Композитор чи «окупант»? Різні погляди на пам`ятник Падеревському в Житомирі
У Житомирі вже вдруге хочуть встановити пам’ятник польському композитору, піаністу та політику Ігнацію Яну Падеревському. Перша спроба кілька років тому виявилася невдалою через спротив громади міста. Однак, після затишшя ця тема може знову стати актуальною.
Для початку варто пригадати, з чого все почалося. Ще 16 жовтня 2013 року виконавчий комітет Житомирської міської ради надав генеральному консульству Республіки Польща у Вінниці згоду на встановлення пам’ятника Ігнацію Яну Падеревському на розі вулиць Київської та Театральної, навпроти костелу Святого Йоана з Дуклі. У 2015 році там навіть спорудили постамент, але розпочату справу не закінчили через невдоволення частини житомирян. Найактивнішу боротьбу проти появи скульптури польському політичному діячеві вели представники ВО «Свобода», обласної організації ОУН, кілька громадських організацій і парафіяни костелу.
Тоді ж розгорнулася дискусія довкола суперечливості постаті Падеревського. Зокрема, тодішній голова обласного проводу ОУН Олександр Прищепа у зверненні до міського голови наголошував, що Падеревський – це політичний діяч держави, яка вела загарбницьку політику щодо України в минулому. А очільник ОУН Богдан Червак називає польського політика «окупантом».
Натомість місцеві краєзнавці, навпаки, намагалися врятувати репутацію першого керівника уряду Польщі та водночас міністра закордонних справ. Зокрема, Георгій Мокрицький апелює до того, що Падеревський часто бував у Житомирі, у місті є будинок, де проживала його родина. Ще один краєзнавець – Руслан Кондратюк узявся шукати в архіві документи, які би засвідчили походження Падеревського не з Вінницької області, як вважалося раніше, а з Житомирщини.
На фоні такої бурхливої реакції благоустрій території, що планувалася під пам’ятник, зупинили. Одразу з’явилися пропозиції перенести монумент до Польського дому в Житомирі або встановити на тому місці пам’ятник Архангелу Михаїлу. З приводу останньої пропозиції на сайті міської ради була зареєстрована петиція, яка за два тижні зібрала необхідну кількість голосів. Проте крапки у цій темі так і не поставили, а рішення виконкому 2013 року ніхто не скасував.
До слова, у Житомирі є дві пам’ятні дошки Падеревському – на фасаді Польського дому та музичної школи № 5, але представники польської громади висловили бажання мати ще й скульптуру.
«ЛЛЮТЬ ВОДУ НЕ НА НАШ МЛИН»
У розпорядженні Укрінформу є лист від генерального консула Республіки Польща у Вінниці Дамяна Цярціньского на ім’я Житомирського міського голови Сергія Сухомлина, датований 4 вересня цього року. У документі йдеться про те, що генконсульство зацікавлене встановити пам’ятник Падеревському до кінця цього року біля обласної філармонії ім. Святослава Ріхтера.
«Оскільки місцева громада Житомира вважає пріоритетним встановлення пам’ятника Архангелу Михаїлу перед костелом Святого Йоанна з Дуклі, де спочатку планувалося встановлення пам’ятника Падеревському, тому, керуючись порозумінням з представниками польської національної меншини, що проживають у Житомирі, представниками римсько-католицької церкви і виходячи з попереднього порозуміння між мною та Вами, як головою міста, Генеральне Консульство Республіки Польща у Вінниці погоджується на перенесення встановлення пам’ятника з рогу вулиць Київської та Театральної на попередньо обговорене з головним архітектором міста місце – сквер біля Житомирської обласної філармонії ім. С. Ріхтера, вул. Пушкінська, 26. Згідно з домовленостями наша установа готова безкоштовно передати постамент під пам’ятник, котрий являється нашою власністю та був встановлений на попередньому місці з метою його подальшого використання громадою міста, в обмін на виготовлення та встановлення постаменту під пам’ятник за новою адресою», – зазначено у листі.
Тож Укрінформ вирішив з’ясувати – чи справді у Житомирі готуються встановити пам’ятник Падеревському та чому постать польського політика сприймається так неоднозначно?
Поки в обласному центрі не розпочалися роботи зі встановлення пам’ятника, а жителі міста ще не відреагували на чергову спробу увічнити тут Падеревського, є потреба зважити усі «за» та «проти» стосовно скульптури.
Свою точку зору з цього приводу висловив кандидат історичних наук, доцент кафедри історії України Житомирського державного університету ім. І.Франка Іван Ковальчук.
«З позиції сучасної Польщі та її національних інтересів Падеревський – це масштабна постать. Проте такі речі, як цей пам’ятник, формують образ не українського Житомира, адже місто не має свого культурно-історичного обличчя. Напряму вони нам не шкодять, але ллють воду не на наш млин. Житомир, як і багато інших міст, досі залишається сферою інтересів Польщі та територією її історичного, культурного, мовного впливу», – наголосив Ковальчук.
Депутат Житомирської міської ради від ВО «Свобода» Олег Черняхович – один із тих, хто розпочав боротьбу проти увічнення пам’яті Падеревського ще кілька років тому. Він двічі ініціював скасування рішення виконкому про дозвіл на пам’ятник Падеревському. Спочатку депутат звернувся з ініціативою встановити на розі вулиць Київська–Театральна пам’ятник Архангелу Михаїлу. Тоді проект рішення був опублікований, але чинним так і не став. Навесні цього року Олег Черняхович виступив на сесії міськради зі зверненням винести на виконком питання скасування дозволу польському консульству на встановлення пам’ятника, але знову марно.
«Це питання (встановлення пам’ятника – ред.) так і залишилося нез’ясованим, нині воно відкладене. Раніше розглядали можливість перенесення пам’ятника Падеревському, а тепер, зважаючи на те, як Польща поводиться з українськими пам’ятниками та похованнями, ми взагалі проти цього. Встановлення пам’ятників у центрі міста має проходити погодження з громадою. Тим паче, релігійна громада була проти. Падеревський – це яблуко розбрату, а архангел Михаїл, навпаки, – об’єднавчий символ. Треба також врахувати, що Падеревський невідомий для Житомира», – зауважив Черняхович.
Ще один авторитетний співрозмовник, який уже багато років аналізує суспільно-політичні процеси у Житомирі, апелює до того, що знайти об’єктивність у питанні доцільності встановлення пам’ятника Падеревському – складно.
У колах молодих місцевих істориків є думка, що суперечливість постаті Падеревського для українців у тому, що він, з одного боку, був геніальним композитором і виконавцем, але при цьому – прибічником належності Західної України до складу Польщі. Місцеві краєзнавці, вочевидь, беруть до уваги те, що в нього є житомирські корені й він боровся проти більшовизму. А «свободівці» на перший план висувають його політичні погляди, бо він був правою рукою Пілсудського. Тож виходить, що українці хочуть поставити в місті пам’ятник людині, яка не розглядала Україну як державу, а вважала її частиною Польщі.
СВІЙ ЧИ ЧУЖИЙ ДЛЯ УКРАЇНЦІВ ПАДЕРЕВСЬКИЙ?
Аби з’ясувати, чому сучасники сприймають Падеревського неоднозначно, Укрінформ звернувся за коментарем до співробітника Українського інституту національної пам’яті Сергія Рябенка.
«В українсько-польських стосунках ця постать є більш ніж суперечливою, –зауважив Рябенко. – Варто пригадати, що у 1919 році Падеревський був головою уряду та міністром закордонних справ відродженої Польщі. Як міністр він брав участь у різних нарадах і зустрічах із керівниками країн Антанти, від рішення яких залежало – якими будуть кордони у нових країнах Східної Європи. Падеревський, з точки зору Польщі, робив усе правильно, тобто відстоював інтереси своєї держави і намагався максимально вплинути на думку світових лідерів у такий спосіб, щоб кордони для Польщі, особливо на сході, були найбільш сприятливими. Однак те, що він робив, вступало в суперечність з інтересами українців, оскільки території Галичини і Волині, на які претендувала Польща, були українськими етнічними землями й українці так само вважали їх своїми», – розповів Рябенко.
За словами співрозмовника, не в останню чергу завдяки тій позиції, яку займав Падеревський, держави Антанти зрештою схилилися до підтримки Польщі у польсько-українському конфлікті. До того ж, він дав обіцянку перед керівниками урядів країн Антанти, що польська Армія Галлера не буде застосована у війні проти українців у ЗУНР, але слова не було дотримано.
«Падеревський, який давав обіцянку привселюдно, у тому числі прем’єр-міністру Великої Британії Ллойду Джорджу, що ця армія буде використана виключно у війні проти більшовиків, фактично нічого не зробив, аби вона була виконана. Є документи, які свідчать про те, що Падеревський і Пілсудський були цілком свідомі того, що вони цю обіцянку і не збиралися виконувати. Вперше Армія Галлера з’явилася на території Галичини на початку травня 1919 року, і її поява зруйнувала те хитке перемир’я, яке встановилося наприкінці 1918 року, і дозволила полякам просунутися далі на схід. Потім там були дуже серйозні «розбірки» у верхах, коли Польщу почали звинувачувати, що вона не дотрималася цієї вказівки. Падеревський пробував сказати, що ніби Галлеру давали інші накази, а він пішов у самоволку, мовляв, вони тільки трішки зайшли на територію Галичини, але ми їх забрали одразу, як дізналися», – зауважив Сергій Рябенко.
Однак, факт залишився фактом: прихід Армії Галлера дозволив полякам на той момент зайняти більшу частину території Галичини. Вже вдруге у червні 1919 року, коли Українська Галицька Армія розпочала останній наступ з берегів Збруча і звільнила майже більшу частину території Галичини, Падеревський дуже вдало скористався цим фактом.
«Він та польські дипломати зобразили західних українців в очах керівників Антанти як якихось союзників більшовиків, й Антанта надала Польщі офіційний дозвіл на тимчасову окупацію східної Галичини. Використання армії Галлера дозволило полякам виграти цю війну», – резюмував Рябенко.
АМБІТНІ ПЛАНИ ПОЛЬСЬКОЇ СТОРОНИ
Все ж сьогодні відкритим залишається запитання, чи має ідея щодо пам’ятника шанси на втілення у життя?
Головний архітектор Житомира Юрій Безбородов підтвердив, що лист від Генерального Консульства РП, який цитується на початку цієї публікації, справді, надходив.
«Так, є такий лист. Згідно із законом України, ми проходимо процедуру погодження щодо встановлення цього пам'ятника спочатку з управлінням культури обласної державної адміністрації, а потім – у нашому департаменті на містобудівній нараді. Спорудження (створення) пам'ятників (монументів) державного і місцевого значення, їх проектування, виготовлення та встановлення регламентується наказом Державного комітету України з будівництва та архітектури, Міністерства культури і мистецтв України від 30.11.2004 № 231/806 «Про затвердження Порядку спорудження (створення) пам'ятників і монументів». Також у переліку документів, що необхідно заявнику надати, є і кошторисна вартість виготовлення пам'ятника та благоустрою. Зазначу, що є певний порядок, прописаний законом, тому притримуємось повністю закону України. Про встановлення п'єдесталу та хто за це сплачує – у мене немає такої інформації офіційно. Стосовно терміну встановлення, як ви кажете «до нового року», також інформація відсутня», – розповів Безбородов.
На запитання, чи будуть враховувати думку жителів міста під час підготовки до встановлення пам’ятника, головний архітектор відповів: «Звичайно, було би правильно почути об'єктивну думку громади, з опитуванням, та авторитетні експертні думки з різних сторін».
Найбільшим лобістом встановлення пам’ятника польському політичному діячеві у місті називають голову громадської організації «Житомирська обласна спілка поляків України» Вікторію Лясковську-Щур.
Вона каже, що пам’ятник уже виготовлений, а Падеревський, за концепцією скульптора, сидітиме біля роялю. Лясковська-Щур додає, що постамент і пам’ятник профінансувала польська сторона.
«Сподіваємося, що все буде добре і до кінця цього року в Житомирі вдасться встановити пам’ятник Падеревському. Ми вислухали всіх, хто хотів висловитися. Якщо чуємо негатив, хочу запитати, що кожен із вас зробив для Житомира?..
Заяви про те, що Падеревський був проти України, лунають не з Києва, а це східний сусід України хоче посварити нас із Польщею. Свою точку зору щодо доцільності встановлення пам’ятника буду відстоювати, адже це позиція не тільки польської спільноти Житомира, а інтелігенції всієї України. Для Житомира велика честь мати такого земляка. Місто стає на один постамент із багатьма країнами світу, де виступав із концертами Падеревський», – пояснила свою позицію Лясковська-Щур.
Голова громадської організації апелює до того, що Падеревський передовсім був видатним композитором і музикантом та часто приїздив у Житомир.
«Ігнацій Ян Падеревський придбав для батька з родиною садибу в Житомирі. Композитор періодично приїжджав у місто на вулицю Подільську №12. Зупинявся там у великій кімнаті, де стояло його фортепіано, давав концерти для родини і друзів. Хоча Падеревський переважно жив за кордоном і мав власність у Польщі, він був вписаний до дворянської книги Житомира. Після смерті батька і мачухи Ігнацій підтримував зв’язки з братами і сестрою, мав намір жити в майбутньому в Житомирі або Києві. Під час революції Падеревський розпочав свою політичну кар’єру і став першим в історії незалежної Польщі прем’єр-міністром. У 1993 році в будинку по вул. Подільській,12 було знайдено рукопис абсолютно невідомих шести творів композитора. Дев’ять університетів Європи і Америки надали йому титул доктора «honoris causa», а в багатьох містах обох континентів йому встановлені пам’ятники», – розповіла Лясковська-Щур.
За її словами, філармонію обрали не випадково, адже там уже встановлена пам’ятна дошка польському письменнику Юзефу Крашевському. Лясковська-Щур переконана, що скульптура Падеревського зробить місто привабливим для туристів.
За той період, поки дипломатія та «полонійні» організації публічно не говорили про Падеревського, у Житомирі з’явилися скульптури митрополиту Іларіону (Івану Огієнку), Олегу Ольжичу, Героям Небесної Сотні.
Тепер у тому, що до пам’ятника Падеревському знову хочуть повернутися, немає сумнівів, тому залишається стежити за розвитком подій та реакцією ключових дійових осіб у цьому питанні.
Ірина Чириця, Житомир
Фото автора та з мережі Інтернет
