20 вересня. Пам’ятні дати

20 вересня. Пам’ятні дати

875
Ukrinform
Сьогодні день пам’яті Зеновія Красівського, визначного українського громадського діяча, поета, борця за незалежність України.

Зеновій Михайлович Красівський (1929–1991) народився на Івано-Франківщині. Вся його родина належала до ОУН і УПА, за що згодом була репресована – вислана до Казахстану. Націоналістичних поглядів дотримувався і Зеновій Красівський, завжди підкреслюючи, що все, що ним рухає – це любов до батьківщини. І жодної ненависті – ні до кого. Навіть до найзапекліших ворогів. З 1964 року він був членом Українського національного фронту (УНФ; написав програмний документ «Тактика УНФ»), з кінця 70-х років брав активну участь у діяльності Української Гельсінської спілки. Останній Крайовий провідник ОУН (Організація українських націоналістів)  у підрадянській Україні. Автор збірки «Невольницькі плачі», яку написав у тюрмі. Як зауважив Євген Сверстюк: «Він був, за євангельським виразом, з останніх, що стають першими». Можливо, ім’я Зиновія Красівського не настільки відоме як імена інших українських дисидентів, борців з радянським режимом. Віддавши себе до остатку справі, він не залишив по собі мемуарів, не давав інтерв’ю. Людина віруюча, надзвичайно скромна, він зовсім не вважав власне життя подвигом. Служив самовіддано-смиренно, воліючи бути в тіні, залишатися «безіменним будівничим». За словами того ж Євгена Сверстюка, «він знав, що в страдницькій історії свого краю він – тільки краплина». Він пройшов усе, що належало пройти в СРСР кожному, хто обирав тернистий шлях свободи. Його стаж у тюрмах,  на засланні та психлікарнях складає майже 26 років. Як згадує однин із табірних друзів Зеновія Красівського, «від скупих оповідей про його досвід перебування в психлікарнях холола кров… Але вражало те, що він вийшов із того пекла з неушкодженою душею. Він взагалі вирізнявся цілісністю душі. Він – наче прикраса, вирізьблена з суцільного шматка золота». Останній період життя Зеновій Красівський присвятив самовідданому служінню й відновленню Української Греко-католицької церкви. І всюди – на засланні чи на волі – Зеновій Красівський був для інших прикладом нескореного духу. Це теж було однією з яскравих рис його характеру – надихати інших, більш слабших, до життя, активної дії, а ще – протидії – обставинам, часу, ворогам. Зеновія Красівського добре пам’ятають на батьківщині. Його ім’ям названо вулицю, йому збудовано величний пам’ятник, а на могилі громадського діяча завжди живі квіти. Надзвичайно цікавим є листування Зеновія Красівського з Айріс Акогоші – американською правозахисницею, представницею «Міжнародної амністії» (Amnesty International Local Group). Це листування – один із найзворушливіших документів доби радянських репресій. А ще було видано книжку «Благословенні душі, що вміють випромінювати…» присвячену Зеновію Красівському та його дружині Олені Антонів, українській опозиційній діячці, правозахисниці. Як свідчить життя цих двох світлих особистостей – людська гідність, віра та любов – незнищенні. А за доби жорстоких випробувань вони сяють ще яскравіше.

Ювілеї дня:

140 років від дня народження Ептона Білла Сінклера (1878–1968), американського письменника. Писав переважно соціальні романи («Нетрі», «Столиця», «Король Вугілля», «Нафта»). Книжки Ептона Сінклера вплинули на творчість Драйзера, Сінклера Льюїса і на Стейнбека, хоча й усі ці письменники, як романісти, перевершили свого натхненника. Чарлі Чаплін, котрий приятелював із Сінклером, казав, що не пам’ятає його без усмішки. Цей літописець американських злиднів, бруду і горя був надзвичайно компанійською і веселою людиною. Наприкінці 30-х років 60-річний Сінклер почав писати серію романів про Ленні Бедда. Один із романів цієї серії - «Зуби дракона», був удостоєний Пулітцерівської премії. Вся серія мала назву  «Кінець світу», втім, попри таку дещо песимістичну назву, стала настільки популярною у США, що зробила, врешті-решт, Сінклера багатою людиною. Сьогодні інтерес до творчого спадку письменника помітно пожвавився: останній приклад тому – досить вдала екранізація сінклерівського роману «Нафта», здійснена Полом Томасом Андерсоном у 2007 році. Тема влади, політики, диктату корпорацій, «брудних» грошей з одного боку і долі пересічного («маленького») американця з іншого – у кризові часи знову стає актуальною. І не лише для Америки.

135 років від дня народження Михайла Івановича Жука (1883–1964), українського художника і письменника. Один із організаторів (1917) Української Академії мистецтв у Києві. Навчався в київській рисувальній школі Миколи Мурашка. З 1905 року викладав малювання у Чернігові в одній з приватних жіночих гімназій та в духовній семінарії (серед його учнів був Павло Тичина, на формування естетичних поглядів якого Жук справив глибокий вплив), потім в Одеському художньому інституті й художній школі (цій праці він присвятив майже 30 років життя). Працював у галузях станкового живопису, книжкової графіки, художньої кераміки, плаката, екслібриса. Створив з натури галерею портретів (понад 20) діячів української культури: Франка, Коцюбинського, Бажана, Блакитного, Зерова, Хвильового та ін. Автор збірки віршів «Співи землі», багатьох оповідань, кількох п’єс, мистецтвознавчих статей. Писав та ілюстрував свої книги для дітей.

89 років від дня народження Івана Олексійовича Світличного (1929–1992), українського літературознавця, критика, перекладача, поета. Правозахисник-шістдесятник. Зазнав переслідувань, арештів, таборів, заслання. Народився на Луганщині, закінчив Харківський університет, став аспірантом Інституту літератури Академії Наук. Був науковим працівником. Написав дисертацію з естетики, яку не допустили до друку. У 1965–1966 роках вісім місяців був під арештом (за вільнодумство). У 1970 році – знову арешт. Цього разу вирок був інший: 7 років таборів, 5 років заслання. Навіть після інсульту, ставши інвалідом І групи, добував свій строк. Книга Світличного «Серце для куль і для рим» у 1994 році посмертно була відзначена Шевченківською премією. Як дослідник і критик найбільше працював на волі, як поет і перекладач – переважно на засланні. Писав також і для дітей.

84 роки від дня народження Софі Лорен (1934), італійської кіноактриси. Відома по фільмам «Чочара», «Шлюб по-італійськи», «Соняхи», «Незвичайний день», «Вчора, сьогодні, завтра», «Бокаччо-70», «Чорна орхідея». Володарка почесних премій усіх основних міжнародних кінофестивалів. Лауреатка п’яти премій «Золотий глобус», удостоєна почесного «Оскара» (1991). Перша лауреатка премії «Оскар» за кращу жіночу роль у фільмі іноземною мовою (1961), а також премії «Греммі» (2004) за участь у запису музичної казки Сергія Прокорф’єва «Петя і вовк». Якось Софі Лорен запитали, що вона любить в житті найбільше: «Роботу. Робота – це ліки від усіх хвороб, негараздів, хандри і розчарувань. У кожній новій ролі я хвилююсь, ніби це дебют, хоча, здавалося б, мій досвід має звільнити мене від цих відчуттів. Я одержима своєю роботою. Грати для мене – значить жити!»

70 років від дня народження Джорджа Мартіна (1948), американського письменника-фантаста, автора популярної саги у жанрі фентезі «Пісня льоду й полум'я», за мотивами якої знято відомий серіал «Гра престолів».

Роковини смерті:

61 рік із дня смерті Яна Сібеліуса (1865-1957), фінського композитора і диригента, основоположника національної музичної школи. Сібеліуса ставлять в один ряд з представниками пізнього романтизму, такими як Штраус та Елгар. Міжнародну славу композитор здобув завдяки симфоніям, але популярністю користується і його скрипковий концерт, і численні симфонічні поеми - «Калевала», «Фінляндія», «Дочка Півночі». Хоча пік популярності Сібеліуса припадає на 30-ті роки ХХ ст., він і сьогодні є гордістю Фінляндії. Його ім’ям названі вулиці, парки, а також музичний інститут (нині Академія), у якому колись навчався композитор. З 1951 року проводиться щорічний міжнародний музичний фестиваль «Тиждень Сібеліуса». В Гельсінкі проходить міжнародний конкурс скрипалів його імені.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>