Ми нащадки тих, хто пережив Голодомор, тому шануємо хліб

У дитинстві багато часу я проводила з бабусею, але малою не розуміла, чому у неї таке шанобливе ставлення до хліба, хоча й слухняно виконувала все, чому вона навчала. Так от, коли хліб падав на підлогу, його потрібно було підняти і поцілувати. Крихти треба збирати і виносити надвір курам або птахам. У жодному разі хліб не можна ламати руками. На старому котлі в кухні завжди сушилися хлібні окрайці, які ми брали до чаю або годували ними домашнє птаство. Перед їжею всі, хто були в хаті, молилися «Отче наш», а коли вставали з-за столу, проказували коротку подячну молитву, де були слова «за хлібець святий…». Чомусь тоді мені здавалося, що моя добра і лагідна бабуня, яка пропрацювала 37 років на хлібозаводі, знає про хліб щось особливе. Вона багато розповідала про голод, коли діти збирали по городах гнилу картоплю і різне бадилля, від якого потім боліли животи, а вночі усім постійно снився запашний домашній хліб. Навіть дорослішою я міцно пригорталася до бабці і заплющувала від страху очі, бо таких правдивих оповідок, свідком яких вона була, є дуже багато. Потім випадкова історія перевернула мою свідомість. Якось познайомилася з одним хлопцем із Польщі, який навчався у Лондоні. І от він мені каже, що дуже поважає українців, бо його до глибини душі вразила дивна подія. Якось він гуляв англійською столицею зі своїм українським приятелем, який побачив на бруківці шматок хліба. Хлопець його підняв, поцілував і поклав біля огорожі, до якої злетілися голодні голуби. Мій знайомий був ошелешений такою поведінкою, але наважився запитати, що ж то за ритуал. Українець пояснив, що ми нащадки тих, хто пережив Голодомор, тому хліб шануємо, бо він святий. Тоді я згадала свою покійну бабусю, її голодне сирітське дитинство, постійний страх, бо подорожчає хліб, не буде врожаю пшениці через посуху та гарячі домашні буханці щосуботи, аромат від яких розлітався на всю вулицю і сусіди знали, що то баба Люба пече, а тісто в неї, як сонце. Ще о 5-й ранку вона своїми виробленими руками починала старанно вимішувати борошно з водою і дріжджами, аби її діти та онуки ніколи не знали, що таке голод…

Ірина Чириця

Fb

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства