29 жовтня. Пам’ятні дати

День заснований у 2006 році Всесвітньою організацією боротьби з інсультом (WSO), яка об’єднує представників з 85 країн світу.

Інсульт – захворювання, яке розвивається внаслідок раптового припинення кровопостачання частини головного мозку або крововиливу в порожнину черепа та стискання тканини мозку кров’ю. Наслідком цього є порушення функціонування та загибель нервових клітин ураженої ділянки, що, в свою чергу, викликає порушення або втрату функцій тих частин тіла, якими вони керують. В належності від локалізації враження, можливе порушення мови, чутливості, рухової функції, зору, пам’яті та ін. Термінове розпізнавання ознак інсульту та звернення за кваліфікованою медичною допомогою впродовж 3-6 годин від його початку дозволяє зберегти життя хворого та попередити розвиток важких наслідків. Нині ця недуга є однією з головних причин смертності та інвалідності в світі.

За даними Української асоціації боротьби з інсультом, в Україні щороку діагностують близько 140 тисяч випадків цієї хвороби. На жаль, тільки 20% українців після інсульту повертаються до нормального життя.

Головне завдання заходів цього Дня – підвищення обізнаності світової спільноти, і, перш за все молоді, про проблему інсульту, важливість правильного і своєчасного надання першої допомоги і, звісно, про профілактичні заходи.

Ювілеї дня:

136 років від дня народження Жана Жіроду (1882-1944), французького есеїста, драматурга і дипломата. Один із найпопулярніших письменників Франції у міжвоєнний період (20–30 роки ХХ ст.). Автор книг «Людина в тіні», «Чарівна Кліо», романів «Зігфрід і Лімузен», «Белла», п’єс «Електра», «Ундіна», «Божевільна з Шайо». Жіроду був талановитим, удачливим і йшов від успіху до успіху. Його ім’я ставили в один ряд з такими літературними гігантами як Марсель Пруст і Андре Жід, проте Жіроду є все ж таки менш глибоким, що й підтвердилося з часом. Сам письменник любив повторювати, що «достатньої глибини можна знайти і на поверхні життя». П’єси Жіроду і сьогодні є досить популярними. В Парижі є вулиця, названа його ім’ям (біля Єлісейських полів, вбік від Тріумфальної арки).

Цього дня народився Олексій Горбунов (1961), український актор театру і кіно. Знімався у фільмах: «Обвинувачується весілля», «Нові пригоди янкі при дворі короля Артура», «Голод-33», «Злочин з багатьма невідомими», «Графиня де Монсоро», «Країна глухих», «День народження Буржуя», «Хайтарма», «Гвардія» та ін. Олексій Горбунов – киянин. Виріс на столичній Русанівці. Після школи намагався поступити до театрального інституту ім. Карпенка-Карого, але не пройшов за конкурсом. Пішов працювати в театр російської драми імені Лесі Українки – монтером, підсобним робітником у костюмерному цеху. Познайомився з багатьма видатними українськими акторами, зокрема, з Адою Роговцевою і Костянтином Степанковим. Так склалося, що Костянтин Петрович став згодом його наставником у театральному інституті. Вже на останньому курсі вишу Олексій Горбунов почав зніматися в кіно. Його дебют відбувся в фільмі «Вантаж без маркування». То був 1984, акторові було 23 роки. Відтоді він знявся у величезній кількості кінофільмів і телесеріалів. Його фільмографія давно перевалила за сотню. Крім того, грав він і в театрі, але не так активно. Ті ж, хто не надто слідкує за новинками кіно і телебачення, добре знають Олексія Горбунова за радіоефірами. Його голос лунав на хвилях декількох радіостанцій, тішачи слухача глибиною та драматизмом на тлі метушливого стрекотіння інших голосів. Неперевершеним був Горбунов у читанні «чоловічої прози»: Гемінґвея, Чарлза Буковскі, Чака Поланіка, Ремарка.

Разом з тим, сьогодні день народження у Вайнони Райдер (Вайнона Лора Горовіц; 1971), американської актриси, дворазової номінантки на «Оскар», володарки «Золотого глобусу» (1993). Починаючи з 1985 року – дебюту в кіно, Вайнона Райдер знялася у півсотні фільмів. Найвідоміші – «Едвард руки-ножиці», «Дракула», «Епоха невинності», «Маленькі жінки», «Перерване життя». Актриса народилася у родині надзвичайно творчих людей. Її батько походив з родини єврейських емігрантів з Харкова (справжнє прізвище – Томчин), письменник, редактор, власник пристойного архіву з психоделічної літератури. Мати – літераторка, переконана буддистка. Серед друзів родини – поети-бітники Аллен Гінзберг та Лоуренс Ферлінгетті. Друге ім’я – Лора, дівчинці дали на честь другої дружини Олдоса Хакслі Лори (англійський письменник з 1937 року мешкав у США). Хрещеним батьком Вайнони був Тімоті Лірі – відомий американський письменник, психолог, учасник кампанії з дослідження психоделічних препаратів, розробник програмного забезпечення. Тобто, з самого дитинства Вайнона зростала в творчій атмосфері, її оточували цікаві та неординарні особистості. Впродовж деякого часу сім’я мешкала в сільськогосподарській комуні – без світла, телевізора та інших цивілізаційних штучок. Саме тоді дівчинка пристрастилася до читання. Навіть хотіла стати письменником. Улюблена книжка Вайнони в юності – «Над прірвою у житі» Селінджера. У неї був важкий період дорослішання – підліткові комплекси, несприйняття однолітками (її навіть одного разу побили), але допомогло мистецтво – дівчина відвідувала акторські курси в Американському театрі-консерваторії. Вайнона Райдер не є зразком правильного голлівудського життя: вона не в шлюбі, не всиновлювала дітей, не займається благодійністю (можливо й займається, але про те ніхто не знає), не є послом доброї волі ООН, та й «Оскара» не має – її обходили більш удачливі (хоча іноді й менш талановиті) колеги. Єдине, що дала їй професія – слава і зірка на голлівудському бульварі. Декілька років тому актрису звинувачували у вживанні наркотиків та в крадіжці, вона переживала депресію, лікувалася від клептоманії. Ще вона ненавидить журналістів і вважає, що життя, сповнене падінь і злетів, блукань, помилок і раптових евристичних відкриттів набагато цікавіше за респектабельне сидіння в особняку. Щодо особистого життя актриси, то в неї були бурхливі романи з Джонні Деппом, Меттом Деймоном та Марком Волбергом.

Роковини смерті:

107 років з дня смерті Джозефа Пулітцера (1847-1911), американського журналіста і видавця угорського походження. Вважав, що «журналістика є, або принаймні, повинна бути однією з визначних інтелектуальних професій». Заповів свої статки на створення школи журналістики при Колумбійському університеті (відкрита в 1912 році) і заснування премій за кращий твір у царині літератури, мистецтва і музики (1916). На це залишив 2 мільйони доларів. Його волю виконали, і з 1917 року премія, названа Пулітцерівською, вручається щороку першого понеділка травня попечителями Колумбійського університету. Формальне оголошення про присудження премії за традицією робить президент Колумбійського університету (щорічно у квітні). Понад дві тисячі претендентів беруть участь у конкурсі на здобуття премії. Роботу в незалежному журі доручають 90 фахівцям, котрі й відбирають найдостойніших у всіх номінаціях. Розмір премії складає 10 тисяч доларів, але ця досить скромна (за американськими уявленнями) сума не відображає значення Пулітцерівської премії, яка є вершиною професійного визнання.