Чому на різних рівнях спостерігаємо зменшення, приниження, невизнання ролі жінок?

Чому на різних рівнях спостерігаємо зменшення, приниження, невизнання ролі жінок?

Блоги
722
Ukrinform
Жінки роблять чималий внесок у суспільне життя. Але «сум і подив» викликає той факт, що необхідно постійно доводити цю очевидну істину

#ЯзахищаюЇї

Чому 29 березня 2010 року я подала позов до суду, в якому відповідачем був тодішній прем’єр-міністр України М.Я. Азаров?

В контексті флешмобу варто згадати одного політичного діяча історичного минулого України, відомого не тільки «любовью» до української мови та словами до українців про те, що не потрібно «скиглити, а брати в руки лопати та копати картоплю», але й тим, що «відправив жінок на кухню».

Хоча, не він перший, не він останній. 2010 рік як перший рік політичної реакції в Україні був повний всяких перлів від політиків так званого першого рівня, які стосувалися їхнього розуміння місця жінок.

Інтернет видання наводять слова М.Я. Азарова: «Одні кажуть, що наш уряд великий, другі, що в уряді немає жінок, ні на кого подивитися під час засідання Кабінету Міністрів. Самі нудні особи. За всієї моєї пошани до жінок – не жіноча справа проводити реформи». І далі: в новий уряд підібрані люди, які можуть працювати по 16 годин на добу, «без вихідних і прохідних», можуть брати відповідальність і не бояться говорити «ні» начальству. 

У 2010 році ці слова Азарова стали політичним ґендерним маніфестом тодішнього уряду.

Що я винесла з цієї фрази: по-перше, не лізь у справи державні, сиди мовчки, виконуй, що кажуть, бо не жіноча справа проводити реформи. По-друге, що я не можу працювати 16 годин на добу. Що я неповноцінний працівник, бо мені потрібні вихідні (о, жах!), на відміну від тих, хто в Уряду, тобто на відміну від чоловіків. По третє, що я не можу брати відповідальність на себе. Ну і останнє, що я боюся говорити «ні» начальству.

Може я в чомусь помиляюсь? Здається, ні. Бо ті ж самі смисли і тлумачення виникли у всіх, з ким обмінювалася думками з приводу цих «ґендерних перлів». Вислів М.Я. Азарова був публічним виступом посадової особи вищого рівня, внаслідок якого порушено права і законні інтереси мої особисто, створено перешкоди для здійснення мною конституційного права на участь в управлінні державними справами, а також є виявом прямої дискримінації, тобто порушені норми Конституції України, що є нормами прямої дії.

Пояснення тодішньої прес-служби Кабінету Міністрів від 25 березня 2010 р. щодо вислову Азарова не стосується його суті та того, як він представлений у відео-записах й на сайтах. Вибачення перед жінками з боку самого прем’єр-міністра не було.

Тож березень 2010 року. Я і судова машина. Чесно скажу, було страшно. Вже в МВС ліквідовано Управління моніторингу дотримання прав людини в діяльності органів внутрішніх справ, яке створювали за ініціативою Юрія Луценка та за участю громадських організацій. Йде політичний тиск на громадянське суспільство, починаються перевірки активістів. 

Навіщо ти це робиш? Чого ти хочеш добитися, окрім зайвих проблем та судової тяганини? А може твоє рішення ще й негативно потім вплине на тебе, бо судитися з тими, у кого вся повнота влади в країні, справа небезпечна? Чи взагалі, приймуть у тебе такий позов? Ці та інші питання ставили мені й друзі, і колеги.

Але була підтримка. #ЛаСтрада Чоловік. Maryna Legenka та Марьяна Євсюкова. Olena Suslova яка також подала паралельно позов до адміністративного суду, та Олесь Савенок. Нас багато. Тож можна було рухатися далі.

Судові позови - то взагалі дуже класна та ефективна штука у відстоюванні прав. Але потрібно вміти їх писати. Маріана та Марина були авторками та співаторками того п’ятнадцятисторінкового позову, який… який, врешті, ми програли – бо хто ж би тоді з суддів визнав дискримінацію в словах тодішнього очільника Уряду. Пам’ятаю, як судді опускали очі долу, але дискримінації не бачили. Знайшли лише оціночне судження.

Водночас цей позов допоміг, як то не дивно, більш чітко виписати формулювання та визначення в законі про запобігання та протидію дискримінації. Бо він виявив не лише залежність тодішніх суддів від політиків, але й багато прогалин – в нашому вмінні писати правильні позови, в знанні з боку суддів міжнародного законодавства, Конвенції ООН про ліквідацію дискримінації щодо жінок, в недоліках визначення дискримінації за однакою статті, яке було і є в Законі «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків».

Трохи юридичних цитат. Стаття 24 Конституції України: «Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками».

Стаття 7 b) Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок: держави-сторони вживають усіх відповідних заходів для ліквідації дискримінації щодо жінок у політичному та суспільному житті країни і, зокрема, забезпечують жінкам на рівних умовах з чоловіками право: b) брати участь у формуванні та здійсненні політики уряду та займати державні посади, а також здійснювати всі державні функції на всіх рівнях державного управління.

Стаття 11 b) цієї ж Конвенції: держави-сторони вживають усіх відповідних заходів для ліквідації дискримінації щодо жінок у галузі зайнятості, з тим щоб забезпечити на основі рівності чоловіків і жінок рівні права, зокрема: b) право на однакові можливості при найманні на роботу, в тому числі застосування однакових критеріїв вибору при найманні.

Стаття 1 Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків»: дискримінація за ознакою статі – дії чи бездіяльність, що виражають будь-яке розрізнення, виняток або привілеї за ознакою статі, якщо вони спрямовані на обмеження або унеможливлюють визнання, користування чи здійснення на рівних підставах прав і свобод людини для жінок і чоловіків.

​Тож вислів М.Я. Азарова «За всієї моєї пошани до жінок – не жіноча справа проводити реформи» – я вважала і продовжую вважати прямою дискримінацію жіноцтва України і мене особисто, як жінки.

​Продовження вислову М.Я.Азарова про те, що в новий уряд підібрані люди, які можуть працювати по 16 годин на добу, «без вихідних і прохідних», можуть брати відповідальність і не бояться говорити «ні» начальству, є не лише дискримінацією, але й образою, бо воно ставить під сумнів мої професійні здібності, натякає на мою другорядність та меншовартість порівняно з чоловіками.

Мій висновок та висновок колег та колежанок (але не суддів) – цей вислів прямо підходить під визначення поняття «дискримінація», як воно надається в статті 1 Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», оскільки виражає розрізнення та виняток за ознакою статі, спрямований на обмеження, а також унеможливлює визнання, користування чи здійснення на рівних підставах прав і свобод людини для жінок і чоловіків. Таким чином, вважаю що було порушене моє особисте немайнове право на рівність чоловіків та жінок, яке закріплюється та гарантується всіма наведеними вище нормативними актами, за що ніхто, всупереч статті 38 «Відповідальність за порушення законодавства про державну службу» Закону України «Про державну службу» не поніс відповідальності.

Жінки зробили і продовжують робити внесок в суспільне життя. Але «сум і подив» викликає той факт, що незважаючи на це, необхідно постійно доводити цю очевидну істину. Чому існує така ситуація? Чому на різних рівнях – від наукового до приватного, від політичного до щоденного відбувається зменшення, приниження, невизнання ролі жінок. І хоча протягом двадцятого століття жінки добилися багатьох із тих прав, про які мріяли їх посестри сто років тому, і на початку століття ХХІ-го проблеми дискримінації за ознакою статі залишаються гострими в українському суспільстві. Різниця в оплаті праці чоловіків та жінок за рівну працю, домашнє насильство, яке має виражене гендерне підґрунтя, відсутність доступу до процесу прийняття рішень, поширеність ґендерних стереотипів у ЗМІ та громадській свідомості тощо. Існування розрізнення або обмеження за ознакою статі, яке спрямоване на ослаблення чи зведення нанівець визнання, користування або здійснення жінками прав та основних свобод людини в усіх галузях суспільного життя і називається дискримінацією.

Якщо ж говорити про сьогодення, суди і першої, й апеляційної інстанцій все частіше безпосередньо посилаються при прийняття ухвал на норми міжнародних документів, у тому числі – Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, в чому велика заслуга Національної школи суддів України, науковців, громадських та міжнародних організацій та експертів! Все ж такі історія вчить нас!

Катерина Левченко
FB

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>