Війна, що продовжується, навіть якщо світ відводить очі

Війна, що продовжується, навіть якщо світ відводить очі

Укрінформ
Після Бундестагу виставка про жертв сьогоднішніх воєн, зокрема – української – демонструватиметься по всій Німеччині

З 21 березня по 12 квітня в одному з будинків німецького Бундестагу, Paul-Löbe-Haus, працює виставка «Вражений» про жертв воєн і конфліктів XXI століття. Прямо у холі величезної будівлі, де розташовані офіси багатьох депутатів і проходять засідання комітетів, встановлені стенди, які розповідають про 12 дуже різних людей з різних країн і різних континентів. Спільне у них одне – вони живуть у світі, де немає миру.

Автор робіт – Тілль Майєр, німецький журналіст і фотограф, який побував у десятках країн, де вирують кризи і війни, нерідко забуті. Про них він як фрілансер постійно пише у впливове видання Spiegel online, а також місцеві баварські ЗМІ (сам Майєр живе у баварському містечку Бамберг). Розповідає через призму конкретних людей. Таких як українка Валентина, 79-річна мешканка села Кам'янка, що недалеко від Авдіївки.

Тилль Майер / Фото: Facebook
Тілль Майєр / Фото: Facebook

«Війна на Донбасі продовжується, навіть якщо світ і відводить очі», – починається розповідь про Валентину, що супроводжує фото. До війни у Кам'янці проживало близько 700 чоловік, сьогодні – менше сотні, третина з яких люди похилого віку. Їм, як і іншим літнім людям та інвалідам, які живуть поблизу лінії фронту, особливо важко. Допомагає у міру сил організація Міжнародного Червоного Хреста, а також товариство Handicap International (допомоги людям з обмеженими можливостями), яке працює в Україні з 2015 року.

ГУМАНІТАРНИЙ ПРОЕКТ

Тема Червоного Хреста і літніх людей для Тілля Майєра – не просто абстрактні поняття. Сам він вже багато років займається не тільки тим, що розповідає німецьким читачам про тих, хто потребує, але сам активно їм допомагає.

Саме з такої роботи почався «роман» баварського німця з Україною. У 2007 році він приїхав до Львова, щоб підготувати репортаж про тих, хто пережив жахи фашистських концтаборів. Відтоді незмінно повертався, причому не тільки для того, щоб підготувати черговий пронизливий матеріал, а щоб допомогти. На своїй сторінці у Facebook, і не тільки там, Майєр організовує кампанії зі збору коштів у рамках свого спільного з Червоним Хрестом (українським і німецьким) благодійного проекту допомоги жертвам фашизму і сталінізму. На ці гроші чимало пенсіонерів у Львові можуть отримувати безкоштовно ліки. На початку березня цього року Майєр відзвітував знову: зібрано ще 12 тис. євро!

Під час якоїсь із поїздок до Львова українські друзі поцікавилися, чому Тілль, який так багато розповідає читачам про конфлікти (свій перший репортаж він написав з Боснії, тоді журналісту був 21 рік і відрядження була свого роду пригодою для молодого хлопця), не напише про війну в центрі Європи, в Україні.

І у 2017 році Майєр вперше вирушив на схід. Був у різних містах і селах на Донбасі, у Маріуполі. П'ять разів. У травні планує їхати знову.

Валентина / Фото: Till Mayer, Facebook
Валентина / Фото: Till Mayer, Facebook

У жовтні минулого року репортер цілий тиждень провів з підрозділами української армії. Був у різних місцях, у тому числі під Авдіївкою, в 5 км від лінії фронту. Де і познайомився з Валентиною.

«Звичайно, багато в конфліктах є схожим: люди страждають, розірвані сім'ї, смерті... Але ця війна дуже незвичайна. Вона виглядає не так, як в інших країнах, де відбуваються конфлікти», – схвильовано розповідає автору Тілль Майєр.

Він ніби знову переживає моменти своєї поїздки: як заходить в Авдіївці у магазин купити попити, все як зазвичай, а через 10 хвилин раптом опиняється під обстрілом, в окопах. Та й у самому місті чутні розриви гранат, то тут, то там валяються уламки снарядів. А люди вже навіть на це не реагують, діти граються на майданчику, на який до цього впали 3 ракети...

«Це лякає. Це божевілля. Це незбагненно!», – каже мій співрозмовник.

/ Фото: Till Mayer, Facebook
Фото: Till Mayer, Facebook

І при цьому, дивується він, люди навіть в цій потворності війни намагаються привнести в своє життя щось добре, гарне, красиве: оформляють палісадники, збираються з сусідами, накриваючи столи, деколи прямо на вулиці, п'ють каву... «Можна пишатися цим, цією волею до життя», – упевнений журналіст, який бачив вже багато.

Він сумує за тими, з ким познайомився на фронті, і хто ніколи вже не повернеться додому. Серед них – 19-річна Олеся з 92-ї бригади, яку вбили на передовій у Бутовці... «Будь ласка, зрозумійте: коли 19-річну дівчинку вбивають в окопі, щось йде не так. В середині Європи відбувається конфлікт. І я думаю, що небезпечно про це забувати», – написав Майєр на своїй сторінці у ФБ.

Фото: Till Mayer, Facebook
Фото: Till Mayer, Facebook

ХУДОЖНІ ПРОЕКТИ

Виставка у Берліні – не єдиний проект Тілля Майєра, який займається цією тематикою більше 20 років і написав з неї понад 80 великих репортажів.

Його проект називається «Забуті війни». Для Майєра, за його словами, важливо не просто показувати руйнування, а говорити про гуманітарний аспект, що війна означає для людей. У тому числі і для бійців, для яких це вкрай «травматичний» досвід. Майєр думає про новий благодійний проект, пов'язаний з цією проблематикою. Але говорити про нього поки не хоче, щоб не наврочити.

Восени минулого року в продаж надійшла його нова книжка «Dunkle Reisen» («Темні подорожі»), з фотографіями і текстами про Ірак, Газу, Південний Судан, Конго, Колумбію, Кенію, Непал, Ефіопію, інші країни, включаючи благополучні США і Чехію. «І звичайно про Україну, країну, люди якої для мене особливо дорогі вже багато років», – говорить автор.

Під час презентацій книги збиралися пожертвування. Усе для однієї цілі – допомоги роботі Червоного Хреста у Львові.

Крім того, Майєр з командою однодумців зняли короткометражний документальний фільм «Зима у Львові». Стрічка розповідає про 4 жінок: літню медсестру Ольгу Роман, яка більше 55 років займається соціальною роботою по лінії Червоного Хреста, 82-річну самотню Софію Войцихівську, колишнього в'язня концтабору 100-річну Ірину Бьєнко-Шуль та Наталю Нагорну, яка більше року шукала загиблого на Донбасі сина Юрія, щоб мати можливість поховати його. Усі вони з величезним болем говорять про сьогоднішню війну на Донбасі. І сподіваються, що вона закінчиться.

Фільм, який вже показали у декількох країнах, у тому числі в Італії на фестивалі Sedici Corto Film Fesatival, номінований на приз Fusion Film Festival у Лондоні.

Цікаво, що про Україну в рідному місті Майєра, Бамберзі, дізнаються і під час фестивалів короткометражних фільмів Wiz-Art, які проведяться з 2008 року. Наприкінці січня 2019 року на ньому показали 5 фільмів українських режисерів.

ПОЛІТИКАМ У ВУХА

Примітно, що на відкритті виставки Майєр згадав буквально декілька історій своїх героїв, які зачепили його найбільше. Найдовшою з них виявилася розповідь про стареньку українку. Взагалі, про нашу країну журналіст говорив особливо тепло. Хочеться думати, що це почули і німецькі депутати.

«Ця виставка показує, що війна на сході України далеко не закінчилася», – поділився враженнями з кореспондентом Укрінформу віце-президент Бундестагу Томас Опперманн. Він визнав, що про війну цю останнім часом практично не пишуть в газетах і не розповідають у теле - і радіоновинах. «У світі сьогодні багато забутих воєн, а та, що йде в Україні, – це так званий заморожений конфлікт, який в той же час залишається ще гарячим. Це найгірше, що може бути: світова громадськість не звертає більше уваги, але страждання продовжуються. Це ситуація, яку важко витримати», – каже депутат.

Томас Опперманн
Томас Опперманн

При цьому, як чисто німецький, західний політик, одразу ж додає про важливість виконання Мінських угод і необхідність Нормандської четвірки, учасником якої є і ФРН, якнайшвидше знову сісти за стіл. І запевняє, що введені санкції ЄС можуть бути зняті не раніше, ніж ці угоди будуть виконані. Росію країною-агресором член Соціал-демократичної партії Німеччини, яка постійно виступає за розробку «нової східної політики», звичайно, не називає.

Виставку, яка не просто розповідає про жахи воєн, але є частиною кампанії німецького керівництва і суспільства Handicap International за заборону піхотних мін, касетних бомб і подібної зброї, побачать не тільки депутати і численні гості німецького парламенту. Її планують показати у школах, університетах і громадських місцях по всій Німеччині. А через рік вона знову повернеться до Берліна.

Чи стане за цей рік у світі хоча б трохи менше воєн і горя?

Ольга Танасійчук, Берлін

Фото автора

Перше фото: Till Mayer, Facebook

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-