28 вересня. Пам’ятні дати

28 вересня. Пам’ятні дати

669
Ukrinform
Сьогодні у світі відзначається Всесвітній день моря та Всесвітній день боротьби зі сказом.

Всесвітній день моря відзначається за рішенням Міжнародної морської організації (Іnternational Maritime Organization, IMO) з 1978 року. ІМО – спеціалізований орган ООН, що опікується безпекою судноплавства та попередженням забруднення суднами вод світового океану. Організацію створено у 1948 році шляхом прийняття Конвенції про Міжурядову морську організацію (Женева, 06.03.1948). Чинну назву Організація отримала після ухвалення поправок до Конвенції у 1977 році. На сьогодні членами ІМО є 174 держави, у тому числі й Україна (з 1993).

Мета Всесвітнього дня моря – привернути увагу світової спільноти до актуальних проблем збереження біологічних, природних і рекреаційних ресурсів морів для майбутніх поколінь. Окрім охорони біорозмаїття акваторій та інших гострих проблем, День моря вказує ще на безпеку морських перевезень, боротьбу з браконьєрством, необхідність захисту водного простору від нафтового забруднення, популяризацію морського туризму тощо.

У 2018 році Міжнародна морська організація відзначає 70-ту річницю прийняття Конвенції про створення ІМО, тож темою Всесвітнього дня моря є «70 років на службі судноплавства - в нашій спадщині запорука майбутньої досконалості».

Щороку, 28 вересня, в чергові роковини смерті французького хіміка і мікробіолога, винахідника вакцини проти сказу Луї Пастера, відзначається Всесвітній день боротьби зі сказом. День встановлений з ініціативи Всесвітнього альянсу по боротьбі зі сказом і Центрів боротьби з хворобами і профілактикою хвороб (м. Атланта, США) за підтримки Всесвітньої організації охорони здоров’я. Мета Дня – привернути увагу до проблем розповсюдження цієї хвороби, а також до її наслідків. Сказ – гостре інфекційне захворювання людини та інших ссавців, яке характеризується ураженням центральної нервової системи. Збудником сказу є нейротропний вірус. Зараження людини відбувається при укусі або потраплянні слини хворої на сказ тварини на ушкоджену шкіру або слизову оболонку. Вірус сказу поширюється по нервових стовбурах, уражаючи нервові центри і кору великих півкуль головного мозку. Спочатку у людини з’являється страх, нервове збудження, яке зростає при ковтанні води (водобоязнь), вдиханні повітря; згодом можуть спостерігатися дезорієнтація з повною втратою свідомості, агресивність, пітливість, рясне виділення слини, підвищення температури тіла, серцебиття та галюцинації. Якщо вчасно не звернутися до лікаря – хворий може померти. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), ця хвороба входить у першу п’ятірку хвороб, спільних для людини і тварин, що завдають найбільших соціально-економічних збитків. На сьогоднішній день сказ реєструється у 150 країнах світу. Щороку понад 15 мільйонів людей у всьому світі проходять вакцинацію після укусу тварин. За оцінками спеціалістів, це дозволяє запобігти сотням тисяч смертей від сказу.

Ювілеї дня:

200 років від дня народження Йосафата Миколайовича Кобринського (1818–1901), українського педагога і громадського діяча. Ініціатор відкриття першої читальні в м. Коломиї. Один з засновників Галицько-руської матиці (культурно-освітнє товариство, що випускало дешеві книжки з різних галузей знань), Коломийської бурси, Народного дому у Коломиї. У 1842 році видав у Львові «Буквар» та методичний посібник до цього букваря, в яких уперше на західноукраїнських землях подав гражданський шрифт та запропонував звуковий синтетичний метод навчання грамоти. У «Букварі» навів 45 українських приповідок, кілька байок і загадок. Це одна з найранніших публікацій фольклору на Західній Україні (книжку високо оцінив Іван Франко). Записував гуцульський фольклор.

97 років від дня народження Михайла Миколайовича Зайця (псевдо: «Зенко», «Влодко», «Тарас», «Нестор»; 1921–1952), діяча УПА, охоронця командира УПА Романа Шухевича й автора спогадів про нього. За активну політичну діяльність разом із старшим братом Володимиром (також членом ОУН, а пізніше вояком УПА) був ув’язнений польською владою в Березі Картузькій (1937–1939). 1942 року вивезений у Німеччину. Михайло Заєць – один із двох постійних охоронців Романа Шухевича. Після його загибелі Заєць перебував біля Романа Кравчука на Золочівщині. Після 1950 року його доля довгий час була невідома. Лише після 2005 року в матеріалах Галузевого державного архіву СБУ було знайдено, що вояк у 1951–1952 роках перебував в одній із кур’єрських груп Головного командира УПА Василя Кука. За даними, зібраними управлінням Міністерства державної безпеки в Тернопільській області, кур’єрська група, де діяв «Зенко», здебільшого переховувалась на стику Зборівського та Бережанського районів Тернопільщини. 2 грудня 1952 року було розпочато чекістсько-військову операцію проти цієї групи, а наступного дня, 3 грудня Михайло Заєць і його товариш Василь Кузів («Орач») загинули в бою з пошуковою групою МДБ.

89 років від дня народження Дмитра Васильовича Павличка (1929), українського поета, літературознавця, громадського діяча, дипломата, Героя України (2004). У 1953 році закінчив Львівський університет, працював головним редактором журналу «Всесвіт» (1971-1978), автор чисельних збірок віршів, слів до відомих пісень – «Два кольори», «Лелеченьки» та ін. За мотивами його творів Олександр Костін написав оперу «Золоторогий олень» (1982); Євген Станкович, «Реквієм» («Бабин Яр», для солістів, хору та симфонічного оркестру, 1991); автор сценаріїв до фільмів «Сон» (1965), «Захар Беркут» (1970), перекладав драматичні твори Вільяма Шекспіра; Лауреат державної премії України ім. Т.Г.Шевченка (1977); депутат Верховної Ради України ряду скликань.

84 роки від дня народження Бріжіт Бардо (1934), французької кіноактриси, кінозірки 50-60-х років ХХ століття. Знялась у фільмах: «І Бог створив жінку…», «Бабетта йде на війну», «Віват, Марія!», «Приватне життя», «Парижанка», «Істина», «Презирство». В середині 70-х років припинила кінокар’єру. Нині колишній секс-символ є активісткою руху за права диких і домашніх тварин, а також виступає з жорсткою критикою міжрасових шлюбів, гомосексуалізму, ісламу й іммігрантів, за що неодноразово була засуджена (з формулюванням «за розпалювання міжнаціональної/релігійної ворожнечі»). Актриса є переконаною вегетаріанкою.

Роковини смерті:

День пам’яті Остапа Вишні (справжн. – Губенко Павло Михайлович; 1889–1956), українського письменника-сатирика і гумориста. Автор збірок «Діли небесні», «Вишневі усмішки», «Кому веселе, а кому й сумне». Започаткував новий художній жанр – нарис-усмішку. В середині двадцятих років минулого століття в Україні не було популярнішого письменника за Остапа Вишню. За кількістю видань він посідав перше місце серед своїх колег по письменницькому цеху і був найзаможніший. Його друг, письменник Майк Йогансен (пізніше репресований і розстріляний) писав: «Всі українці поділяються надвоє, але не рівно: 99 відсотків складають ті, хто тільки побачивши «вишневу усмішку» і ще навіть не обізнавшись з її змістом, вже хапається за живіт, тоді падає долі і качається по землі в нападі гомеричного реготу, аж через силу благаючи: «Ох, дайте ж мені скоріше прочитати, щоб я бодай знав, з чого сміюся!» А про один відсоток годі й мовити – це заздрісники…» Втім, саме завдяки заздрісникам всенародний улюбленець, «Гоголь Жовтневої революції», як його називали сучасники, заробив 10 років сибірських таборів і став однією з перших жертв сталінського терору. Тричі він стояв на межі між життям і смертю, але залишився живим. Уперше це трапилося у лютому 1934-го, через два місяці після арешту. Гумориста засудили до вищої міри, однак згодом розстріл замінили десятьма роками виправно-трудових робіт. Удруге Вишня ледь не наклав життям у Печорському таборі восени 1938-го. У супроводі конвою його доправляли на баржу, де знаходилися такі ж самі смертники, але дорогою він захворів на крупозне запалення легенів і його, стовідсоткового «доходягу», залишили на якійсь гулагівській цегельні. Так він вижив. А втретє Павло Михайлович відчув подих смерті у 1943 році. Втім, і цього разу минулося – 54-річного хворого письменника випустили на волю. Це теж було наче диво: як стало згодом відомо, у зв’язку з початком визволення України від гітлерівців Хрущов разом з декількома відомими українськими митцями – Рильським, Довженком, Бажаном, Яновським та ще з кимось, почали клопотатись про звільнення з таборів деяких представників української культури. Були складені списки. Але з усіх, хто був там зазначений, вижив тільки Остап Вишня. Його й відпустили. Після повернення Вишня напише ще багато гострих, позначених фірмовим «вишневським» гумором творів, але вже ніщо не зможе стерти з його душі, з його обличчя, погляду зачаєної гіркоти і болю від побаченого й пережитого. Українці раділи поверненню письменника. Раділи, що він живий, що знову пише. А ще, в мільйонів людей, у кого в ненаситному череві сталінських тюрем і таборів безслідно зникли рідні та близькі, зажевріла надія, що й вони, безвинно покарані, колись таки повернуться додому. Документ про реабілітацію письменник отримав наприкінці жовтня 1955 року, рівно за одинадцять місяців до своєї смерті.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>