Ці три страшних дні – назавжди в моїй пам‘яті

Ці три страшних дні – назавжди в моїй пам‘яті

Укрінформ
18-20 лютого 2014 року – найтрагічніший етап Революції Гідності...

Ці три страшних дні – назавжди в моїй пам‘яті. Перші поранені з вибитими очима, яких затягуємо в медпункт ВР. Забитий регіоналами кабінет переляканого спікера Рибака, й одна депутатка з яскраво-кривавою помадою на губах цідить нам в спину: «Вас всіх посадять».

Важкі переговори з матюкливим п‘яним антимайданом в Маріїнці, щоб допустили швидкі. Евакуація важкопоранених з пробитими головами, й ми з кількома дівчатами - Оленою КондратюкMariya Ionova, Ірою Купрейчик витягаємо їх з намету, перетвореного на катівню. В наметі – кров на землі й дуже багато людей. Якась сюрреалістична розмова з агресивним натовпом і крикливими тітками. Але – вони таки віддають нам 11 важких.

Перша швидка з найтяжчими – і ми мчимо забитими міліцією вулицями в 17 лікарню. Триденне чергування. Афганці на вході – аби відбити поранених, якщо прийде міліція. Журнал поранених, в якому червоним викреслюють тих, хто помер... Сотні киян під вікнами з криком: «Іра, які ліки і препарати потрібні, кажи негайно!». Страшні новини з Майдану. Швидкі. Швидкі. Швидкі. Закривавлений телефон Лесі Жуковської, яку на ношах несуть в операційну, а на екранчику висвітлюється «тато» – й треба взяти трубку. 

Щогодинний зідзвон з колежанками - Лілією ГриневичОлександрою КужельОксаною Продан, Марією Матіос, Тетяною Слюз, Людмилою Денісовою, які чергують в ЛШД і Жовтневій, інших лікарнях. 

І... мій ровесник, що кусає губу і шепоче в ординаторській: «Я папа... папа Саши Плеханова...» – перша для мене страшна, усвідомлена в ті дні смерть...

Вічная Пам‘ять... Дякуємо, що з Неба тепер захищаєте Україну...

Ми зобов‘язані зробити ще дуже багато, аби Україна перемогла. Україна. А не антимайдан...

Ірина Геращенко
FB

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-