Дійти до Майдану
Недавно прочитав у Володимира Кулика, як вони з дружиною 18 лютого 2014 року побачили по телевізору, що Майдан горить – і поїхали туди.
Метро не працювало, а далі за Повітрофлотський шляхопровід їх ніхто везти не захотів. Пішли пішки.
І от, піднімаючись по бульвару Шевченка, Володя звернув увагу, що нагору, в бік Бесарабки, йдуть лише вони вдвох, а решта – спускаються назустріч, звідти. Це сунули ті, хто в душі Майдан уже здав, їм було – кому страшно, кому байдуже.
Усвідомлювати це було гірко й тривожно, але вони, Кулики, до Майдану дійшли. І побачили, що там – люди є, що вони не збираються здаватися, що їх чимало й підходять іще – і відлягло від серця.
Ну, що було потім, ви знаєте – Україна перемогла.
До чого це я? Як не було б нам нині гірко й тривожно – йдімо на Майдан. Немає різниці – справжній він чи віртуальний, але йдімо. Там – люди однієї з нами крові. Переможемо.
Сергій Тихий
FB
реклама