25 вересня. Пам’ятні дати

Анатолій Солов’яненко (1932–1999) народився у Донецьку. Після школи вступив у Донецький політехнічний інститут на гірничий факультет. У 1952 році спробував вступити до Ленінградської консерваторії, та після відбіркового прослуховування до екзаменів не був допущений. Йому порадили звернутися до співака Донецької опери Олександра Коробейченка. Саме він відіграв визначальну роль у становленні Солов’яненка як оперного співака. Десять довгих років продовжувалися заняття. Результат цієї копіткої праці був блискучий. 1962 рік став роком відліку сценічної кар’єри Анатолія Солов’яненка. Невдовзі його обирають для стажування в міланському театрі «Ла Скала». З 1965 року він є солістом Київського театру опери та балету. Вже будучи добре знаним і популярним співаком, Солов’яненко вступив до Київської державної консерваторії ім. Чайковського (нині Національна музична академія) в клас професора Єлизавети Чавдар. Після аварії на ЧАЕС Солов’яненко неодноразово давав концерти в Чорнобилі та Славутичі. В середині 90-х років почалися непорозуміння з дирекцією Національної опери, і співак змушений був покинути театр та займатися виключно концертною діяльністю. Серед найкращих партій: Андрій («Запорожець за Дунаєм» Гулака-Артемовського), Фауст (в однойменній опері Шарля Гуно), Альфред («Травіата» Верді), Надір («Шукачі перлин» Бізе), Рудольф («Богема» Пуччіні) та ін. Світові знавці оперного співу визнали, що виконання Солов’яненком партії герцога в «Ріголетто» Верді було найкращим – вершиною майстерності. Загалом у репертуарі співака було 17 оперних партій, багато арій, романсів, народних пісень.

Ювілеї дня:

252 роки від дня народження Армана-Еммануеля дю Плессі Рішельє (1766-1822), або просто Дюка – вітчизняного державного діяча, герцога. З 1803 року – градоначальник Одеси (за його правління почалося спорудження морського порту в Одесі, було відкрито Рішельєвський ліцей). Після реставрації Бурбонів повернувся у Францію, був першим міністром в уряді Людовіка ХVІІІ. В Одесі споруджено пам’ятник Рішельє роботи Івана Мартоса (1828).

117 років від дня народження Робера Брессона (1901-1999), французького кінорежисера, сценариста, видатного майстра «авторського кіно», однієї з найзагадковіших і самотніх постатей в історії кіно. Поставив фільми: «Щоденник сільського священика» (1950, приз МКФ у Венеції, Велика премія французького кіно), «Дами Булонського лісу», «Засуджений до смерті – втік» (1956, приз МКФ у Канні), «Гроші». «Якщо німецька музика – це Моцарт, російський роман – Достоєвський, то французьке кіно – це Брессон», - сказав якось про свого колегу Жан Люк Годар. Попри все, Робер Брессон постать досить самотня у французькому кінематографі. За свої 98 років він зняв лише 15 картин і хоча серед них немає жодної другорядної, «прохідної», і майже всі вони відзначені найпрестижнішими кінонагородами – у широкого глядацького загала його фільми захоплення не викликають: занадто метафізично-глибокими вони є, а щодо «видовищності» то й взагалі говорити не доводиться. Брессон був не лише кінорежисером у вузькому розумінні цієї професії – він був філософом, візуальним аскетом, католиком-містиком (навіть отримав нагороду від Ватикану). Як писав один з відомих кінокритиків, «якщо у Брессона в кадрі – людина і стіна, то грає не людина, а стіна». Його хвилювали, передусім, духовні драми, які переживалися персонажами-страстотерпцями та відкриття ними кінцевих істин буття в процесі важкого життєвого досвіду. Брессон дивовижним чином вмів вилучати миттєвість з її часових рамок і перетворювати на вічність.

111 років від дня народження Уїльяма Фолкнера (1897-1962), американського письменника, лауреата Нобелівської премії з літератури (1949). Автор романів «Сарторіс», «Шум і лють», трилогії «Сільце», «Місто», «Особняк», «Авессалом, Авессалом!», «В свою останню годину». Навіть, якби Фолкнеру якимось чином і не дали б Нобелівську премію «за його яскравий і універсальний внесок у сучасну американську прозу» – він все одно, назавжди б залишився в історії навіть не американської – світової літератури.

Цього дня святкує свій день народження Майкл Дуглас (1944), американський актор, продюсер. Знімався в фільмах: «Китайський синдром», «Роман з каменем», «Кордебалет», «Волл-стріт» (премії «Оскар», 1988; «Золотий глобус», 1988; «Давид ді Донателло», 1988), «Основний інстинкт», «Гра». Продюсер фільму «Політ над гніздом зозулі» (премії «Оскар» і «Золотий глобус»); удостоєний премії «Золотий глобус» за видатний внесок у розвиток кіномистецтва (2004). Загалом фільмографія актора – понад 50 фільмів. Разом з тим, сьогодні ж день народження і у його дружини – відомої американської актриси Кетрін Зета-Джонс (1969). Знімалась у популярних фільмах: «Маска Зорро», «Паска», «Трафік», «Чикаго» (премія «Оскар» 2003; краща жіноча роль другого плану, премія BAFTA), «Нестерпна жорстокість», «Термінал».

70 років від дня народження Івана Гаврилюка (1948), українського кіноактора, народного артиста України. Зіграв головні ролі більш ніж у 70 фільмах. Найвідоміші з них: Іванко («Анничка», 1969), Максим («Захар Беркут», 1972), Сайко («Ати-бати, йшли солдати», 1977), Клим Синиця («Вавілон-ХХ», 1980), Рус («Легенда про княгиню Ольгу», 1983), отаман Сірко («Чорна долина», 1988), Кармелюк («Кармелюк», 1986), Іван Семенюк («Гори димлять», 1988) та ін.

69 років виповнюється Педро Альмодовару (1949), відомому іспанському кінорежисеру, сценаристу, продюсеру. Постановник фільмів: «Закон бажань», «Жінки на межі нервового зриву» (приз МКФ у Венеції, 1988), «Зв’яжи мене», «Високі підбори», (премія «Сезар», 1993), «Кіка», «Квітка моєї таємниці», «Все про мою матір» (приз МКФ у Канні, 1999; премія Франсіско Гойї як кращий національний фільм 1999 року; премії «Оскар», «Золотий глобус», «Сезар», «Давід ді Донателло»,ВАFТА, 2000), «Поговори з нею», «Повернення». Лауреат премії Принца Астурійського (Іспанія; 2006).

Роковини смерті:

130 років із дня смерті Григорія Павловича Ґалаґана (1819–1888), відомого українського громадського діяча. Походив зі старовинного козацького роду на Чигиринщині. Володів великими маєтками на Полтавщині й Чернігівщині. Був особисто знайомий і листувався з Шевченком, Максимовичем, Кулішем, Антоновичем. Відкрив в с. Сокиринцях першу в Україні селянсько-позикову ощадну касу, створив музей українського народного побуту. У 1871 році заснував у Києві приватний навчальний заклад – Колегію Павла Галагана. За ініціативою і при матеріальній допомозі Григорія Галагана було відкрито гімназію в Прилуках, ремісничі училища в Ічнянському і Прилуцькому повітах, цілий ряд народних шкіл. В 1873–1875 роках Галаган очолював Південно-Західний Відділ Російського Географічного товариства. Матеріально підтримував українські видання, дбав про розвиток української архітектури, хорового мистецтва і театру. Впродовж життя Григорій Галаган та його дружина Катерина Василівна Кочубей на будівництво й утримання Колегії Павла Галагана витратили 1 мільйон 120 тис. карбованців.