13 лютого. Пам’ятні дати

13 лютого. Пам’ятні дати

Укрінформ
Сьогодні світова громадськість відзначає Всесвітній день радіо.

День встановлений на 36-й сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО у 2011 році з ініціативи Іспанії. Як вважають засновники свята, воно покликане нагадати світові про важливу роль радіо як ЗМІ, зміцнити міжнародне співробітництво радіомовників і заохотити великі мережі та місцеві радіостанції розвивати доступ до інформації та свободу слова у радіоефірі. Дата вибрана не випадково – цього дня, 13 лютого 1946 року, у штаб-квартирі Організації Об’єднаних Націй уперше вийшло в ефір радіо ООН.

Нині радіо продовжує залишатися засобом комунікації з найширшою аудиторією в світі. Воно є загальновизнаним засобом зв'язку, що володіє великими можливостями і, водночас, не вимагає великих витрат.

Як зазначає ООН, за допомогою радіо інформація доходить у найвіддаленіші громади і до найбільш вразливих груп населення: безграмотних людей та інвалідів, найбіднішого населення, жінок і молоді, даючи їм можливість взяти участь в громадських дискусіях незалежно від рівня освіти. Окрім того, важко переоцінити роль радіо в надзвичайних ситуаціях.

Тема Дня радіо 2019 року: «Діалог, толерантність і мир», яка покликана підкреслити роль радіо в досягненні більш терпимого і миролюбного світу.

Ювілеї дня:

Цього дня у 1874 році народився Лев Володимирович Писаржевський (1874-1938), український хімік, організатор і директор Українського інституту фізичної хімії (тепер Інститут фізичної хімії НАН України ім Л.В. Писаржевського). Заклав основи електронної теорії гетерогенного каталізу. Це був тип ученого з надзвичайно сильно розвиненою уявою. Лев Писаржевський народився в Кишиневі. Після смерті батька його мати переїхала в Одесу (1878). Там юнак закінчив знамениту Рішельєвську гімназію і Новоросійський (Одеський) університет. З 1908 по 1911 рік Писаржевський працював у Київському політехнічному інституті. Роботу в КПІ він залишив разом з іншими шістьма професорами і трьома асистентами, які подали у відставку на знак протесту проти незаконного звільнення міністром освіти трьох деканів, що проголосували на вченій раді КПІ за надіслану міністру різку телеграму стосовно студентських заворушень. З Києва Писаржевський переїхав у Москву, де був одним із організаторів і першим редактором відомого науково-популярного журналу «Природа». У 1913 році вченого було обрано ординарним професором загальної і фізичної хімії Катеринославського гірничого інституту. Під час Першої світової війни діяльність своєї лабораторії він спрямував на медичне обслуговування армії, а саме на виготовлення саліцилових препаратів, перекису водню, йоду. Коли почалась газова війна, Писаржевський організував масове виробництво спрощених протигазів. (Добре відомі нині адсорбційні протигази академіка Зелінського тоді ще не були предметом масового виробництва). Завдяки його зусиллям у Катеринославі в 1916 році були організовані курси медсестер, перетворені невдовзі у Вищі жіночі курси, а після 1917 року – в університет, хімічним факультетом якого вчений керував протягом 10 років. Він брав активну участь у створенні ряду інших учбових та наукових закладів, серед яких варто згадати Хімічний інститут ім. П. Мелікішвілі у Тбілісі. Помер Писаржевський у Дніпрі після важкої хвороби на 67 році життя. До останнього він керував інститутом і роботою лабораторії, створивши відому школу фізико-хіміків.

135 років від дня народження Наталії Дмитрівни Полонської-Василенко (1884-1973), українського історика, однієї з перших жінок-професорів Київського університету (1916) та однієї з найперших жінок-докторів історичних наук України (1940). У доробку Н. Полонської-Василенко близько 200 досліджень з українознавства, серед яких і двотомна «Історія України».  З 1944 року перебувала в еміграції (Прага, Мюнхен). Померла у 89 років у Дорнштадті поблизу Ульму (Німеччина).

127 років від дня народження Марії Іванівни Литвиненко-Вольгемут (1892–1966), української співачки (лірико-драматичне сопрано), педагога. Одна з засновників Харківського українського театру опери та балету (1925–1935). Солістка Київського театру опери та балету (1935–1953), професор Київської консерваторії. Створила понад 70 вокально-сценічних образів. Серед найяскравіших – партії Оксани, Одарки («Запорожець за Дунаєм» Гулака-Артемовського), Наталки, Терпилихи, Насті, Панночки («Наталка Полтавка», «Тарас Бульба», «Утоплена» Лисенка), та ін. Відома виконавиця українських народних пісень. Кар’єру професійної оперної співачки Литвиненко-Вольгемут починала на сцені першого українського професійного театру (до речі, музично-драматичного), керованого Миколою Садовським. Маючи здатність розпізнавати таланти, Садовський одразу ж зважився довірити юній артистці роль Оксани у «Запорожці за Дунаєм». Ось що писав з цього приводу Максим Рильський: «Коли Марія Литвиненко вступила на сцену українського театру Садовського, вона зразу ж засяяла своїм світлом. В сузір’ї зійшла нова «зірка». Ми, молодь…, які до хрипоти викликали улюблених акторів і кидали свої шапки на сцену, до ніг улюблених артисток…, зразу п’яніли від думки, що прийшла в український театр велика сила, артистка видатного сценічного обдарування, з чудовим за красою голосом». Варто зазначити, що співачка була знайома з Федором Шаляпіним, Леонідом Собіновим, Лесем Курбасом та багатьма іншими видатними особистостями свого часу.

110 років від дня народження Віктора Іванова (1909-1981), українського кінорежисера, письменника. Лауреат Державної премії України ім. О. Довженка (1999, посмертно) за фільм «За двома зайцями». З 1950 року працював на Київській кіностудії художніх фільмів. Поставив кінокартини: «Пригоди з піджаком Тарапуньки», «Шельменко-денщик», «Сто тисяч», «За двома зайцями», «Олекса Довбуш», «Веселі Жабокричі» та ін. Автор сценаріїв до багатьох власних фільмів, у тому числі й до «За двома зайцями». 

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-