23 лютого. Пам’ятні дати

23 лютого. Пам’ятні дати

Укрінформ
Цього дня, у 2014 році, під час Революції Гідності, Олександр Турчинов став виконувачем Президента України, а  резиденцію екс-президента Януковича -  Межигір'я, передали у державну власність.

23 лютого 2014 року, Верховна Рада прийняла постанову про покладення обов'язків президента України на голову парламенту Олександра Турчинова, після чого парламент почав формування коаліційної більшості для голосування за новий Кабінет міністрів. Турчинов доручив нардепам сформувати уряд до 27 лютого.

Окрім того, Верховна Рада ухвалила постанову про передачу Межигір'я, де Віктор Янукович жив від 2002 року, у державну власність. Від того дня відвідати резиденцію екс-президента Януковича могли усі охочі. Ввечері цього ж дня активісти ввійшли і у резиденцію екс-генпрокурора Віктора Пшонки.

Тим часом в регіонах України тривав «ленінопад», який розпочався ще 8 грудня 2013 року поваленням пам'ятника Леніну у Києві напроти Бесарабського ринку. 23 лютого по всій Україні їх було знесено 58, а загалом за лютий 2014 року - 345 бюстів та пам'ятників.

 Разом з тим, по всій країні продовжувалось переформатування влади: відставки губернаторів пройшли у багатьох областях України. Так, заяви на складання повноважень голови ОДА на той час написали у Луцьку, Рівному, Чернівцях, Закарпатті, Івано-Франківську, Миколаєві, Львові, Чернігові, Житомирі.

Цього дня, в Сімферополі пройшов Всекримський мітинг, організований Меджлісом кримськотатарського народу, в якому прийняли участь понад 5 тисяч осіб. Учасники мітингу вимагали дострокових виборів Верховної Ради Криму і покарання чиновників за сепаратизм, також вони заявили про безумовну підтримку рішень, прийнятих Верховною Радою 21 і 22 лютого  та засудили режим Януковича, «винного у вбивстві десятків громадян України, які виступили на захист демократії і прав людини в Україні».

 На противагу цьому, в Севастополі відбувся мітинг проросійських сил. Під час нього активісти обрали «народного губернатора» Олексія Чалого, який згодом став одним із символів російської окупації півострова і «героєм кримської весни».

Події дня:

23 лютого 1944 року в СРСР почалась насильницька депортація чеченців та інгушів з батьківщини до Киргизстану, Північного Казахстану та Західного Сибіру. Тотальному насильницькому переселенню в СРСР за часів Сталіна піддавалися багато інших народів: німці Поволжя, фіни, калмики, карачаївці, балкарці, кримські татари, понтійські греки, болгари і вірмени, що мешкали в Криму, корейці і турки-месхетинці. Масові депортації не оминули країн Балтії та Західну Україну. Загалом у 1944 році було виселено на схід Радянського Союзу близько 873 тисяч, а до жовтня 1948 року – 2 млн. 247 тис. чоловік. Але операція під кодовою назвою «Чечевица» з виселення вайнахів була найбільшою. Вона розпочалась о другій годині ночі й завершилася 9 березня. У ній брали участь близько 19 тисяч оперативних працівників НКВС, НКДБ і військової контррозвідки «СМЕРШ», а також 100 тисяч військовослужбовців військ НКВС – по одному на кожного з чотирьох виселенців, включно з дітьми, жінками і людьми похилого віку. Усі каральні загони були заздалегідь розміщені на Північному Кавказі під виглядом фронтових частин, начебто відведених на переформування. О шостій ранку кожен чеченець почув стукіт у двері – на збори давалося рівно дві години, потім людей вантажівками доправляли до найближчих залізничних станцій, садовили в холодні «теплушки» (45 людей у вагоні з майном), і відправляли світ за очі. Вже протягом першої доби депортації з населених пунктів було вивезено понад 300 тисяч людей. Опівдні Берія телеграфував Сталіну про успішність спецоперації, а ввечері бенкетував у Грозному. В липні 1944 року Сталіну була надана остаточна інформація, згідно з якою, у лютому-березні 1944 році до Казахстану і Киргизстану було виселено 602193 жителя Північного Кавказу, з них чеченців та інгушів – 496460 осіб, карачаївців – 68327, балкарців – 37406 осіб. Випадків опору було не багато. За офіційними даними, під час операції було вбито 780 осіб, арештовано 2016. Вже після перебудови розголосу набула страшна трагедія високогірного аулу Хайбах, коли через сніг було зірвано графік депортації, і комісар держбезпеки 3-го рангу Михайло Гвішіані наказав загнати людей до стайні й спалити, використавши таку ж самісіньку методику, яку застосовували нацисти. Лише 6 тисяч чеченців змогли сховатися в горах. Виселили абсолютно всіх. Єдине послаблення дали чеченській партійній верхівці – могли брати з собою трохи більше речей і їхати у звичайних пасажирських вагонах. Вигнання тривало фактично 13 років. Чечено-Інгушська АССР була ліквідована, а її територія поділена між сусідніми регіонами – Ставропольським краєм, Дагестаном і Північною Осетією. Указом від 8 березня 1944 року 714 учасників депортації були нагороджені «за образцовое выполнение специальных заданий», зокрема і бойовими орденами. Впродовж багатьох років тема депортації була заборонена навіть для згадки. Накладено на неї негласне табу і в нинішній кадировсько-путінській Чечні.

Ювілеї дня:

261 рік від дня народження Василя Васильовича Капніста (1758-1823), українського письменника, автора віршів, од, сатир. Проте, в історію літератури він увійшов, головним чином, як автор комедії «Ябеда» (1794), що висміювала катерининське правосуддя і мала надзвичайний успіх у глядачів. Після четвертої вистави її заборонили, книжки вилучили, а самого автора мали відправити до Сибіру. Згодом імператор Павло І переглянув вирок, і Вавсиль Капніст повернувся в рідну Україну. Він переклав «Слово о полку Ігоревім», супроводивши його власним коментарем, в якому вперше відзначив українське походження цієї пам’ятки давньоруської літератури. Василь Капніст походив зі старовинного козацького старшинського роду. До 18 років служив у Ізмайловському та Преображенському полках (Петербург), закінчив полкову школу. У 1778 році він виходить у відставку й переїздить в Україну. Його маєток Казимира Малевича в с. Обухівка, що на Полтавщині став осередком української шляхетської опозиції. Він очолював шляхетську опозицію російському урядові, посідав різні виборні посади: маршала дворян Київського намісництва, полтавського губернського маршала дворянства тощо. Похований Василь Капніст у рідній Обухівці, на березі Псла.

Цього дня 1879 року народився видатний художник, митець зі світовим ім’ям – Казимир Малевич (1879-1935). Навіть якщо хто й далекий від живопису, зокрема від усіх його течій, але не чути про автора славнозвісного «Чорного квадрата», як і про самий «Квадрат», він не міг. Народився Казимир Малевич у Києві у сім’ї Северина та Людвіки Малевичів. Батько був інженером цукрового виробництва, сім’я часто переїжджала з одного містечка до іншого, від однієї цукроварні до іншої. До 17 років жив на Поділлі (Ямпіль), Харківщині (Пархомівка, Білопілля), Чернігівщині (Вовчок, Конотоп). Малювати вчився у Миколи Пимоненка, в Київській мистецькій школі (1895–1897). У 1904 році переїхав до Москви, але згодом, поживши недовго у білокам’яній, червоному Пітері та білоруському Вітебську, в 1927 році знову переїхав до Києва. В 1927–1930 роках викладав у Київському художньому інституті, мав намір працювати з Олександром Архипенком. Але початок репресій в Україні проти інтелігенції змусив Малевича знову повернутись у Ленінград. Митець неодноразово зізнавався, що найяскравіші враження і спогади, всі кольори – українські, з дитинства. Декілька років тому вийшов двотомник листів Казимира Малевича і спогадів про нього («Малевич о себе. Современники о Малевиче. Письма. Документы. Воспоминания. Критика») – найповніше і найфундаментальніше зібрання текстів про життя і творчість художника, з якого можна дізнатися чимало цікавого про непересічну особистість митця. Наприклад про те, що у нього був сильний, владний характер. Хоч і був дещо недорікуватим, але блискуче володів мистецтвом риторики – супрематичними маніфестами так і сипав. Міг бути різким, кривдником, самодуром. Любив побитися (особливо з Татліним). Але його обожнювали численні учні (на відміну від Шагала). А ще він мав надзвичайний нюх (головний спогад дитинства – часниковий запах торговок салом, головний спогад юності – запах студента Академії мистецтв). Любив резонерствувати, наприклад, давав поради Меєрхольду («Якщо йтимеш так і далі… то Станіславський у театральному світі переможе»). Любив гроші і любив торгуватися («Мене зараз цікавить сума грошей, яка б дала мені змогу прожити рік-півтора в Берліні. Гадаю, що 500 марок на місяць мені вистачить»). Кохав дружину («Мила і люба Наташо»), жив з нею, судячи з усього, як старосвітські поміщики («Дощ, прохолодно. Штани розірвав ззаду, а ключі від шафи у тебе»), сюсюкав («Цілую тебя міцно, люб’ячий тебе Казик», в іншому місці: «Цілую міцно-міцно, боюся, аби кісточка не хруснула. Цілую, Казик»). І багато всього іншого – таких рис характеру, яких начебто й не очікуєш від автора «Чорного квадрата». У 1930 році Малевич був арештований, сидів у в’язниці (його звинувачували у шпигунстві), але невдовзі випустили. Цілком імовірно, що «вгорі» знали про його хворобу, тому й вирішили, що рано чи пізно рак знищить митця так само як Колима, або куля. У вересні 2012 Київрада перейменувала вулицю Боженка у вулицю Казимира Малевича (саме на цій вулиці, тоді Бульйонській, народився художник).

122 роки від дня народження В’ячеслава В’ячеславовича Левандовського (1897-1962), українського художника-аніматора, одного із зачинателів української мультиплікації. Народився в Києві. З дитинства захоплювався музикою, театром, балетом, живописом і графікою. Закінчив Київську Академію мистецтв. З 1920 року працював художником у театрах, видавництвах. З 1925 - на Одеській, потім на Київській кінофабриці. Створив перші українські мультиплікаційні фільми: «Казка про солом’яного бичка» (1927), «Казка про Білку-господиню і Мишку-злодійку» (1928), розпочав роботу над першою звуковою мультиплікаційною стрічкою «Тук-Тук і його товариш Жук», завершеною 1935 року його учнями. Використовував техніку площинних маріонеток (сам конструював маріонетки та станки для їх зйомки). У 1930–1935 рр. знімав науково-технічні фільми. З 1936. працював на кіностудії «Мосфільм» як аніматор та режисер лялькового кіно. Винайшов та запровадив у виробництво «автоматичний олівець» – пристрій для контролю покадрового руху ляльки у просторі. Левандовський уперше застосував так званий метод «еклеру», коли акторів, які грають людських персонажів, знімають на плівку з нормальною швидкістю – 24 кадри на секунду, а потім аніматор, підкладаючи кадри відзнятої плівки під свої малюнки, перевіряє рух свого анімаційного персонажа в часі, звичайно, роблячи художній відбір, загострюючи рух.

Роковини смерті:

Цього дня 1918 року в міській в’язниці Севастополя матросами-більшовиками був розстріляний видатний кримськотатарський політичний діяч Номан Челебіджіхан (1885-1918). Відомий як один із організаторів першого Курултаю кримськотатарського народу, перший голова уряду, проголошеної в 1917 році, Кримської народної Республіки, а також перший муфтій мусульман Криму, Литви, Польщі та Білорусі. Номан Челебіджіхан також є автором вірша Ant Etkenmen («Я Присягнувся»), який став національним гімном кримських татар (затверджений 30 червня 1991 Курултаєм). Номан Челебіджіхан – видатний син свого народу, справжній патріот своєї батьківщини та великий гуманіст. Йому належать слова: «Народи Криму є прекрасним букетом, і для кожного народу потрібні рівні права й умови, бо нам іти пліч-о-пліч». Укладена під його керівництвом програма діяльності містила таку тезу: «Кримськотатарський національний уряд покликаний забезпечити щастя і нормальну життєдіяльність не лише корінного народу, але й захищати всіх земляків, мешканців півострова від узурпації, анархії і заколоту, захищати їх життя і гідність, і вважає це своїм священним обов’язком». Тіло Номана Челебіджіхана кати викинули в Чорне море. За часів більшовицького режиму кримськотатарський народ зазнав виселення зі своєї історичної батьківщини, багато років поспіль поневірявся на чужині, чимало кримських татар сиділо в тюрмах за всіх радянських правителів, починаючи зі Сталіна, й закінчуючи Горбачовим. Після анексії Росією Криму, геноцид Кремля щодо кримських татар не припиняється, а методи в окупантів майже такі самі, як у їхніх попередників-чекістів.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-