Він представив Голодомор як частину великого геноциду українського народу в ХХ столітті

Людина, а зокрема така, яка зазнала чимало переслідувань і знущань, має тенденції інколи переоцінювати жести об'єктивності. Це саме торкається націй, бо нації – це сукупність людей, пов'язаних духовністю, навіть біологічними рисами, культурою, історією та спільністю переживань. Українська нація щодо цього є нормальною а може і трохи надто вибагливою до “милостивості чужинців”, але це непогана риса.

Один чужинець – єврей, поляк чи американець (у нього різноманітна біографія, навіть українська, бо він, до речі, студіював право у Львівському університеті)  чи білоруська, бо він народився на території  Білорусі, – був значною мірою причетний до окреслення для міжнародної спільноти терміну “геноцид”, який зафіксований конвенцією Організацій Об'єднаних Націй (ООН). Він пізніше окреслив історію українського народу у ХХ столітті геноцидом. Це був Рафаїл Лемкін. Більш і менш свідомі українці просто обожнюють його у статтях, виданнях, недавно навіть  у пам'ятних дошках на наших структурах. Я теж належу до тих, котрі високо цінять його ставлення до нас і нашої історії. Одначе я не вважаю його публікації остаточним авторитетним оціненням Голодомору 1932-1933 років.

У промові перед українською громадою з нагоди 20-ої річниці Голодомору в 1953 році Рафаїл Лемкін описав геноцид українського народу ХХ віку, окреслюючи його чотири частини — намагання знищити український народ як такий знищенням його “розуму”, тобто інтелігенції, такими процесами, як над СВУ у Харкові в 1930 році, знищення його “душі” ліквідацією українських церков (Української Автокефальної Православної Церкви та Української Греко-Католицької Церкви пізніше), знищенням “серця” народу – його селянства під час голоду 1932-33 та на звільнені місця поселенням москалів. Ніколи у своїй промові Лемкін не вказав, що сам Голодомор 1932-33 років був геноцидом українського народу або його частини.

По-перше, термін “Голодомор” був впроваджений вже після смерті Лемкіна: деякі кажуть, що у 1980 роках, а фактично щойно після проголошення незалежності, а на міжнародному рівні, до речі, аж на початку ХХІ століття, коли Україна почала більш серйозно ставитися до цієї подій 1932-33 років за Президента Кучми, а ще серйозніше за Президента Ющенка. Я не зустрічав жодного писання Лемкіна на цю тему, крім згаданої промови 1953 року, і ясно, що Лемкін ніколи не вживав цей термін – “Голодомор”. До речі, Лемкін був юристом, не істориком чи дослідником радянських архівів. Фактично радянські архіви йому не були доступні, і зрозуміло, що він не був знайомим з радянськими документами (Лемкін помер у 1959 році).

При навіть поверховому аналізі три основні документи вказують недвозначно, що Голодомор 1932-33 був геноцидом українського народу – тобто ці документи вказують на намір радянської влади  як склад злочину у юридичному аспекті знищити частинно український народ, тобто його серце, як писав Лемкін, селянство. Листування у цьому зв’язку самого Сталіна (от, наприклад, лист до Кагановича  за 11 серпня 1932 року) вказує, який був намір – задушити українські націоналістичні тенденції. Постанова ЦК ВКП(б) і Раднаркому СРСР від 14 грудня 1932 року “Про хлібозаготівлі на Україні, Північному Кавказі і в Західних областях”, в якій Москва недвозначно визначила своє ставлення до українізації і пов'язала це ставлення з хлібозаготівлю та ненаданням конечної допомоги продуктами, і третій документ – Директива РНК СРСР і ЦК ВКП(б) про попередження масових виїздів голодуючих селян за продуктами від 22 січня 1933р.

От ці три документи самі надзвичайно важливі для окреслення не тільки складу злочину, але характеризування його як геноциду, бо вони відносяться тільки до українців. Жодні інші нації,  території чи границі не були вказаними. Цих документів Лемкін ніколи не бачив.  Для противників, тобто що Голодомор не був геноцидом, треба підкреслити, що, хоч Лемкін не писав, що голод 1932-33 був геноцидом, він не заперечував, що голод 1932-33 по собі був геноцидом, але представив цю подію як частину великого геноциду українського народу ХХ віку.

Заслуга Лемкіна, отже, полягає в окресленні поняття геноциду так чітко, що це окреслення було прийняте міжнародною конвенцією, тобто міжнародним товариством. Важливо також, що в окресленні окремо вказується, що геноциди були спотворені у воєнний чи мирний час.  За його працю вдячні євреї, вірмени, включно з українцями. Оскільки вірменський і єврейські геноциди відбулися у пам'яті Лемкіна (він народився у 1900 році) у час війни, мабуть, Лемкін і мав на увазі страждання українського народу у час голоду 1932-33, що відбулося у мирний час, хоча і переслідування інтелігенції і духовенства українців та штучне переселення москалів відбувалося бодай частково у мирний час.

Одначе незаперечним є, що окреслення Голодомору 1932-33 геноцидом не визначується промовою Лемкіна з 1953 року. Українці повинні шанувати Лемкіна за його працю та вирозуміння щодо нашої історії, але не повинні вважати його основним авторитетом у тому,  що Голодомор 1932-33 був геноцидом. Для цього висновку є дуже багато інших документальних доказів.

Аскольд Лозинський

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства