Черга за життям: як допомогти тим, на кого не вистачає грошей

Черга за життям: як допомогти тим, на кого не вистачає грошей

1316
Ukrinform
Додаткові кошти на лікування хворих за кордоном - це добре. Але проблему вирішить тільки розвиток трансплантології в Україні

На початку жовтня стало відомо, що Міністерство охорони здоров’я перерозподілило кошти і виділило додатково 101 мільйон гривень на лікування українців за кордоном. Цієї суми, за підрахунками МОЗу, вистачить для орієнтовно 38 пацієнтів в межах державної програми, щоправда іще 58 й надалі чекати на свій шанс одужати. Державна програма “Лікування українців за кордоном” почала діяти ще з 1995 року, коли держава взяла на себе такі зобов’язання — допомогти фінансово тим, кого вилікувати в себе не може.  Йдеться переважно про пацієнтів, яким необхідна пересадка кісткового мозку,  а також трансплантація внутрішніх органів від нерідного донора (чого не роблять в Україні) або ж які потребують для лікування онкологічних препаратів, не зареєстрованих в Україні.

На жаль, ці додаткові кошти довелося вимагати пікетами — більше 40 днів люди стояли під міністерством охорони здоров’я. Тому хворі часто не вірять, що таке лікування взагалі можливе, але без нього шанси на життя зменшуються в геометричній прогресії. Те, що гроші знайшлися — все ж добра новина хоча б для частини з них. Тож Укрінформ детальніше дізнавався про програму лікування українців за кордоном, а також про те, які зміни у системі охорони здоров’я дозволили б надавати допомогу більшій кількості пацієнтів.

Яке фінансування і терміни виконання програми?

Останніми роками фінансування програми істотно зросло. Якщо, приміром, у 2010 році на її реалізацію виділялося в перерахунку по курсу гривні лише $3,7 мільйонів, (це дало змогу направити 40 пацієнтів для лікування за кордоном), у 2013- му — $6,4 мільйонів  (лікування 47 пацієнтів), то в 2017-му - $22 мільйони (226 пацієнтів). Це найбільший показник за час існування програми. Крім того, це навіть більше, ніж фінансування, виділене на закупівлю препаратів для лікування дитячої онкології – $19,9 мільйонів за той же 2017-й рік.

Щоправда цього року в межах бюджету міністерство отримало меншу суму - 389,9 млн гривень ($13,9 млн) замість запрошених 680,7 мільйонів гривень ($24,3  млн). На жаль, навіть цих додаткових 101 мільйону гривень все одно не вистачить, аби відправити на лікування усіх, кому це необхідно. У міністерстві ж поки що розводять руками, пояснюючи, що можливість перерозподілу коштів у межах бюджету відомства  вичерпана.

Як же стати в чергу на таке лікування? Відповідно до постанови Кабміну від 27 грудня 2017 року, порядок направлення хворих на лікування за кордоном такий. Пацієнт спочатку має зібрати всі необхідні документи (які саме – можна прочитати тут) і через обласний департамент направити в МОЗ. Після цього упродовж трьох днів секретар комісії МОЗ з питань направлення для лікування за кордон повинен направити документи на розгляд відповідних експертів. Після чого за п’ять днів група експертів має надати висновки — чи дійсно надати необхідну допомогу в Україні неможливо. Увесь процес до моменту розміщення пацієнта на чергу не повинен зайняти більше 20 робочих днів. Якщо міністерство має відповідні кошти, то пацієнт має можливість одразу ж поїхати на лікування за кордоном.

Щоправда в реальності виходить не все так ідеально. Голова громадської організації «Національний рух за трансплантацію» Юрій Андреєв звертає увагу, що терміни від подачі документів до постановки пацієнта в чергу не завжди витримуються, інколи вони можуть затягуватися два-чотири місяці. Він також називає одним з недоліків те, що пацієнти не отримують порядковий номер у черзі й не можуть слідкувати за тим, як вона рухається, що викликає у них запитання. “Декого направляють на лікування за два тижні з моменту подачі документів, а є пацієнти, які чекають і чотири місяці свого шансу”, - каже Андреєв.

4000 трансплантацій на рік в Україні? Це можливо, якщо запрацює закон

Втім, ситуацію не можна вважати безнадійною. Фахівці та активісти сходяться на тому, що рятувати більше життів дозволить розвиток трансплантології в Україні. Адже 90% хворих, які потребують лікування за кордоном, — це ті, кому необхідно здійснити трансплантацію кісткового мозку або внутрішніх органів. Ті ж поодинокі операції з пересадки тканин і органів, які зараз здійснюються у нас, за словами лікарів, поки що не можна виокремити у спеціалізовану  галузь. Приміром, наразі трансплантацію нирок від померлого донора здійснюють лише в Запоріжжі і лише 3-4 операції на рік. Роблять в Україні і операції з пересадки нирки від живого родинного донора, зокрема у Львові не більше 20-ти на рік, та в Києві. Складність у тому, що родичі далеко не завжди можуть бути сумісними за фізіологічними показниками. Тому державі нічого не залишається, як направляти таких пацієнтів на лікування за кордоном. А з трансплантацією серця в Україні ще складніше – її у нас робили всього шість разів...

Юрій Андреєв наголошує: “Якби трансплантації активно проводилися в Україні — то ми б позбулися 90% черги на лікування за кордоном і оплачували тільки дійсно унікальні випадки, за які беруться поодинокі клініки. Трансплантація кісткового мозку за кордоном коштує 110 тисяч доларів, а собівартість такої операції в Україні для державного бюджету обходитиметься в рази дешевше — у 25-35 тисяч доларів (для пацієнта вона має бути безкоштовною). Потрібно розвивати трансплантологію у нас, замість того, щоб вкладати кошти в закордонні клініки. Але звісно, згортати програму не можна, поки трансплантація в Україні реально не запрацює”.

Він також додає, що, приміром, трансплантації кісткового мозку офіційно потребують 1000 людей на рік, а шанс на лікування за кордоном з них отримують лише сотня-півтори. “Проекти по створенню відділень трансплантації вже є, достатньо взяти кілька відділень гематології в Україні, зробити в них ремонти, обладнати стерильні бокси і закупити обладнання. Це дозволило б робити хоча б ауто- і родинну трансплантацію кісткового мозку. Ми хочемо зробити таке відділення у київській обласній лікарні і уже півроку ми просимо в області виділити на це кошти. Ціна питання — 40 мільйонів гривень. Але чиновники в цьому не зацікавлені”, - говорить  Андреєв.

Та власне, і закордонні операції не завжди якісні, про що говорить Ігор Русанов, завідувач відділення трансплантації, хронічного гемодіалізу та ендокринної хірургії Запорізької обласної лікарні та доцент кафедри трансплантології та ендокринної хірургії Запорізької медичної академії післядипломної освіти. «Часто пацієнтів виписують з проблемами, пов’язаними з трансплантацією. Після повернення вони починають шукати можливість, де б їм долікуватися. Тобто пацієнт у найкритичніший період після операції (а це перші півроку-рік) залишається без нагляду трансплантолога і йде до сімейного лікаря, який не є фахівцем у цій галузі. Приміром, якість лікування в Білорусі далеко не найкраща. У пацієнтів, які до нас зверталися після операцій в Білорусі, якість трансплантату була поганою. Краще все ж розвивати нашу трансплантологію, а не вивозити кошти в зарубіжні клініки», - говорить Ігор Русанов.

Колегу підтримує в цій думці ректор Запорізької медичної академії післядипломної освіти МОЗ України, директор Запорізького обласного центру хірургії і міжобласного центру трансплантації Олександр Никоненко. “У минулому році по Україні було зроблено всього 120 трансплантацій, і приблизно ж стільки українців прооперували за кордоном. А самої лише пересадки нирок потребують близько 2500 людей. Тут варто згадати про таке поняття, як донорський потенціал - коли в середньому рахується кількість людей, які гинуть від травм головного мозку і які можуть стати потенційними донорами. Виходячи з цього, ми б могли робити 4000 трансплантацій на рік”, - говорить Олександр Никоненко. 

Професор пояснює, що трансплантація в Україні досі не працює насамперед через відсутність обладнання в реанімаціях, яке б вчасно діагностувало смерть мозку (органи такого реципієнта можуть врятувати чиєсь життя), підготовлених фахівців (трансплант-координаторів) і реєстру донорів. Але сподівається, що вирішення цих проблем має стимулювати новий закон про трансплантацію, який вступить в силу з 2019 року, про що Укрінформ писав раніше.

Залишається сподіватися, що можливості для розвитку трансплантології в Україні з 2019 року нарешті стануть реальними, і, можливо, за кілька років наші лікарі все ж таки скажуть: трансплантологія в Україні запрацювала, що підтвердять і сотні успішних операцій для українських громадян. А найголовніше ми вже маємо – наші лікарі вміють і можуть робити такі операції. Потрібно лише дати їм необхідні умови та обладнання.

Юлія Горбань, Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-