Як українці та американці змагалися у запуску ракет

Як українці та американці змагалися у запуску ракет

Репортаж
Укрінформ
Firefly International Rocketry Event – 2019 в небі над Техасом

Білий мікроавтобус “Форд” з’їжджає з бетонного хайвею на сільську ґрунтовку. Обабіч – приватні ділянки і поля, на яких пасуться техаські корови, котрі на вигляд нічим не відрізняються від українських.

СОНЦЕ, ЗБРОЯ, ПИЛ, РАКЕТИ

От тільки переступати межу цих полів за жодних умов не рекомендується. У цьому штаті – вільне володіння зброєю, і покладатися на гуманізм власника не варто.

На в’їзді до однієї з ділянок мікроавтобус зустрічають припаркований у степовій пилюці “Форд Мустанг” і двоє озброєних охоронців у чорній уніформі.

- Доброго дня, хлопці, як ся маєте? Ми – учасники змагань, – каже з переднього сидіння Уляна Бірюкова, партнерка з розвитку бізнесу приватного аерокосмічного підприємства Firefly Aerospace.

Охоронець посміхається і робить жест, що запрошує заїжджати на територію.

Тут, у техаському степу, розташоване виробництво Firefly і його тестові майданчики. І саме тут відбувається міжнародне змагання з ракетомодельного спорту між збірними командами України та США F.I.R.E. 2019 (“Firefly International Rocketry Event” – Міжнародне змагання з ракетомодельного спорту Firefly – ред.).

Форд простує степовим пейзажем повз кілька масштабних ангарів зліва та металеву конструкцію поодаль зі встановленим на ній другим ступенем космічної ракети. Чорний металевий циліндр виблискує на сонці, і навіть здаля у ньому відчувається щось величне. 

Автобус зупиняється і з нього виходять члени української команди у чорних спортивних костюмах з написами Firefly, Noosphere, Федерація ракетомодельного спорту України, National Association of Rocketry. Це переважно дуже молоді люди: Денис та Ольга Хмілі, Олександр Радченко з Ніжина, Валерій Бідовський з Херсона. Разом із ними – й один старший чоловік – Сергій Сердюков із Маріуполя. Команду супроводжує енергійний чоловік у кашкеті Firefly – дніпровець Михайло Рябоконь, перший віце-президент Федерації ракетомодельного спорту України, керівник громадської організації “Асоціація Ноосфера”, яка займається розвитком і популяризацією космосу в Україні.

Вони заносять сірі ящики до великого білого намету посеред поля. Кореспондент Укрінформу цікавиться – як довезли ракети з України до Техасу.

- Ну так, погоджуюся, це підозріло, коли на сканері в аеропорту проходить ракета, – жартує Михайло. – Але прикордонники знають, хто ми і куди їдемо.

- Загалом, у Штатах спокійно пропускають. Ну, ракета собі й ракета. Я би сказав, що на змаганнях у Європі прикордонники дивуються більше, – додає Денис Хміль.

З ящиків на столах починають з’являтися численні деталі та корпуси ракетних моделей. Приладдя так багато, що годі розібратися, що тут до чого. Якісь нитки, гвинтики, плівки, парашути, скотч, пластикові корпуси і навіть дитяча присипка.

Невдовзі до команди приєднується Скотт Веллз, інженер з охорони навколишнього середовища та безпеки Firefly Aerospace. Він проводить учасникам короткий інструктаж.

- Ви маєте бути в курсі, що тут водяться деякі небезпечні істоти. Зокрема, отруйні змії та павуки, такі як Чорна вдова. Дуже малоймовірно, що ви їх зустрінете, бо зазвичай вони виповзають, коли тепліше. Проте ви маєте бути в курсі, – пояснює він.

У техаському степу дме сильний вітер та пахне сирою землею і ранньовесняним полем. Цей запах нагадує щось із дитинства, з довгих літніх вечорів десь у передмісті Києва. На вітру майорять прапори: американський, український, прапор “Ноосфери”, Firefly Aerospace, Федерації ракетомодельного спорту України.

Невдовзі прибуває і американська команда. Вони з’їжджаються до намету на автівках, серед яких – такі типові для Техасу гігантські джипи-пікапи.

Вік американської команди помітно старший. Дехто звідси, дехто приїхав із Меріленду, з Каліфорнії, з Огайо. До складу американської команди входять Кріс Фланіган, Майк Новак, Стів Крістал, Вольфрам Кіпарскі, Дейв о'Брайян, Герб Віньярд, Тоні Рейнолдз, Джеймс Даффі, Марк МакРейнолдз, Девід Белгорн, Лі Джеймс.

Дейв показує нам свого капелюха, що всіяний значками. Це така професійна традиція в американців – носити на одязі значки на пам’ять про минулі події. Серед них виявляються справжні раритети, зокрема, значок зі змагань у Києві 1990-го року та два значки на відзначення незалежності України. Дейв пояснює, що гордий тим, що перебував у країнах Балтії, коли розвалювався Радянський Союз і міг на власні очі побачити історію.

- А як тоді ставилися члени радянської команди до того, що відбувалося, пам’ятаєте? – питає його журналіст Укрінформу.

- Наскільки я пам’ятаю, всі ставилися схвально, всі хотіли, щоб Союзу вже не було, – відповідає він.

П’ЯТЬ, ЧОТИРИ, ТРИ, ДВА, ОДИН

Всі дроти приєднані, нитки парашутів охайно заправлені у корпуси, з ящика, що його принесли американці, з’являються коробки з двигунами – циліндрами з пороховими зарядами для запуску моделей у небо. Вражаюче видовище: однаковий дитячий блиск азарту в очах людей різного віку, різних культур, однакове нетерпляче очікування, коли моделі нарешті здійматимуться у небо.

- Спортсмени готові? Таймери готові? – питає молодий хлопець із рацією, який координує змагання.

Спортсмени з нетерпінням дивляться на готову до старту ракету. Палець учасника, чия ракета от-от злетить, вже на кнопці “пуск”.

- П’ять, чотири, три, два, один…

Пш-ш-ш-ш-ш – у хмарі порохового диму пластикове тільце моделі стрімко здіймається вгору під тиском двох ньютонів двигуна – легкій конструкції багато енергії не треба. Разом із рухом ракети вгору вигинаються, мов знак питання, і спортсмени та глядачі, супроводжуючи точку в небо над Техасом.

Падає на спину з камерою у руках ваш покірний слуга, намагаючись зловити на фото момент ракети у польоті. Дещо таки вдається:

Час від часу, щоправда, бувають і розчарування, коли після відліку і натискання кнопки пуск… не відбувається нічого. Ракета непохитно з нахабним виглядом продовжує стояти на місці: мабуть, контакт відійшов, чи щось не спрацювало.

- О, ні, – засмучено констатує один зі спортсменів.

- Помилка вогню, – доповідає по рації координатор.

Наслідком такої події стають штрафні бали. Як і за парашут, який не розкрився, або недостатній час польоту.

На старт виходить Сергій Сидоренко. Йому шістдесят шість, але він вправно нівелює різницю у віці з іншими, дуже молодими членами команди тим, що розповідає час від часу дуже дотепні й смішні анекдоти – з частотою приблизно два на годину.

Сергій – нині єдиний ракетний авіамоделіст Донецької області й шкодує, що не може тестувати моделі вдома, у регіоні, де тривають бойові дії й, з огляду на безпеку, військовим зовсім не до ракетного моделювання. Він займається цим спортом ще з 1960-х років. У попередні роки також займався різним бізнесом, від виробництва свічок до виготовлення рекламних конструкцій. Три роки тому не стало його дружини, і Сергій зізнається, що ракетне авіамоделювання, пристрасть його життя, – це “єдине, що тримає на плаву”.

Дуже показово, як за столом із деталями моделей Сергій навчає молодих людей тонкощам та секретам справи. Видно, що його досвід у цьому спорті справді колосальний.

- П’ять, чотири, три, два, один, – відраховує координатор.

Ракета Сергія здіймається у небо, чудово і довго набирає висоту, розкриває гальмівну сріблясту стрічку та починає зниження. Глядачі з захопленням стежать за її польотом, але до землі моделі не судиться дістатися. Ракета повисає на дротах поблизу горизонтального тестового майданчика Firefly.

- Це ж треба – проїхати десять тисяч кілометрів, перелетіти через океан, аби повісити модель на дріт, – зітхає Сергій.

Щоправда вже наступного дня американський учасник, Джеймс Даффі, відплатив «борг» Сергієві й також приземлив частину своєї ракети на дроти.

- Мені потрібна рушниця. У кого є рушниця, збити це неподобство? – у розпачі спитав він, не вірячи своїм очам. Два червоні парашутики теліпалися на дротах за двісті метрів.
- Друже, викличеш електриків, вони знімуть, – радить хтось із колег.
- Ага, і знімуть з мого гаманця зайву вагу, – з сумом додає він.
- Та ні, вони ж таке, начебто, мають безкоштовно робити, – передбачає хтось третій.

АМЕРИКАНСЬКІ ПОЛІТИЧНІ СМАКИ: СИНЄ М’ЯСО ТА ПОЛІТИЧНІ ТАКОС

Приходить час обіду й на столах у наметі з’являються обгорнуті у фольгу такос: кукурудзяні коржики іспано-мексиканського походження з усіляким начинням. Їх тут незліченна кількість видів: мабуть, не менше, аніж видів галушок на Полтавщині чи видів вареників у вправної української ґаздині.

Надписи на обгортках демонструють, що між американцями та українцями є дещо дуже схоже, а саме політизованість і поляризація суспільства щодо політичних симпатій. Різні види такос підписані: “Демократ” (“Democrat”), “Незалежний” (“Independent”), “Ще не визначився” (“Crossroads”). Техас – традиційно “червоний”, тобто республіканський, штат.

Це тобі не “блакитний”, ліво-демократичний Нью-Йорк, думає собі кореспондент Укрінформу.

- У нас кажуть так: якщо м’ясо синє – воно не їстівне, – жартома коментує зацікавленість журналіста одна зі співробітниць Firefly, яка стоїть поруч.

Проте сказати, що всі тут підтримують Дональда Трампа, не можна. Дехто визнає його заслуги в економіці, але висловлює незадоволення кроками президента у міграційній політиці, зокрема, розділенням сімей мігрантів на кордоні. До речі, той самий кордон із Мексикою, на якому Трамп прагне збудувати стіну, – за якихось три-чотири години їзди звідси. На запитання, чи справді там є “надзвичайний стан”, через який треба негайно будувати стіну, ніхто з присутніх не відповідає однозначно ствердно. Більшість із них повідомляють, що телевізор не дивляться і сильно не переймаються політикою. До речі, такос “Ще не визначився” смакує найкраще, як на скромну думку журналіста Укрінформу.

За поїданням такосів американці визнають, що такої поляризації, яка нині існує в американському суспільстві з політичних питань, на своєму віку не пам’ятають. Один зі старших учасників, щоправда, пригадує, що за часів В’єтнамської війни атмосфера в суспільстві була схожою за рівнем електризації та зіткнення поглядів.

У КОСМОСІ ДОБРЕ НЕ ЗАЛЕЖАТИ ВІД РОСІЯН

Найбільш насичений подіями, останній день змагань починається із запуску моделей з аварійною системою спуску. Це означає, що модель ракети-носія містить сире куряче яйце, яке має повернутися з польоту неушкодженим. Як це вдається – достеменно не відомо, але яйця таки повертаються на землю такими, як вилітали з неї.

- А потім можна влаштувати сніданок переможця, – жартує один з американців.

Паралельно з видовищними запусками ракет-носіїв яєць та зменшених моделей справжніх космічних апаратів, у цей день відбувається і тест двигуна справжньої ракети – “Альфи” виробництва Firefly, яка має вже у грудні 2019 року відправитися у космос. На подію з’їжджаються також представники техаського уряду, члени палати представників штату, а також діти з місцевих шкіл – для юніорського змагання у запусках ракет.

Де представники влади – там і телекамери: довкола трьох місцевих депутатів, які входять до групи підтримки та розвитку аерокосмічної галузі (а Техас, у якому розташований славнозвісний Х’юстон, по праву називає себе “космічним штатом”) купчаться журналісти Fox news та деяких інших місцевих ЗМІ.

Довкола з помітним хвилюванням ходить гендиректор Firefly Том Марк’юзік. Чорноволосий високий чоловік із по-дитячому захопленим поглядом сновигає у навушниках та з рацією, віддаючи останні команди перед тестовим запуском двигуна. Він – одна з “легенд” авіакосмічного будування, разом з Ілоном Маском створював SpaceX, спеціаліст із реактивної тяги і на диво дуже проста у спілкуванні людина. 

Тест проходить успішно, після того, як вогонь гасне, у небо над Техасом здіймаються хмари пару і пилюки, а також – щедрі овації глядачів. Техаські урядовці на чолі з лідером групи підтримки сільської місцевості у місцевій техаській раді, Чарльзом “Доком” Андерсом, дають коментар журналісту Укрінформу. Підкреслюють важливість співпраці України та США, заслужено розхвалюють штат Техас, який, на їхню думку, має стати лідером в освоєнні космосу.

- Днями SpaceX запустили космічний корабель на МКС. Вас надихає те, що вже невдовзі США зможуть запускати астронавтів на станцію на власних ракетах-носіях, з американської території, тобто без участі росіян? – питає журналіст.

- Я думаю, ми, американці, так само як і ви, українці, чудово розуміємо, що не залежати від росіян – це дуже класно, – резюмує один із місцевих конгресменів-членів делегації.

Він додає, що, на його думку, між українцями та американцями справді багато спільного: “Ви, як і ми, – мрійники. Як і ми – ви знаєте, що таке свобода”.

Наостанок у небо здіймаються найвидовищніші моделі, зменшені копії справжніх ракет, які навіть здійснюють ті самі стадії польоту, як і їхні оригінальні прототипи – відділяють ступені, спускають на землю капсулу і т.ін. Кореспондент Укрінформу не відривається від видошукача камери.

СМІШНІ, ДИТЯЧІ МОДЕЛЬКИ РАКЕТ?

На фінальній вечері у типовому техаському приміському ресторані-барбекю підбивалися підсумки змагань. У командному заліку першість – за командою США, проте українці взяли низку індивідуальних нагород. Ольга Хміль взяла друге місце, а Сергій Сердюков — третє в індивідуальному заліку у класі S2 (моделі ракет на висоту польоту з вантажем). Перше місце завоював Кріс Фленіган зі США. Валерій Бідовський посів перше місце у класі S6A/P (тривалість польоту зі стрічкою), який уперше проводився на міжнародних змаганнях. У класі S7, де спортсмени запускали зменшені копії відомих в історії космонавтики ракет, третє місце посів Олександр Радченко. «Золото» та «срібло» отримали американські спортсмени Кріс Фленіган та Джеймс Даффі. У класі S8E/P (планери) п’єдестал очолив американець Дейв О‘Брайян, у класі S12 – Герб Він’ярд (збірна США).

На вечері від американців пролунало багато теплих слів на адресу України й висловлено багато сподівань та планів щодо подальшої співпраці. Гендиректор Firefly Том Марк’юзік, виходець зі штату Огайо, розповів, що вже одинадцять разів бував у нашій державі, і відчуває до неї майже рідні почуття. З особливим теплом учасники згадували чемпіонат світу в Львові 2016-го року, який, на їхню думку, був неперевершеним за рівнем організації. До речі, ці зізнання цілком щирі, бо журналістові Укрінформу довелося почути їх кілька разів від різних людей протягом трьох днів перебування у Техасі.

Проте ніхто, певно, не висловив причини свого захоплення цим спортом так людяно та влучно, як у приватній розмові з журналістом Укрінформу вже на прощальній вечері учасник американської команди Дейв О’Брайян.

- Ці, здавалося б, смішні, дитячі модельки ракет, якими я займаюся. Всього лише модельки ракет. Але завдяки їм я об’їздив весь світ та познайомився з такою кількістю цікавих людей у всіх його куточках, людей, які тепер є моїми друзями, що ви собі й уявити не можете, – розповів Дейв. – Заради цього все й робиться, – підсумував він.

Михайло Рябоконь у розмові з журналістом Укрінформу розповідає, що хоч F.I.R.E. 2019 пройшов уперше, надалі “Ноосфера” та Firefly планують організовувати захід на регулярній основі та долучати більше країн. “Плануємо 2022 року влаштувати тут чемпіонат світу”, – повідомляє він. З огляду на високоякісну організацію цьогорічної події, у ці слова віриться.

Георгій Тихий, Остін–Нью-Йорк

Фото автора

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-