23 жовтня. Пам’ятні дати

23 жовтня. Пам’ятні дати

860
Ukrinform
Цього дня, 1956 року, в Угорщині спалахнуло повстання проти комуністичного режиму, жорстоко придушене радянськими військами.

Після закінчення Другої світової війни Угорщина опинилася у сфері впливу СРСР. Досить скоро угорці відчули, що значить «братня любов старшого брата» і випробували на собі радянський стиль управління: в аграрній країні продукти видавалися по картках, катастрофічно не вистачало продовольства, вперше за всю історію свого існування Угорщина була змушена імпортувати зерно. На додаток в країні відбувалися репресії та переслідування інакомислячих, а вищі партійні посади обіймали ставленики Москви, зокрема, затятий сталініст Ракоші – очільник угорської партії трудящих. Після смерті Сталіна Москва порекомендувала країнам «народної демократії» за прикладом СРСР розділити вищі партійні та державні посади. Першим секретарем ЦК Угорщини залишився Ракоші, а прем’єр-міністром став Імре Надь – переконаний марксист, але людина більш широких поглядів. За прем’єрства Надя було проведено ряд досить ліберальних реформ, а головне, Надь почав привселюдно розповідати про репресії та визнавати помилковість попереднього курсу на форсовану індустріалізацію. Для угорців він був реформатором, а для Москви – «правым уклонистом». Тому навесні 1955 року його прибрали з уряду, а на додачу ще й виключили з партії. Серед угорців популярність опального політика лише зростала, а політична обстановка в Угорщині ставала дедалі напруженішою. Люди почали масово виходити на вулиці, вимагаючи проведення в країні демократичних перетворень, виводу радянських військ, зміщення сталіністів з державних посад. СРСР вичікував, але Угорщина вибухнула 23 жовтня 1956 року – того дня на вулиці Будапешта вийшли студенти місцевого політехнічного інституту, аби підтримати мешканців польської Познані, де також відбувалися народні виступи. На демонстрацію прийшло майже 200-тисяч людей – надзвичайно багато для такої маленької країни як 10-мільйонна Угорщина. Вже ввечері демонстранти захопили будівлю угорського радіо і ряд промислових об’єктів столиці, зокрема і декілька заводів з виробництва зброї. У парку був повалений і розбитий величезний пам’ятник Сталіну, від якого залишилися лише чоботи. Наступного дня в Будапешт увійшли радянські війська. Як вважають деякі історики, початок збройної конфронтації, в результаті якої загинула величезна кількість людей, спровокували угорські спецслужби, які почали стріляти у беззбройний натовп. То було надзвичайно жорстоке протистояння: протестувальники чинили самосуди над сталіністами, вішали на деревах офіцерів служби держбезпеки (їх упізнавали за казенними жовтими черевиками). У відповідь солдати розстрілювали цивільних. Вже 26 жовтня 1956 року в Угорщині був сформований уряд на чолі з Імре Надем, який наполіг на виведенні радянських військ, розпустив держбезпеку і пообіцяв багатопартійну систему. Для керівництва СРСР це була відверта єресь. Тому вже за декілька днів був сформований новий прорадянський уряд, який очолив Янош Кадар, а 4 листопада радянські війська – 17 дивізій, 60 тисяч військовослужбовців і майже шість тисяч танків під командуванням заступника міністра оборони СРСР Івана Конєва оточили Будапешт і остаточно придушили повстання. Угорська армія була практично паралізована, а ті військові, котрі наважились залишити казарми – стали на бік студентів і робітників. Будапешт був заповнений радянськими військами і танками (таку кількість бачив лише Берлін у травні 1945 року). У них кидали коктейлі Молотова та стріляли з верхніх поверхів будинків. За весь період повстання – з 23 жовтня по 4 листопада, було вбито декілька тисяч цивільного населення (щоправда, дехто з угорських істориків називає цифру у понад 10 тисяч). Радянські втрати склали понад 700 убитих і півтори тисячі поранених. Після придушення повстання почалися масові арешти і репресії. Імре Надь був арештований і згодом страчений. У 1989 році його реабілітували. Втім, після закінчення повстання уряду Яноша Кадара все ж довелося піти на ряд поступок угорському суспільству – оголосити амністію, дозволити приватну власність і дрібне підприємництво в сільському господарстві та сфері обслуговування, до мінімуму скоротити витрати на армію, послабшати цензуру. Але за ці ліберальні зміни угорці заплатили великою кров’ю. Можливо саме тому Угорщина першою розпрощалася з колишнім режимом – саме цього дня 1989 року було проголошено Угорську Республіку. До того ж Угорщина – єдина постсоціалістична країна, де навіть не намагалися когось притягувати до відповідальності та судити за колишні злочини. Угорці просто перегорнули цю драматичну сторінку своєї історії. Тому сьогодні в країні подвійне національне свято – День початку революції та визвольної боротьби (1956) і проголошення Угорської Республіки (1989). У СРСР Угорське постання називали не інакше як «контрреволюційним заколотом», але саме революційні події в Угорщині та Польщі стали поштовхом для зародження в СРСР, зокрема й в Україні, потужного протестного руху, особливо в студентському середовищі.

Ювілеї дня:

90 років від дня народження Артура Йосиповича Войтецького (1928-1993), українського режисера, сценариста. З 1953 року був режисером Київської кіностудії художніх фільмів ім. О.Довженка. Зняв картини: «Стежки-доріжки», «Тронка», «Тепер ось прослався син людський», «Господи, прости нас грішних».

Сьогодні виповнюється 78 років від дня народження Пеле (справж. – Едсоно Арантеса ду Насіменту; 1940), легендарного бразильського футболіста, нападника команди «Сантос» (1956-1971), громадського діяча. Єдиний гравець, який тричі вигравав чемпіонат світу з футболу (1958, 1962 і 1970). За кар’єру забив понад 1280 голів (провівши майже 1365 ігор) і став одним із найрезультативніших гравців за всю історію футболу. Найкращий бомбардир збірної Бразилії всіх часів – забив 77 голів. Визнаний найкращим футболістом XX століття за версіями ФІФА та IFFHS (Міжнародна федерація футбольної історії та статистики). Народився Пеле в доволі бідній родині. Батько був непоганим футболістом, але через серйозну травму коліна змушений був припинити кар’єру. Мати опікувалася дітьми. Чи не єдиною і головною розвагою хлопчика був вуличний футбол, який у Бразилії давно перетворився зі звичайної спортивної гри на релігію. Зранку й допізна босоногий Едсон ганяв м’яча. Десь у дев’ятирічному віці до нього «прилипло» прізвисько Пеле. Спочатку він грав у місцевих вуличних дитячих командах, згодом виступав за юніорську збірну рідного міста Бауру. Непересічний талант юного бомбардира був помічений, і його запросили до одного з відомих клубів Ріо-де-Жанейро, але мати Пеле донья Селесте відмовилася відпускати 13-річного сина до столиці. Коли Пеле виповнилось 15 років, перспективним нападником зацікавився «Сантос» – тодішній чемпіон штату і одна з найсильніших команд Бразилії. Батьків переконував по телефону сам президент клубу і Пеле переїхав до Сантоса. Спочатку він грав за молодіжну команду, а після травми форварда «Сантоса» тренер почав випускати Пеле в основному складі. За перших 11 ігор Пеле забив 17 м’ячів. 8 квітня 1957 року він підписав професійний контракт з «Сантосом». До 1965 року Пеле став однією з найвідоміших персон Бразилії та світу, а його команда – найсильнішою у Південній Америці. Вболівальники і журналісти почали з нетерпінням рахувати його голи. Статистика свідчила, що тисячний гол нападник мав би забити у якомусь із осінніх матчів у 1969 році. Це сталося 19 листопада 1969 року на арені «Маракана» у Ріо-де-Жанейро під час гри з «Васку да Ґама», за якою спостерігало близько 80 000 глядачів. Падав сильний дощ і глядачі чекали лише на одне – на тисячний гол Пеле. Зірка «Сантоса» здобув його з пенальті. Ця подія отримала широкий резонанс у пресі. Футболіст активно знімався в рекламі, заснував власний бізнес. Декілька разів намагався завершити футбольну кар’єру, але щоразу змушений був повертатися на поле через борги, до яких призводили дії несумлінних ділків, котрим він довіряв вести власні бізнесові справи. Цікавою є історія протистояння Пеле з Марадонною. Хоча вони ніколи й не пересікалися на полі, їхні висловлювання одне про одного сповнені неприхованої злості та жовчі. У 2000 році ФІФА намагалася визначити короля футболу, організувавши на своєму сайті опитування вболівальників. Із чималим відривом переміг Марадонна, але пояснення цього факту досить просте – тих, хто бачив гру видатного аргентинця набагато більше за тих, хто бачив як грає Пеле, адже Марадонна грав у цифрову добу, коли доступ не тільки до телебачення, але й до інтернету був звичною справою, глядачів ставало в тисячі, а то й у мільйони разів більше, до того ж нині вони є впевненими користувачами ПК та інтернету, отже й проголосувати за Марадонну не було для них великою проблемою. Такі результати ФІФА не влаштували, й організація створила спеціальну комісію з авторитетних фахівців, які зрештою дійшли висновку: король футболу один – Пеле.

Роковини смерті:

Фото: day.kiev.ua
Фото: day.kiev.ua

17 років від дня смерті Михайла Юліановича Брайчевського (1924-2001), українського історика, археолога, мистецтвознавця, поета, художника. Автор понад 500 друкованих праць, 10 монографій. Єдиний з істориків радянської доби, хто порушив догматичні тези ЦК КПРС «До 300-річчя возз’єднання України з Росією» і написав статтю «Приєднання чи возз’єднання?». Був викреслений з офіційної науки і став безробітним. Його запрошували в Гарвардського університету (США), але на еміграцію він не спокусився. Автор самвидаву. 1968 року підписав лист 139 українців Брежнєву на захист засуджених інтелектуалів України і Росії. Михайло Брайчевський був одним з перших, хто усвідомив значення кібернетики для обробки археологічних матеріалів. Про широту його інтересів свідчать праці «Джерелознавство і кібернетика», «Альбрехт Дюрер та український ренесанс», «Життя Веласкеса», «Архітектурні пам’ятки вірменської колонії у Кам’янці-Подільському», «До 200-річчя Артема Веделя» та ін.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-