Як «авторські» норми, підтримані Європарламентом, вплинуть на Україну

Європейський парламент затвердив проект директиви про зміни у сфері захисту авторського права. Особливі дискусії під час обговорення викликали дві із запропонованих новацій. Йдеться, зокрема, про статтю 11, яка зобов'язує онлайн-платформи платити новинним організаціям за посилання на їхні матеріали (так званий «податок на посилання»). І про статтю 13, що посилює правила модерації контенту і вимагає від великих платформ на кшталт Google і Facebook запобігати завантаженню матеріалів, які порушують авторські права.

Противники нововведень незадоволені обома пропозиціями. Статтю 11 вони вважають черговою неефективною спробою встановити оподаткування для новинних платформ, а ще називають «поживою» для копірайт-тролів. А 13-у статтю директиви критикують за загрозу свободі слова – вона, мовляв, обмежить розвиток невеликих платформ, які не мають ресурсів для модерації контенту, а також стане інструментом цензури.

Поки що директива не набрала чинності, оскільки у рамках так званого «тріалогу» потрібно, щоб зміни підтримали Європейська Рада і Єврокомісія. Після цього – орієнтовно у січні 2019-го – відбудеться повторне голосування в Європарламенті. Далі кожна із 28 держав-членів ЄС повністю або частково (на власний розсуд) впроваджуватиме нові положення. Також можливість внесення відповідних норм до національного законодавства формально повинні розглянути і держави, які уклали з ЄС угоди про Асоціацію. Не виняток – і наша країна.

«Утім, на відміну від ратифікованих Україною Міжнародних конвенцій і договорів, повна імплементація європейських директив необов’язкова. Обсяг впровадження норм таких документів залежить від того, наскільки це буде корисним для нашої країни і які можливості для впровадження відповідних положень ми маємо», – наголосила в інтерв’ю Укрінформу директор науково-дослідного Інституту інтелектуальної власності Національної академії правових наук України, доктор юридичних наук, професор, академік Олена Орлюк.

– Олено Павлівно, європейські політики та експерти доволі неоднозначно сприйняли запропоновані авторами проекту директиви зміни. А чия позиція – апологетів таких нововведень чи їхніх опонентів – Вам ближча? І чи може Україна у разі набрання директивою чинності, «узяти на озброєння» норми 11-ї і 13-ї її статей?

– Знаєте, я проти таких новацій. Адже зараз у світі триває велика дискусія щодо балансу інтересів між монополією прав інтелектуальної власності і правами людини на доступ до інформації. Особливо, коли йдеться про інформаційні, новинні ресурси. Статус новини як об’єкта авторського права, що підлягає авторсько-правовій охороні, взагалі доволі специфічний. Зокрема, у тому вигляді, як це передбачено проектом згаданої європейської директиви. Адже будь-який інтелектуальний продукт може бути об’єктом авторського права лише тоді, коли має творчий характер. А якщо йдеться про констатацію факту, то де тут творча складова? При цьому кожна людина повинна мати право на вільний доступ до такої інформації.

Тож у разі набрання цими нормами чинності, думаю, не варто впроваджувати їх у національне законодавство. Але на українцях таке рішення Європарламенту однак позначиться. Це стосуватиметься лише вітчизняних сайтів, які доступні з території Європейського Союзу і розраховані на інформування європейського споживача. Власники і автори контенту таких ресурсів повинні будуть дотримуватися відповідних норм. Діяльність решти сайтів і надалі регулюватиметься винятково національним законодавством, де подібні норми наразі відсутні.

– А чи багато зробила Україна для адаптації національного законодавства у сфері захисту авторських прав та інтелектуальної власності до європейських норм і вимог ВОІВ (Всесвітньої організації інтелектуальної власності)?  

– В контексті виконання міжнародних зобов’язань у цій царині наша країна вже є учасницею фактично всіх Міжнародних конвенцій та договорів. Нагадаю, що згідно із Конституцією та Законом «Про міжнародні договори», якщо такі документи пройшли процедуру ратифікації, вони автоматично стають частиною вітчизняного законодавства. А ось імплементаційна робота в частині виконання Угоди про Асоціацію з ЄС лише почалася. Засадничі норми європейського законодавства знайшли відображення в кількох законопроектах, які пройшли різні стадії розгляду у парламенті. Планується, що відповідна реформа буде завершена ще за чинної каденції Верховної Ради. Причому, йдеться не лише про реформування галузевого законодавства, а й про внесення змін до Цивільного кодексу.

Один із важливих документів – Закон «Про ефективне управління майновими правами», – парламентарії ухвалили 22 липня. Документ – принаймні, частково – розв’язує проблему колективного управління авторськими правами, зокрема, в частині виплати винагороди. Адже за неврегульованість цього питання Україну чи не найбільше критикували наші європейські і американські партнери.

А минулого року були частково внесені зміни до авторсько-правового законодавства: при ухваленні рішень про державну підтримку кінематографічної діяльності в Україні (щодо регулювання діяльності провайдерів).

– І далі – буде?...

– З кінця липня під орудою парламентського комітету з питань науки й освіти працює велика робоча група, яка готує зміни до рамкового Закону «Про авторське право і суміжні права», зокрема, в частині імплементації положень Угоди про Асоціацію Україна-ЄС. При цьому доволі активні дискусії точаться довкола того, як краще адаптувати європейські норми до нинішніх реалій і можливостей України. Зокрема, фахівці визначають, які норми європейських директив, що регулюють цю сферу, можуть бути запропоновані для адаптації. При цьому ніхто Вам не відповість, якою буде остаточна редакція законопроекту, котрий винесуть на обговорення у парламенті. Адже група працює фактично щодня і «ревізує» весь Закон про авторські і суміжні права. Але у підсумку ми отримаємо можливість завершити усю реформу законодавства у сфері інтелектуальної власності (і в частині промислової власності, і у питаннях авторського права).

– Пані Олено, але ж в українських умовах хороший закон ще не означає безпроблемну діяльність сфери, яку він регулює. Зокрема, і з огляду на нашу одвічну проблему дотримання законодавчих норм і правил, і через відсутність подекуди інструментарію для практичного втілення законодавчих норм…

– Для України найбільша проблема – авторсько-правовий захист. Саме на практиці. Це і доведення фактів порушень у судовому порядку, і визначення обсягів заподіяної шкоди та розрахунку розміру компенсацій. Також, навіть після реформування галузевого законодавства, нікуди не поділася проблема виплати авторських винагород від використання інтелектуальної власності. Одне із завдань - розповсюдити дію авторського права на службові твори.

– Наприклад...

– Це, приміром, програмне забезпечення, яке розробляється для потреб тієї чи іншої компанії її фахівцями або на її замовлення. І досі не врегульовано, яким чином оформити такий об’єкт авторського права, кому належатимуть майнові права інтелектуальної власності. Чи, наприклад, коли пишуть твір за результатами якихось досліджень або готують підручник в рамках навчального процесу. Тут виникають запитання: кому належать права на такі твори – організації, яка втілює відповідний проект і з якою автор чи авторський колектив мають трудові відносини, чи самим авторам? У нашому законодавстві із цього приводу існують різночитання: норми Закону «Про авторське право і суміжні права» не відповідають положенням Цивільного кодексу. І це потребує узгодження.

– А наскільки «європейськими» є структури, які відповідають за реєстрацію авторських прав в Україні та контролюють їх дотримання?

– Поряд із удосконаленням законодавства нині триває й інституційна реформа. Планується створити повноцінний регулятивний орган у цій сфері – Національний офіс інтелектуальної власності, як це передбачено запропонованою у 2016-му році урядовою концепцією. Її затвердили після ліквідації Держслужби інтелектуальної власності. Одна із цілей – спрощення процедури реєстрації авторських прав, уникнення дублювання функцій різними органами. Адже раніше документи на реєстрацію подавали в ДП «Український інститут інтелектуальної власності «Укрпатент», де проводили експертизу. Потім до справи бралася Державна служба інтелектуальної власності, яка видавала охоронний документ. Ще однією ланкою було міністерство, яке здійснює державну політику у цій сфері…

Відтоді залишається невирішеним і питання з державними інспекторами, які раніше виявляли правопорушення, а після ліквідації згаданої вже Держслужби залишилися «не при справах». При цьому у професійному середовищі схиляються до думки, що функції із виявлення порушень у сфері інтелектуальної власності мають перейти до правоохоронних органів. Для цього у їх структурі необхідно створити спеціалізовані відділення чи служби, які опікуватимуться захистом прав інтелектуальної власності: від виявлення та фіксації порушень до доведення справ до суду і покарання винних.

– Але зрозуміло, що практичним крокам у цьому напрямку також мають передувати законодавчі рішення…

– Вже готовий законопроект «Про національну систему охорони інтелектуальної власності». Але через різні погляди парламентських сил поки що «провести» документ через Верховну Раду доволі складно. Тому ініціатори пішли іншим шляхом, вносячи «точкові» зміни до інших законопроектів. Таким чином, думаю, невдовзі вдасться закріпити статус нового органу і «довести до ладу» всю систему інтелектуальної власності. І тоді Україна зможе похвалитися не лише «європейськістю» національного законодавства, а й успішним втіленням його положень на практиці.

Бесіду вів Владислав Обух