18 вересня. Пам’ятні дати

18 вересня. Пам’ятні дати

642
Ukrinform
Сьогодні святкує свій 100-річний ювілей Одеський національний політехнічний університет - найстаріший вищий технічний навчальний заклад на півдні України.

Історія Одеського політеху починається на початку 1918 року зі створення комітету з організації в Одесі політехнічного інституту. 14 травня 1918 року Одеська Міська Дума прийняла постанову, в якій зокрема говорилося «Для організації підготовки інженерів підприємствам міста й усього Півдня України створити в Одесі політехнікум (інститут)… асигнувати на обладнання політехнікуму в Одесі 100 тисяч карбованців…» І ось 18 вересня 1918 року відбулося офіційне відкриття Одеського політехнічного інституту (ОПІ). Одеські газети повідомляли, що о 12 годині цього дня в залі Технічного товариства (сьогодні – Новосельського, 4) «скромно й безшумно, але сердечно й тепло, Одеса відсвяткувала відкриття довгоочікуваного, і так необхідного для промисловості півдня України, Одеського політехнічного інституту». На момент відкриття інститут складався з трьох факультетів: механічного з електромеханічним, кораблебудівним та механічним відділеннями; інженерно-будівного з інженерно-гідротехнічним і санітарно-технічним відділеннями; економічного з адміністративно-фінансовим і торгівельно-промисловим відділеннями. У 1993 році Одеський політехнічний інститут був перейменований на Одеський державний політехнічний університет, а у 2001 році ВУЗу присвоєно статус національного. Нині в Одеському національному політехнічному університеті налічується 13 навчально-наукових інститутів, 2 факультети, 64 кафедри, 3 коледжі, 1 вище професійне училище.

Події дня:

225 років тому (1793) президентом США Джорджем Вашингтоном закладено перший камінь у фундамент будівлі Капітолія, де наразі розміщується американський Конгрес. Будівництво споруди велося кількома поколіннями архітекторів. Вже 11 листопада 1800 року в недобудованому Капітолії вперше зібрався Конгрес, проте в 1814 році його спалили англійці і відновні роботи зайняли п'ять років. У 1820-1827 рр. південне та північне крила будівлі були з'єднані переходом, над яким надбудовано купол. В подальшому Капітолій зазнав декілька реконструкцій. У XX столітті будівля конгресу піддалася лише незначної модернізації. 19 грудня 1960 року Капітолій був оголошений Національним історичним пам'ятником. Нині будівля має близько 540 приміщень, а навколо неї розкинувся парк площею 53 га. Окрім основного свого призначення, в Капітолії розташовано Музей американського мистецтва та історії. Щороку його відвідують 3 до 5 мільйонів туристів з усього світу.

Цього дня у 1965 році острів Хортиця був оголошений Державним історико-культурним заповідником. Прийняття цього рішення відбулось за підтримки письменників Максима Рильського, Павла Тичини, Олеся Гончара і громадських організацій. Та лише 6 квітня 1993 року постановою Кабінету Міністрів України «Про Національний заповідник «Хортиця»» державному історико-культурному заповіднику було надано статус Національного. Нині до складу заповідника входять території: о. Хортиця та прилеглі до нього острови і скелі Байда, Дубовий, Розстьобин, Три Стоги, Середня, Близнюки, урочище Вирва на правому березі Дніпра. Загальна площа заповідника становить 2359,34 га.

Ювілеї дня:

Цього дня народився Михайло Петрович Драгоманов(1841–1895), український громадсько-політичний діяч, мислитель, вчений в царині суспільних наук. Народився він в Гадячі на Полтавщині, в родині дрібних дворян. Мав двох братів і сестру Ольгу, більш відому під своїм літературним псевдо – Олена Пчілка (вона ж мати Лесі Українки). Навчався в Гадяцькому повітовому училищі та Полтавській гімназії, з якої був виключений з останнього класу «за дерзость». Згодом закінчив історико-філологічний факультет Київського університету. Захистив дисертацію, викладав. Читав лекції з загальної й давньої історії. Утримував чималу сім’ю, платив за братове й сестрине навчання. Гроші на це заробляв лекціями в гімназії, газетною і журнальною роботою. Очолював ліве крило київської «Громади». У 1876 році через вільнодумство звільнений з роботи в університеті, змушений емігрувати. Жив у Відні, Женеві, Софії. З 1889 – професор кафедри історії Софійського університету. Російський уряд неодноразово вимагав від болгарської сторони відмовитися від послуг Драгоманова, але та на вимоги російського царату не зважала. Драгоманова у Болгарії надзвичайно цінували, пам’ятають його і нині – 170-річчя вченого у 2011 році було відзначено на державному рівні не тільки в Україні, але й у Болгарії. Декілька років поспіль у Софії проходять наукові конференції «Драгоманівські студії». У нас спадщина видатного вченого, а це праці з історії, політології, літературознавства, фольклористики і досі не прочитана та не вивчена. Навіть не існує повного видання його творів, а вони б склали приблизно 20-томник. Ідеалом Драгоманова був соціалізм західноєвропейського зразка. Він не терпів націоналізму. Жодного – ні російського, ні європейського, ні рідного українського. Був космополітом. Казав, що слабина українського руху у тім, що він романтично-емоційний. Зауважував, що коли українство стане працьовитим і сильним, тоді й заслужить право зватись Україною, а не Малоросією. Драгоманов вважав, що політичну свободу в Росії українці можуть одержати лише одним шляхом – шляхом федералізації. У цьому він розходився з багатьма своїми співвітчизниками. Відомий фольклорист Олександр Лоначевський на те йому зауважував: «Я ще зроду не бачив москаля не обрусителя. Покажіть мені хоч одного москаля, що не дивився б на Слов’янщину як на базар для своїх товарів, такий базар, де вони самі й ціну назначають!»  Драгоманов без пієтету ставився до класиків – навіть до Шевченка. Чималого розголосу в усій Європі мала його стаття «Турки внутренние и внешние» - у 1876 році росіяни взялися якраз «визволяти братні народи Балкан», а Драгоманов наголошував, що не можуть визволяти слов’ян від турків ті, хто сам поневолений «турками внутрішніми». А ще, в статті «Внутрішнє рабство й війна за визволення» він проголосив необхідність визволення самої Росії. «Доки є болото, будуть і чорти», - писав Драгоманов. На його думку, головним завданням має бути знищення «болота», тобто самодержавства. І цитата, яка вважається чи не заповітом Драгоманова: «Лишень тоді, коли ми покажемо свою силу, зверне на нас увагу Європа. Наївно ждати, щоб загал людей, навіть найгуманніших, турбувався з-за других лишень того, що їх б’ють. Мало хіба кого б’ють на земній кулі?! Люди інтересуються лишень тими, хто одбивається, - і таким лишень і помагають» (1895).

113 років від дня народження Грети Гарбо (1905-1990), американської актриси шведського походження. Відомий англійський кінокритик Александр Волкер писав у 1980 році: «У Голлівуді були, є і залишаться тільки дві великі «зірки» – Грета Гарбо і Чарлі Чаплін. А інші, на перший погляд не менш знамениті й талановиті, були лише підданими в почеті цих некоронованих королів екрана». До речі, Чаплін був одним із улюблених режисерів Гарбо, вона мріяла знятися хоча б в одній із його кінострічок, але у нього були свої актриси. Гарбо взагалі любила комедії, хоча була змушена грати переважно «фатальних жінок». Не диво, що однією з її улюблених ролей була Ніночка в однойменній комедії емігранта Ернста Любіча. Мало хто вірив, що «холодна, недосяжна, таємнича» Гарбо зможе зіграти комедійну роль. А вона з нею блискуче впоралася. Голлівуд актриса сприймала як вимушену еміграцію, життя на чужині, у вигнанні. «Коли я приїхала в Голлівуд, то навіть не уявляла, який сумнівний шлях обрала. Бути кінозіркою – малоприємна професія, адже люди ні на хвилину не залишають вас у спокої. Це надзвичайно небезпечна гра. Можна сказати, що я не любила свою роботу. Були дні, коли я примушувала себе йти на студію. Єдине, що мене утримувало – контракт. Зрештою, я пішла звідти. Не було ані цікавих ідей, ані цікавих пропозицій. До того ж тривала війна… Мені завжди хотілося жити іншим життям. Спокійно, тихо, у невеличкому маєтку серед природи». До Голліву вона приїхала 20-річною. Результати перших фотопроб вразили досвідчених кіношників – фото- і кіноплівка «обожнювали» Гарбо. Вона була бездоганно фотогенічною. До того ж мала чудову акторську інтуїцію. Режисерам не треба було довго розповідати і пояснювати, куди їй дивитися, чи як схиляти голову. У цьому була її унікальність. Її порівнювали з Дузе – еталоном акторської довершеності. Сама актриса ніколи не була «жертвою краси». «У мене ніколи не було навіть власної скриньки з косметикою! Хіба можна уявити собі голлівудську зірку без цього атрибута? Перед виходом на знімальний майданчик я використовувала тільки пудру, помаду і туш для вій…». Востаннє актриса знялася в 1941 році. У 1951 вона прийняла американське громадянство, а через два роки купила розкішні апартаменти на Мангеттені, де усамітнено жила, уникаючи будь-яких публічних заяв, спілкування з пресою. Лише наприкінці життя погодилася на цикл інтерв’ю шведському журналісту Свену Броману. Результатом цих бесід стала книжка «Розмови з Гарбо», яка вийшла друком у 1991 році, вже після смерті актриси.

57 років від дня народження Джеймса Гандольфіні (1961-2013), американського актора італійського походження. Зажив слави завдяки головній ролі мафіозі Тоні Сопрано в популярному американському телесеріалі «Клан Сопрано» (канал НВО, 1999-2007). За цю роль актор був удостоєний трьох премій «Еммі» та «Золотого глобуса». Загалом знявся в понад 50-ти фільмах («Самотні серця», «Любов і сигарети», «8 міліметрів», «12 розгніваних чоловіків» та ін.). Серед його останніх ролей – роль директора ЦРУ в фільмі «Ціль № 1» про вбивство Усами бен Ладена.

Роковини смерті:

80 років від дня смерті Володимира Левковича Симиренка (1891-1938), українського науковця, директора першої в Україні науково-дослідної сад-станції та Центрального державного плодового розсадника України. Походив з роду Симиренків -  промисловців-цукрозаводчиків, конструкторів і власників машинобудівних заводів, піонерів пароплавства на Дніпрі, вчених і практиків садівництва, меценатів української культури. Був розстріляний органами НКВС під Курськом. 

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-