Ічнянські вибухи – до ранкової кави. Ми ще встигнемо прокинутись?

Паради – це дуже добре, вони піднімають дух нації, заспокоюють обивателів і служать джерелом нагород і відзнак. Але вибухи військових арсеналів, які слідують один за одним, мов, згідно з залізничним розкладом – провокують все навпаки – зневіру і відчуття безсилля у нації, паніку обивателів і… Звісно, звільненнями і судами не повернеш ні знищених боєприпасів, ні впевненості в своїх силах, але вони, принаймні, сигналізують, що у війську існує відповідальність і слово «репутація» чогось варте. Поки що тут у нас – суцільна поразка, те, що почалося з призначенням неспроможного Гелетея міністром оборони у найгостріший період війни, набуло масштабів катастрофи. Ми хочемо побачити, нарешті, реальні висновки, пане Верховний Головнокомандувач! Зокрема – як найпростіше – зірвані погони! Це перше.

Друге. Існує така математична дисципліна – теорія ймовірностей. Так от, згідно з нею, – це уже не може бути випадок, рок – ймовірність тут, звісно, не така, як у зірваних Ляшком джек-потів в кількох лотереях поспіль, але все одно – вона мізерна, навіть розглядати не варто. Отже – диверсія. Мовляв, та що ви можете? Ви сьогодні з американцями навчання проводите, рішення Варфоломія про надання Томосу очікуєте, «Мовою, Армією, Вірою» всю країну обвішали – а ми вам Ічню, імпотенти! 

У мене таке відчуття, що абсолютна більшість українців – від самого верху (і це найстрашніше) до низів – досі війною, ніби на дитячому майданчику – бавляться. Війна далеко, магазини набиті товаром, у телевізорі, в комп’ютері – комедії, детективчики, серіальчики, програмки з політичними брехливими проститутками в інформаційному міксі з біжучим рядком про те, як внучок бабусю зарізав.

...Алло, ми ще встигнемо прокинутись?

Сергій Тихий

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства