Свободу релігійним громадам!
Верховна Рада ухвалила законопроект №4128-д. Якщо коротко, то йдеться про перехід релігійних громад з однієї юрисдикції – до іншої. Адже це питання в Україні – на піку актуальності. Документом передбачено, що рішення про зміну підлеглості або щодо внесення змін і доповнень до статуту ухвалюють на загальних зборах релігійної громади не менш ніж двома третинами голосів їх учасників. При цьому зберігаються норми статутів (положень) громад щодо кількості членів, необхідної для визнання таких зборів повноважними.
Водночас зміна підлеглості релігійної громади не впливає на право власності та інші її майнові права. Одне з найважливіших положень документа стосується впровадження мораторію на відчуження майна громади, яка ухвалила рішення про зміну підпорядкування. Доки релігійну організацію не офіційно не зареєструють (перереєструють), це майно не можна ні продавати, ні дарувати, ні здавати в оренду чи вносити як заставу.
При цьому документ захищає права “меншості” – частина релігійної громади, яка не погоджується з рішенням загальних зборів про зміну підлеглості, може утворити й офіційно зареєструвати нову громаду. Також вона має право укласти договір щодо користування будівлею, де відбуваються богослужіння. Таке право жодним чином не обмежуватиметься. Документом також уточнено процедури реєстрації та перереєстрації релігійних громад.
Законодавчі новації: “про” і “контра”
З одного боку, те що рішення про перехід до іншої конфесії має ухвалюватися двома третинами, а не простою більшістю членів релігійної громади є позитивом. Адже унеможливлює усілякі спекуляції, “переманювання” симпатиків чи маніпуляції із протоколами загальних зборів. З іншого – створює колізію, за якої приміром, 65 % членів громади не матимуть права реалізувати бажання перейти до іншої конфесії і змушені будуть підкорятися меншості.
Як пояснює в коментарі Укрінформу співавтор і “головний натхненник” законопроекту, заступник голови парламентського комітету з питань культури й духовності Віктор Єленський, відповідне рішення ухвалювали після того, як експертна група, що готувала документ, ознайомилася зі статутами багатьох релігійних організацій і з’ясувала: більшістю з них визначено кворум участі парафіян у загальних зборах для визнання їх правомочними – від 2/3 до 3/4 членів громади. Отже, внесена змінами до законодавства норма (на тлі пропозиції 50% учасників зборів плюс один голос) є більш демократичною і дозволяє враховувати думку арифметичної більшості громади.
“Дві третини від двох третин – це не більшість. Закон якраз і розв’язав цю проблему, аби ні в кого не виникали сумніви у демократичності процедури і легітимності рішення релігійних громад”, – наголошує Віктор Єленський. При цьому ніхто не заважає повернутися до “питання підпорядкування” у майбутньому. Також автор законопроекту переконаний, що жодних проблем не виникне і при реалізації положення, що стосується організації почергового богослужіння двох громад у спільних храмових спорудах і комплексах. По-перше, із цим зіткнуться далеко не всі релігійні громади – почергові богослужіння, швидше за все, будуть винятком, аніж “правилом”.
“Що ж до спільного використання культових споруд, де виникне така необхідність, то, переконаний: проблем із визначенням черговості служб у будні взагалі не буде, – наголошує пан Єленський, – а у свята в багатьох храмах, які відвідує велика кількість парафіян, і нині служать по дві-три літургії. Тож “розподілити” черговість проведення служб також буде нескладно: приміром, цього року перше Великоднє богослужіння проводять прибічники однієї конфесії, наступного – іншої. Головне – добра воля й бажання”. Тобто, практична реалізація законопроекту – це одна із можливостей продемонструвати, що українці вміють домовлятися. Важливо лише не піддаватись на інспіровані із-зовні провокації.
А усілякого штибу провокацій у такому дражливому питанні, на жаль, не уникнути... Нагадаємо, напередодні голосування за законопроект №4128-д у парламенті в мережі поширили листа з критикою документа. Більшість висловлених авторами послання претензій, схоже, “висмоктані із пальця”. Хоча деякі, вочевидь, потребують роз’яснень і коментарів.
Йдеться, зокрема, про зауваження щодо того, що “передбачена законом перереєстрація упродовж року релігійної організації із нотаріальним підтвердженням підпису кожного учасника зборів громади потребує значних витрат для парафіян”. Насправді це не так. Для невеликих сіл і селищ питання оплати такої процедури взагалі не актуальне. Адже, згідно зі статтею 37 Закону України «Про нотаріат», у населених пунктах, де немає нотаріусів, окремі нотаріальні дії мають право вчиняти уповноважені на це посадові особи органу місцевого самоврядування. Стаття 78 Закону передбачає, що посадова особа органу місцевого самоврядування засвідчує справжність підпису на документах, зміст яких не суперечить законові і які не мають характеру угод та не містять відомостей, що порочать честь і гідність людини. Щодо інших населених пунктів, то вартість нотаріальних послуг при засвідченні цілком “підйомна”. Приміром, проаналізувавши “прайси” на багатьох сайтах приватних нотаріусів, знаходимо інформацію, що звична ціна засвідчення підпису однієї особи – 50-60 гривень (хоча дехто оцінює свої послуги і у 150-200, але такі нехай заробляють на бізнесменах). А при здійсненні правочину із засвічення кількох десятків підписів, певно, можна домовитися і про знижку. При цьому ніхто не заважає релігійній громаді взяти на себе витрати на засвідчення підписів малозабезпечених парафіян. Загалом ідеться про суми, співмірні із повсякденними витратами релігійних організацій.
Віктор Єленський запевняє, що усі норми нового закону, які стосуються питань реєстрації, виписувались найвпливовішими в Україні фахівцями – зокрема, представниками Мін’юсту, які безпосередньо відповідають за питання державної реєстрації, а також юристами релігійних організацій, котрі щодня мають справу із реєстрацією громад. “До того ж, як і кожен законопроект, документ пройшов ретельну перевірку юридичного управління Верховної Ради. Натомість усі викладені в листі опонентів зауваження, які стосуються реєстраційних питань є нефаховими, безпідставними і маніпулятивними”, – наголошує парламентарій.
Інше зауваження противників законодавчих змін стосується неможливості їх практичного втілення в рамках релігійних громад, які не мають фіксованого членства, коли функції загальних зборів виконують парафіяльні ради чи інші керівні органи. Віктор Єленський пояснює, що нововведення навпаки допоможе унормувати дільність релігійних громад. Адже відсутність фіксованого членства взагалі заважає ухваленню легітимних і обов’язкових для усієї парафії рішень. При цьому автор законопроекту нагадує, що, аби уникнути маніпуляцій, скористався визначенням, зробленим Європейським судом з прав людини: “релігійна громада на свій розсуд приймає і виключає членів”. “Це “стимулюватиме” громади ретельніше підходити до питання членства парафіян і до парафіяльного життя загалом. При цьому йдеться лише про “своєрідні рекомендації” для релігійних громад, адже держава і тут дистанціюється від будь-якого впливу на церковну діяльність”, – наголошує парламентарій.
“Одним з найбільших недоліків” законопроекту № 4128-д автори критичного листа називають те, що вимога подавати на реєстрацію разом із новою редакцією статуту релігійної громади список усіх учасників загальних зборів є “невиправданим втручанням у внутрішні справи релігійної громади, порушенням права парафіян на конфіденційність щодо їхніх релігійних поглядів”. Автор законопроекту також спростовує відповідні закиди. І нагадує, що, згідно із законодавством, така інформація, як і будь-які інші відомості, що подаються до органів державної реєстрації, є конфіденційною. За незаконне ж використання особистих даних громадян передбачена кримінальна відповідальність.
“Загалом же відповідні законодавчі зміни уже давно назріли, – підсумовує Віктор Єленський, – адже ухвалений ще в квітні 1991-го Закон України “Про свободу совісті та релігійні організації” гарантує: кожна релігійна громада може бути підпорядкована будь-якому релігійному центру (як в Україні, так і за її межами) і вільно змінювати свою релігійну підлеглість. Але в який спосіб це можна зробити, не визначено. А це час від часу викликало непорозуміння і, навіть, призводило до сутичок та ініціювання судових процесів. Найбільш відомим із них є “справа Свято-Михайлівська парафія проти України”. (Справа, пов’язана із ухваленим у грудні 1999-го року рішенням зареєстрованої в Дарницькому районі Києва релігійної громади перейти із підпорядкування УПЦ Московського патріархату до УПЦ КП, що призвело до численних сутичок, рейдерського захоплення симпатиками УПЦ МП збудованої коштом парафіян церковної споруди і майна, втручання правоохоронців та численних проваджень в українських судах – ред). Зрештою, розгляд дійшов аж до Європейського суду з прав людини, який захистив право громади змінити релігійну підлеглість. Тоді ж міжнародна судова інстанція вказала українському законодавцеві на необхідність унормування відповідної процедури”, – каже народний депутат.
При цьому Віктор Єленський спростовує закиди недоброзичливців щодо того, що законодавчі зміни готувалися “під потреби однієї з Церков”. І нагадує, що першу редакцію документа він зареєстрував у Верховній Раді ще в лютому 2016 року.
Владислав Обух, Київ
