчинці королівства, аж поки у грудні 1936 року її дядько, король Едвард VІІІ не зрікся престолу заради жінки яку кохав набагато сильніше за корону і владу. Отже, трон посів її батько – принц Альберт, герцог Йоркський, який став англійським королем Георгом VІ. У королівській родині було двійко дівчаток. Старша Єлизавета і молодша Маргарет. Старшу доньку батько називав «своєю гордістю», натомість молодшу – «своєю втіхою». До уваги оточуючих і ЗМІ Лілібет (так у родині називали Єлизавету, яка досить довго не могла правильно вимовляти власне ім’я) звикла з дитинства. У квітні 1929 року портрет трирічної принцеси прикрасив обкладинку журналу «Тайм». Під час війни вона працювала механіком-водієм санітарного автомобіля у резервному батальйоні, отримала звання лейтенанта. У 1947 році Єлизавета одружилася з 26-річним Філіппом Маунтбеттеном – офіцером британського флоту, членом данської і грецької королівської сімей, праправнуком королеви Вікторії, ще й, до всього, чотириюрідним братом. Шлюб виявився навдивовижу щасливим і гармонійним – подружжя разом вже 70 років. Звістка про смерть батька короля Георга VІ наздогнала Єлизавету в Кенії, де вона разом із чоловіком перебувала на відпочинку. Сталося це 6 лютого 1952 року. З трапа літака вона вже сходила як нова королева Великобританії. 2 червня 1953 року Єлизавета була коронована у Вестмінстерському абатстві. Відтоді протягом 65 років вона знаходиться на престолі і є на сьогодні найстарішим правлячим монархом у світі. Ця почесна першість перейшла до неї 24 січня 2015 року, одразу після смерті короля Саудівської Аравії Абдалли ібн Абдул-Азіза Аль Сауда. Її величність любить коней і собак породи коргі, займається садівництвом. У неї фантастична витримка та самовладання. Вона вміє тримати удар, адже у Її величності є не тільки вірні піддані, але й недоброзичливці – ті, хто в розпалі демократичних віянь волів би позбутися всіляких там королів і принцес, вважаючи це рудиментом минулого. Утім, Єлизавета ІІ впевнена, що інститут конституційної монархії це один із наріжних каменів колись Британської імперії, а тепер просто Сполученого Королівства: прем’єри приходять і йдуть, а монархія залишається.

84 роки від дня народження Олександра Муратова (1935), відомого українського кінорежисера, сценариста, поета, прозаїка, публіциста. З 1967 року – режисер Київської кіностудії ім. О. Довженка. Поставив стрічки: «Біля Крутого Яру», «Маленький шкільний оркестр», «Стара фортеця», «Гуси-лебеді летять», «Щедрий вечір», «Гонки по вертикалі» та ін. Зняв перший у світі фільм мовою кримських татар - «Татарський триптих» (2005), за мотивами творчості Михайла Коцюбинського. Заслужений діяч мистецтв України. Під час першої Російсько-Чеченської війни був у Чечні, займався контрпропагандою, зокрема, знімав відеоролики про звірства російських солдатів; був поранений. Остання робота Олександра Муратова – документальний фільм «Совість. Феномен Івана Дзюби», знятий у 2010 році. Попри поважний вік, митець бере активну участь у громадському житті країни.

72 роки Іггі Попу (1947), головному панку світу, американському рок-вокалісту, одному з фундаторів і гуру альтернативного року. Поза сумнівом, на сьогодні Іггі Поп – жива легенда не тільки американської, але й світової сцени. За свої роки він пройшов не тільки через кардинальні іміджеві трансформації (банальні від блондина до брюнета), але й через таке, що «вогонь, вода і мідні труби» видадуться дитячими забавками. Ріки алкоголю, важкі наркотики, від яких чи не всі колеги «по цеху» Іггі Попа вже на небесах, декілька спроб самогубства, клінічна смерть, психушка – він не тільки мужньо пройшов крізь усе, вижив, але й став ще міцнішим. Поп чи не першим серед музикантів почав популяризувати власні витівки на сцені, які на сьогодні видаються звичайною справою: він одним із перших стрибав зі сцени у натовп фанів, ходив поміж публіки. І хоча співак не записав жодного альбому, який би потрапив у Топ-10 або сингла-бестселера, його вплив на рок-музику є загальновизнаним. За внесок у розвиток рок-альтернативи його величають «хрещеним батьком», а інколи й «дідусем» панк-року і гранжу. У 2009 році британський журнал Classic Rock удостоїв його звання «Жива легенда». 15 березня 2010 року Іггі Поп введений до Зали слави рок-н-ролу. З 1990-их років співак активно знімається в кіно. Хто з поціновувачів справжнього мистецтва не пам’ятає Іггі Попа з іншим культовим і не менш колоритним чуваком – Томом Вейтсом у «Каві і цигарках» Джармуша? Пісні Іггі Попа увійшли у 18 саундтреків до фільмів («Крокодил Данді 2», «На голці», «Карти, гроші, два стволи», «Арізонська мрія», «Конфіскатор» тощо). Іггі Поп нині мешкає в Маямі. У нього справжній чималий особняк з басейном, зеленими газонами; крута тачка; дружина – розкішна сексуальна двометрова красуня-гаїтянка. Журналістів він приймає на ранчо «Обличчя зі шрамом», яке називає «культурним центром». Шкода, що Іггі Поп – громадянин США, а не Великобританії – тоді б королева давно посвятила б його у лицарі. Уявіть лише: «сер Іггі Поп». Майже як Елтон Джон, тільки навиворіт.

Роковини смерті:

109 років з дня смерті Марка Лукича Кропивницького (1840-1910), українського драматурга, актора, режисера, композитора. Автор понад 40 п’єс (серед них, такі відомі як «Дай серцю волю, заведе в неволю», «Доки сонце зійде, роса очі виїсть», «Глитай, або ж павук», «Чмир», «Скрутна доба»). Сценічну діяльність почав у аматорському театрі, на професійній сцені з 1871 року. Створив школу режисури і акторської майстерності. Серед учнів Марка Кропивницького – Ганна Затиркевич-Карпинська, Любов Ліницька, Ганна Борисоглібська, Іван Мар’яненко. Очолював драматичні трупи, створив низку яскравих сценічних образів; писав музику до вистав, автор вокальних дуетів, романсів. Не маючи змоги наприкінці життя систематично працювати в трупі, Марко Кропивницький все-таки час від часу з’являвся перед глядачами. Востаннє він виступив 1910 року в Києві, декламуючи твір Шевченка «Чернець» під час традиційного відзначення річниці смерті Шевченка. Після того Марко Лукич ще поїхав на гастролі до Одеси, де 40 літ тому (у 32 роки) вперше виступив як артист-професіонал. 7 квітня мала відбутися вистава, але виступати Кропивницький вже не міг: відчував себе недобре. Виставу довго не починали, переповнений зал хвилювався. Щоб заспокоїти глядачів, Марко Лукич вийшов на авансцену, попрохав пробачення і, посилаючись на недугу, сповістив, що грати не зможе. На другий день йому трохи покращало, і він виїхав додому. По дорозі з Одеси до Києва в поїзді біля станції Підгірна 21 квітня 1910 року Марко Кропивницький помер. Поховано видатного корифея української сцени у Харкові.