Іванна Смачило вже більше півроку перебуває на посаді заступника міністра юстиції України. Колишня очільниця рівненського та львівського управлінь юстиції запевняє, що саме альтруїстичні мотиви змусили її переїхати до Києва. Про те, як встигає реалізовувати ініціативи з протидії насильству у школах, трансформує систему безоплатної правової допомоги, пані Іванна розповіла Укрінформу в ексклюзивному інтерв’ю.

- Пані Іванно, у яких конкретно сферах наразі працюєте?

- Наразі одна з основних цілей – боротьба з насиллям у всіх його проявах. Вважаю, що жодна людина, а тим більше – дитина, не повинна опинятися в ситуаціях, що принижують чи ображають її гідність. Тому одним із ключових досягнень нашої команди є сприяння прийняттю законів, що стосуються протидії домашньому насиллю та булінгу.

Наступний важливий вектор – це вибудовування ефективної роботи центрів безоплатної правової допомоги. Люди повинні почуватися захищеними, особливо – у правовому полі. Усі без винятку, не залежно від соціального статусу та наявності матеріальних благ. Тому розвиток безоплатної правової допомоги та забезпечення доступу до неї є нашим пріоритетом сьогодні. Між іншим, також важливим аспектом є вибудовування доступної інформаційної кампанії, яка зможе донести до всіх і кожного можливості безоплатної правової допомоги. Сьогодні незахищені верстви населення можуть скористатися послугами адвокатів і юристів. Рівень правників, послуги яких оплачує держава, є високим.

Але наразі я особисто найбільше пишаюся тим, що ми вирішуємо дорослі дитячі проблеми й активно протидіємо булінгу.

- Чи не є проблема булінгу перебільшеною в Україні? Які її реальні масштаби? І які тенденції у світі?

- За даними ЮНІСЕФ, в Україні 67% дітей у віці до 17 років стикаються з булінгом. У світі ж статистика трішки краща – кожна друга дитина знайома з таким явищем. Але й без красномовних показників – проблема очевидна. Чого лише варті опубліковані торік у Мережі ролики, в яких зафіксовано знущання над дітьми їхніми ж однолітками. Відеозаписи сколихнули цілу країну. Але проблема не нова! Згадайте ваші часи у школі: чи не було дітей, яких дражнили й ображали, а інколи й били? Переконана, що 90% дорослих, які зараз читають це інтерв’ю, згадають такі інциденти.

Проблема завжди існувала, але вона замовчувалася, що взагалі неприпустимо. Неприпустимо насамперед тому, що в дітей, яких ображають у переважній кількості випадків, назавжди розвивається ціла низка комплексів. Інколи такі діти не розуміють, як правильно захищати свою гідність, а з часом і поняття власної гідності в постійно ображених і принижених дітей розмивається.

А тепер наступне логічне запитання: а які дорослі виростають із таких дітей? Із комплексами, з відчуттям образи, з відсутністю здатності відстояти себе в різних життєвих ситуаціях. Або ж, навпаки, інколи прояви психологічного та фізичного насилля в дитинстві здатні вилитися у агресію в дорослому віці. Та й узагалі, про яке навчання, здоровий розвиток дитини та її становлення може йтися в умовах агресії? В агресії та приниженні виховуються раби, а ми хочемо зрощувати сильну вольову націю. Для цього ми повинні викоренити поняття цькування з дитинства маленьких українців.

А тепер поговорімо про тих дітей, які є булерами. Чи все добре з їхньою психікою? У що здатна надалі трансформуватися їхня агресія? А що з тими, хто спостерігає за сценами приниження інших? Чи не повинні ми розвивати в дітей емпатію, розуміння, що за такі дії обов’язково передбачене покарання? Безумовно, повинні.

- Що наразі вашими зусиллями зроблено для того, аби мінімізувати булінг в українських школах? Які новели впровадив закон у наші реалії?

- По-перше, у законодавстві з’явилося визначення булінгу. Відтепер ми всі чітко розуміємо, що булінг – це діяння учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, зокрема із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи або такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого. Паралельно законом чітко визначені ознаки булінгу, щоб це явище можна було відрізнити від сварок і бійок. Ознаками цькування вважається системність, наявність сторін (кривдник, жертва, спостерігачі), дії, наслідком яких є психологічна або фізична шкода. Це якщо прокоментувати скорочено.

Тобто сьогодні це не щось абстрактне та безкарне. За психологічне та фізичне насильство для дітей-агресорів передбачена відповідальність – досить пристойні штрафи (до 3 400 гривень) і громадські виправні роботи. Одразу зазначу, що за неповнолітніх штрафи сплачують батьки. Також відтепер чітко визначена відповідальність адміністрації навчальних закладів за такі прояви у школах. Якщо з`ясовується, що представники адміністрації шкіл проігнорували випадки агресії чи провокування цькування з боку вчителів, то вони теж сплачують штрафи та притягуються до виправних робіт. Але ключове тут – обов`язок педагогічного колективу системно вживати профілактичних заходів. Тобто роз’яснювати, обговорювати проблему цькування. Стимулювати працівників, яким за рахунок спеціальних виховних годин, інтерактивних заходів, індивідуальної комунікації вдається мінімізувати ці прояви серед учнів.

Ще одна важлива новація – введення посади освітнього омбудсмена.

- Якими функціями наділений освітній омбудсмен?

- Насамперед це – перевірка заяв про випадки цькування в закладах та організація своєчасного реагування на ці прояви. Наступна місія –  досліджувати якість та ефективність психолого-педагогічної допомоги, що була надана дітям, котрі стали жертвою, свідками або ж провокаторами цькувань. 

- Який механізм реагування на прояви булінгу?

- Наразі чіткий алгоритм такого реагування ще в розробці. Зокрема, цим питанням займається Міністерство освіти та науки.

Законодавство передбачає, що учні та вчителі повинні повідомляти директора про відомі їм випадки цькування. Директору мають подавати відповідні письмові заяви. Далі керівник навчального закладу зобов`язаний скликати комісію з розгляду випадків булінгу. Хто входитиме до такої комісії – зараз вирішується. І ще один важливий момент: сайт школи має містити докладний алгоритм порядку подання, розгляду та реагування на повідомлення щодо цькувань.

Наступний крок: директор школи має повідомити відповідні підрозділи Національної поліції та служб у справах дітей про інцидент із булінгом.

Але якщо керівництво навчального закладу інформацію про цькування ігнорує, треба звертатися до засновника школи. Зазвичай ним є управління освіти (якщо це державний заклад), або фізичні (чи юридичні) особи, якщо ми говоримо про приватну школу.

Якщо з боку засновників реакція теж відсутня – одразу прямуйте до Національної поліції.

Але, на моє переконання, ключове – це наразі інформаційна кампанія. Діти ж усе швидко розуміють і, ніби губки, вбирають у себе те, що їх оточує. Ніколи раніше проблема булінгу не виносилася за рамки кола тих, хто від нього страждав. Сьогодні ж ми маємо пояснити, що булити – це «аж ніяк не круто». І я переконана, що діти нас почують.

Окрім того, що я – чиновник, я – мама. І це – насамперед. І тому я дуже добре знаю, що з дітьми треба розмовляти. Їм треба роз`яснювати, показувати на власному прикладі – що біле, а де вже відтінки чорного. І вони обов’язково вас почують!

- Яким чином впроваджується інформаційна кампанія проти булінгу?

- Державні органи не можуть більше дивитися на світ «зашорено» та мислити старими категоріями. Змінюється світ – повинні змінюватися підходи чиновників. Ухвалений закон – це чудово! Але зараз на часі – інформаційна кампанія. Дітям потрібно доступно пояснити, чому цькувати інших – це сором. Паралельно необхідно адміністраціям шкіл недвозначно продемонструвати, що байдужими до проявів дитячої агресії бути теж не можна. Батьки і агресорів, і потерпілих повинні усвідомлювати свою роль і відповідальність у таких історіях.

Саме тому Мін’юст разом із зірками телесеріалу «Школа», гуртом «ТІК», Арсеном Мірзояном та іншими небайдужими й свідомими українськими зірками запустили серію роликів. Я особисто намагаюся знаходити шпаринки в робочому графіку й відвідувати школи. Буквально тиждень тому спілкувалась із вихованцями рівненського ліцею. Діти – «круті», і нам потрібен із ними системний контакт! Я чую від них реальні робочі ідеї, розумію, чи працює наша інформаційна кампанія, усвідомлюю масштаби проблеми, і це допомагає разом із педагогами й учнями дедалі виразніше окреслити шляхи її розв`язання. Тому переконана, що в найближчому майбутньому ми, якщо й не викорінимо таке явище, як булінг, то однозначно – мінімізуємо.

- Чи є станом на сьогодні особи, притягнуті до відповідальності за булінг?

- Так, Бориспільський міськрайонний суд Київської області вперше в історії України ухвалив рішення у справі про булінг. Було встановлено факт булінгу із застосуванням засобів електронних комунікацій. Підлітка визнано винним у цькуванні однолітка. Його батьків зобов’язали сплатити штраф.

Цей випадок засвідчує – закон щодо протидії булінгу вже працює. 19 січня він вступив у силу. Не пройшло й місяця, як ми бачимо результат його дії.

- Якими будуть подальші кроки у протидії булінгу, якщо не рахувати інформаційної кампанії?

- Наші подальші кроки залежатимуть від практики, і відштовхуватися ми будемо від реалій. Адже держава нової формації має вчиняти саме так, наша реальність повинна впливати на формування законодавства, нормативних актів та регламентувати діяльність органів влади. Тому якщо кількість скарг щодо булінгу залишатиметься великою, візьмемося за вдосконалення механізмів боротьби з ним. Наступний крок – розробка нормативної бази, що чітко регламентуватиме положення, прописані в законі. Обов`язковий інструмент –  інформаційна кампанія та системна комунікація з дітьми. Вони ж у нас головні в цій історії...

* * *