Побачити “Мрію” і... закохатись
Коли автора цього матеріалу попросили акредитуватися на захід, присвячений 30-річчю першого польоту найбільшого в світі транспортного літака Ан-225 «Мрія» - легендарної та унікальної машини – він без зайвих роздумів взявся телефонувати організаторам. Ще б пак! Адже до цього про «Мрію» читав десятки статей, бачив сотні відео, але жодного разу на власні очі…
Хоч і читав, і відео бачив, але все одно…
Опівдні 21 грудня з ДП «Антонов» яскраво-жовтий «Богдан» із кореспондентами, фотографами, операторами вирушив за маршруту Київ-Гостомель – у рідний порт «Мрії». Дорога туди – близько 30 хвилин. Аби не гаяти часу, журналіст Укрінформу дістав блокнот і ручку, виводячи на білому аркуші план свого майбутнього допису. Адже телевізійникам набагато легше: в них є "картинка". А пишучому журналісту як... коли про цю «Мрію» за 30 років писано-переписано…
З чого почати? Може, з історії, тобто, коли і для чого створили Ан-225 “Мрія”? Так про це вже давно відомо – для перевезення «радянського Шаттла» – багаторазового космічного корабля «Буран». Розробка почалась у 1985 році й тривала рекордно короткий час – 3,5 роки. Це єдиний у світі літак із шістьма турбогвинтовими двигунами, який може перевозити до 250 тонн вантажу, в тому числі один об'єкт масою до 200 тонн на короткі і середньомагістральні маршрути. Так, перший політ рекордний літак здійснив цього ж дня рівно 30 років тому…
Автобус збавив хід і зупинився. Відчинилися дверцята.
- Виходимо, приїхали! “Мрія” – ось там, – показує рукою водій на сірий ангар.
Перед входом – троє охоронців, які, “просканувавши” мене поглядом, ввічливо відчинили двері. Не встигаю переступити поріг, як одразу перехоплює дух. Все ж таки, хоч вона й полетіла задовго до того, як я народився, але…
Ти ба, яка здоровенна махіна! Просто вау-вау – «Мрієще»! Довжина – 84 метри, висота – 18,1, розмах крил – 88,4 метра, а їх площа – 905 квадратних метрів. Ну, це з прес-релізу цифри. Щоб уявити собі масштаби, спроектуйте їх, приміром, на багатоповерховий будинок на кілька під’їздів і на великий торговельний центр. У такому емоційному ступорі простояв кілька хвилин. Кидаю погляд на людей – у господарів сьогодні свято, їх мінімум дві-три сотні – усі гарно вбрані, в костюмах і краватках. Як-не-як, але все-таки на день народження прийшли. Поруч мене перешіптуються два сивочолі чоловіки.
- А хтось із перших приїде? Ну, Порошенко чи Гройсман?
- Не знаю. Чув, що буде Кубів.
Встряв у їхню розмову і я.
- Чи не могли б мені допомогти? Шукаю причетних до створення ювілярки. Для матеріалу потрібно, – дістаю посвідчення.
- Та тут всюди одні “антонівці” (сміється). Приміром, я - головний інженер підприємства, – відповів чоловік, який назвався Сергієм Андрійовичем Бичковим.
Так зав’язалася наша розмова.
А ви знали, що Ан-225 “Мрія” мав називатися “Людмила”?
Прошу Сергія Андрійовича поділитися якимись “пікантними” подробицями про Ан-225, тобто, тим, чого нема у Вікіпедії, приміром. Не довго думаючи, інженер почав свою розповідь з того, як напередодні зльоту всіх цікавило одне питання: яке ж ім’я наб’ють на борту?
- Прямо перед викаткою зі складального цеху колишній генеральний конструктор, нині покійний Павло Васильович Балабуєв (наступник Олега Антонова - Авт.) зібрав нараду, щоб дати назву літаку (назви літаків Ан-22 «Антей» та Ан-124 «Руслан» були придумані Олександром Костянтиновичем Антоновим). Колективний розум почав придумувати усілякі екзотичні назви, як ото: “Орлан” або “Людмила”, “Люся”, як пара “Руслану” (з казки Олександра Пушкіна) та інші. Деякі я вже й не пам'ятаю. Загалом, так нічого і не вибрали. Тобто, літак у же в лівреї (фірмове фарбування фюзеляжу. Авт.), а логотипу нема, не було імені. І лише о четвертій ранку мені зателефонував Балабуєв і сказав: “Напишіть на борту "Мрія".
- А ви цікавилися в нього, чому саме “Мрія”?
- Авжеж. Балабуєв пояснив: “Мрія – це нескінченність людської думки та бажання, те, що веде нас вперед та ніколи не зникне, допоки людина живе на планеті. І якщо “народився” літак на українській землі, то нехай і буде на його борту – “Мрія””.
Сергій Бичков також розповів, що з початку комерційної експлуатації літака, з 2001 року, тобто, Ан-225 “Мрія” перевіз більше 26000 т різних вантажів, подолав понад 2 млн. 800 тис. км, побував у 184 аеропортах 89 країн світу. “У світі "Мрію" називають швидкою допомогою, адже чимало її рейсів – це перевезення саме гуманітарних вантажів в усі куточки світу, які пережили те чи інше природне лихо. Приміром, крайній політ відбувся 9-15 вересня — рейс на замовлення Air Partner за дорученням США. За 13-годинний переліт “Мрія” доставила більше 123 т вантажу на постраждалий від тайфуну острів Гуам, а це – 33000 км, – каже інженер. – Аби забезпечити подальшу експлуатацію Ан-225, відповідність літака сучасним міжнародним нормам, ми постійно працюємо над модернізацією “Мрії”. Вжиті заходи дозволили встановити літаку призначені ресурси та строк служби в 20000 льотних годин, 4000 польотів, 45 років експлуатації. Простіше кажучи, що, як мінімум, до 2033 року “Мрія” зможе працювати на ринку комерційних перевезень”.
Звичайно, хотілося б іще розпитати про Ан-225 №2, але Сергій Андрійович мусив бігти.
- Сьогодні я “тамадун” - веду урочисту частину заходу, - і зник у натовпі “антонівців”.
Випадкове знайомство з першим пілотом “Мрії”
На весь ангар прозвучав милий жіночий голос: “Шановні гості, просимо підійти ближче до сцени. До нас приїхав перший віце-прем'єр-міністр України – міністр економічного розвитку і торгівлі України Степан Кубів”.
Поки Степан Іванович виголошував вітальне слово, журналіст відійшов трохи убік, щоб сфотографувати красую-ювілярку «на повний зріст». Але тільки-но дістав смартфон, щоб зробити вдалий кадр, як почув позаду себе:
- Ви журналіст? – запитує літній чоловік у “парадці” пілота.
- А ви?.. – не встигаю запитати.
- А я Олександр Галуненко – перший здійняв Ан-225 “Мрія” у повітря.
- Оце мені підфартило. І як це було?
- Ну, у 80-ті роки я піднімав у повітря “Руслан”, який, хоч і менш габаритний, але дуже схожий на “Мрію”. Тому – без проблем.
- Досі літаєте?
- Ні. Але молодість інколи згадую – піднімаюся в небо на якомусь маленькому літачку. Звичайно, не за штурвалом. Вік уже не дозволяє. Крайня межа для пілота – 65 років…
Нашу розмову перебиває голос Сергія Бичкова, котрий зі сцени просить до нагороди Олександра Галуненка: “Саня, ти де?”
“Треба бігти. Але ось, Діма - нині він керує літаком. Запитай щось у нього”, – потиснув журналісту руку і пішов на сцену.
Пан Дмитро – на якого вказував пан Галуненко – носить одне прізвище з видатним авіаконструктором Антоновим. Утім, каже, родинного відношення до нього не має.
“Мене часто запитують, зокрема, за кордоном. Антонов? Ви власник авіакомпанії? І коли таке чую, то люблю підколювати, що так, компанія моя. А іще питають, якщо власник, то чого ж тоді літаєте? Кажу, що я жадібний, і щоб пілотам не платити – забираю частину їх роботи, – сміється. – Але якщо без жартів, то дуже вражає, що як 30 років тому, Ан-225 “Мрія” був найбільшим літаком в світі, так і продовжує ним бути. І це всього лише один екземпляр. І він літає, і ми керуємо цим літаком. Тому так всі і говорять "вау", і дивуються, як він такий величезний може ще й літати”.
А й справді, “Мрія” – це щось дивовижне. Витончені лінії, вишукані риси, досконалі пропорції, елегантна постава. У цю красуню не можна не закохатися. Але, на превеликий жаль, така вона одна. Принаймні, поки що...
Мирослав Ліскович. Київ
