6 вересня. Пам’ятні дати

6 вересня. Пам’ятні дати

1378
Ukrinform
Цього дня народився Михайло Брайчевський - видатний український історик та археолог. 

Михайло Юліанович Брайчевський (1924–2001) був людиною кола Олени Апанович, Івана Дзюби, Віктора Некрасова, Ліни Костенко, Олександра Білецького та багатьох інших представників української науки і культури, чия присутність у тогочасному українсько-радянському соціумі робила життя правдивішим і більш справжнім. Вони були його «сіллю», подібно до євангельських апостолів. Без них, тих, хто наважувався не лише думати (адже, як влучно зауважив класик, «чимало людей припиняють думати тоді, коли думання починає ставати важким»), але й висловлювати власні думки, сумніви – брежнєвська дійсність направду перетворилася б на погану пародію якоїсь із антиутопій – чи то Орвелла, Гакслі, чи Замятіна. Михайло Брайчевський дивом уник трагічної долі Василя Стуса та Івана Світличного. Натомість упродовж десятиліть учений був викреслений з офіційної науки, і став безробітним. Його запрошували до Гарвардського університету (США), але на еміграцію він не спокусився. Він був легендарною постаттю, представником старої київської духовної еліти, послідовником і продовжувачем високої культурної традиції Володимира Антоновича і Михайла Драгоманова, Михайла Грушевського і Миколи Василенка, Сергія Єфремова і Агатангела Кримського, Олександра Олеся і Миколи Зерова. Михайло Брайчевський – автор понад 500 друкованих праць, 10 монографій. Він був єдиним з істориків радянської доби, хто порушив догматичні тези ЦК КПРС «До 300-річчя возз’єднання України з Росією» і написав науково-публіцистичну статтю «Приєднання чи возз’єднання?». Праця була підготовлена для «Українського історичного журналу», але так і не була надрукована – хрущовська відлига виявилася скороминущою, а видати її за брежнєвських часів виявилося марною справою. Натомість стаття активно поширювалася у самвидаві, була відома за кордоном. У ній ідеться про те, як змінювався погляд радянської історіографії на Переяславську угоду 1654 року. Спочатку, до 30-х років, домінувала думка про те, що тоді об’єдналися одні феодали з іншими, задля закабалення українського народу. Але з 1937 року з’являється нова версія (сталінська) – російський царат «врятував» українців від зазіхань шляхетської Польщі. Мовляв, це все одно було меншим злом. А вже з 1947 року була запроваджена сумнозвісна теорія «російського старшого брата». Як іронічно зауважує Михайло Брайчевський, «Україна нібито стає ґудзиком на російському віцмундирі». У 1968 році вчений підписав лист 139 українців до Леоніда Брежнєва на захист засуджених інтелектуалів України і Росії. І вже в новітній час, за часів незалежності, одним із перших виступив на захист державної мови в Україні («Відкритий лист до Президента України Леоніда Кучми» 2000 року). Він був одним із засновників Товариства охорони пам’яток історії та культури України; його енергією було врятовано архітектурний комплекс Києво-Могилянської академії, низку культових споруд та інших пам’яток історії та архітектури України. Брайчевський першим підняв і питання про відбудову Михайлівського та Успенського соборів. Учений відомий також і як поет та живописець.

Події дня:

Цього дня у 1891 році перші українські емігранти прибули до Канади. Звісно, поодинокі переселенці з’являлися в країні Кленового Листя й до того, але масове переселення, справжня еміграція українців розпочалася саме в 1891-1892 роках. Відомі навіть прізвища перших українців у Канаді – це були галичани Іван Пилипів і Василь Єлиняк із села Небилів (Рожнятівського району Івано-Франківської області). Вони прибули до Канади пароплавом «Орегон» 6 вересня 1891 року. З їхнім прибуттям і розпочався потік українських іммігрантів на незаймані землі Канади. А загалом було п’ять хвиль української еміграції до Канади. У цій країні діє досить дуже лояльна міграційна програма. Щороку Канада надає майже 300 тисяч віз для емігрантів. І справа тут не стільки в «гуманності» цієї північно-американської країни щодо тих, хто шукає гідного забезпеченого життя, а в здоровому глузді та прагматизмі – Канада «розбавляє» прибулими, здебільшого англомовними, франкомовне населення, передусім Квебеку, схильне до набуття цілковитої автономії. Кожен легальний мігрант, одразу після прибуття, отримує право на медичне страхування, соціальний захист, працевлаштування. Як відомо, рівень середньої заробітної плати в Канаді досить високий і складає понад 2000 доларів. Ця країна продовжує входити в топ-п’ятірку країн, яка охоче надає українцям візи. За даними соцопитувань, близько 30% українців у віці від 18-30 років хотіли б виїхати на ПМП до Канади. На сьогодні за кількістю українських мігрантів Канада поступається лише Росії – якщо в останній мешкає понад 2,9 млн. чол., то в Канаді – 1,2 млн. Найбільше наших колишніх співвітчизників мешкає у провінціях Альберта, Саскачеван і Манітоба. За свою історію українська еміграція в Канаді зробила помітний внесок у розбудову і процвітання цієї країни. Важко назвати хоча б одну галузь народного господарства Канади, її науки, культури, спорту, політики чи бізнесу, де обійшлося б без українців.  Серед найвідоміших: Петро Яцик, Роман Гнатишин, Лео Мол, Христя Фріланд, Євген Мельник, Едвард Стельмах, Роберта Бондар та багато інших.

Ювілеї дня:

155 років від дня народження Дмитра Олександровича Граве (1863–1939), видатного українського математика (творець першої великої математичної школи), академіка АН УРСР. У 1897–1999 – професор Харківського університету, з 1899 р. – Київського університету. Основні праці в галузі диференціальних рівнянь, математичної теорії побудови географічних карт, алгебри і теорії чисел. Створив у Києві потужну наукову школу з алгебри і теорії чисел.

121 рік від дня народження Івана Кіндратовича Микитенка (1897-1937), українського письменника. Навчався в Одеському медичному інституті, у 1927 році закінчив Харківський медичний інститут. В Одесі був членом літературного об’єднання «Потоки Октября», згодом очолював філію «Гарту», завідував літературною частиною Одеської державної драми. У 1926 переїхав до Харкова, був одним з керівників ВОАППу, Міжнародного об’єднання революційних письменників, з 1934 року – секретарем правління СПУ. Автор численних поетичних, прозових і публіцистичних творів. Серед них – книги оповідань, повістей, нарисів «На сонячних гонах», «Брати», «Вуркагани», роман «Ранок». Найвагоміше виявив себе в драматургії. Увагу багатьох театрів привернула його соціальна драма «Диктатура». Крім того, є автором п’єс «Кадри», «Справа честі», «Бастилія божої матері», «Як сходило сонце» та ін. Восени 1937 року письменник став черговою жертвою цькувань і наклепів, спрямованих проти діячів української літератури. В республіканській та всесоюзній пресі з’явилася низка матеріалів, у яких він звинувачувався у «приховуванні куркульського походження», «зв’язках із ворогами народу», «троцькістсько-націоналістичних диверсіях». За цими політичними доносами провина Микитенка полягала у тому, що «письменницька громадськість України з великим запізненням взялася за очищення письменницьких лав від троцькістсько-націоналістичних шпигунів і диверсантів… Якщо досі очищення лав письменників України відбувається повільно, то гальмом цього є рештки раппівського керівництва і, зокрема, Микитенко». Абсурдні й недолугі звинувачення, супроти яких будь-які слова про власну безневинність безсилі. Кривавий молох сталінських репресій вимагав нової крові нових жертв, і жодним чином не потребував доказів. Пішовши 4 жовтня 1937 року з дому в НКВС здавати особисту зброю, Микитенко додому більше не повернувся. На запит до Прокуратури УРСР дружина письменника одержала відповідь лише у 1956 році, що 18 жовтня 1937 тіло Микитенка з вогнестрільною раною було знайдено на околиці Києва.

Роковини смерті:

20 років з дня смерті Акіра Куросави (1910-1998), видатного японського кінорежисера, сценариста, продюсера, класика світового кіно. Поставив фільми «Расьомон», «Ідіот», «Сім самураїв», «Двійник», «Тінь воїна», «Дерсу Узала», «Червона борода», «Ран». «Слово «гігант» вживається надто часто по відношенню до багатьох і абсолютно різних художників. Але з Акіра Куросавою саме той рідкісний випадок, коли слово й дійсно співпадає з масштабом особистості», - сказав після смерті видатного японця Мартін Скрсезе. Спілберг назвав Куросаву «Шекспіром нашого часу». Його фільмами надихалися Френсіс Форд Коппола, Браян Де Палма, Джордж Лукас. Так сталося, що кінематографічна манера Куросави значною мірою вплинула не на японських, а на європейських і американських кінематографістів. Він був найкосмополітичнішим з усіх японських кінорежисерів. На заході знято понад 20 рімейків «за Куросавою» і найкращі з них – вестерни («Прекрасна сімка» Джона Стерджеса, «За декілька зайвих доларів» Серджо Леоне та ін.).

11 років з дня смерті Лучано Паваротті (1935-2007), італійського оперного співака (ліричний тенор), одного з найвидатніших оперних тенорів другої половини ХХ ст. 

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>