Переселенці Донбасу: Мильна бульбашка як надія на краще майбутнє

Переселенці Донбасу: Мильна бульбашка як надія на краще майбутнє

Блоги
2210
Ukrinform
Роздуми щодо першовересневої «Мильної казки», що відбулася в Києві на Парковому мосту

У 2015 році за підтримки волонтерів та громадських організацій переселенці Донбасу відродили в Києві традицію щодо запуску мильних бульбашок, яка багато років була популярним донецьким святом. Щороку в Донецьку на День захисту дітей 1 червня на пішохідному мості, що вів до парку ім. Щербакова, збиралися сотні донеччан на флеш-моб одночасного запускання мильних бульбашок під назвою «Мильна казка». Останній раз цей захід був проведений за рік до війни. Тоді увесь міст – не менший, аніж  Парковий міст у Києві – був заповнений батьками з дітьми.

«Мильна казка» відбулася в Києві й 1 вересня цього року на пішохідному мості на Труханів острів. Донеччани зібралися разом та запросили всіх бажаючих, щоб подарувати одне одному радість і запустити в небо сотні різнокольорових побажань, надій і подяк. Крім мильних бульбашок, в небо були запущені повітряні кульки з написами «Донецьк – це Україна», «Луганськ – це Україна». За словами організаторів, дана акція, в першу чергу, була проведена для дітей переселенців, які відчувають і переживають депресивні настрої батьків. Це спроба відволікти цих людей від зосередження на неприємних думках. А бульбашка – це символ гарного настрою, дитинства, а також нагадування про Донецьк.

Чому на київському мості людей було в рази менше, ніж це бувало в Донецьку? Чому при наявності політичних промов про необхідність державної підтримки переселенців й мільйони витрачених державних та міжнародних коштів, з боку держави та політиків реально бракує підтримки конкретних практичних заходів, що не вимагають фінансових витрат, а потребують тільки часу та співчуття? І це питання нелегке! Сьогодні позитивні політичні бонуси можна отримати говорячи про проблеми переселенців, а участь політиків та чиновників у відповідних акціях може і дискредитувати та завадити політичній кар’єрі. Минули ті часи, коли для переселенців відкривали двері помешкань, підтримували та намагалися захистити. Той період, на жаль, по часу був нетривалим. Зараз переселенці сприймаються як такі, що приїхали просити і забирати, а не пропонувати і дарувати. Може й тому в Україні ще досі немає стратегії інтеграції внутрішньо переміщених осіб!

Хочу привести результати одного із перших досліджень в Україні, проведеного Українським НДІ соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України в 2014 році, яке було надруковане в міжнародному виданні. На той час, за даними Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, станом на 6 листопада 2014 року вже 431 195 внутрішньо переміщених осіб були вимушені залишити свої домівки у зв’язку з бойовими діями, що тривали в Донецькій та Луганській областях, а також 19 157 осіб – після анексії та окупації Російською Федерацією АР Крим та м.Севастополь. Окрім того, 488 548 осіб з 1.01.2014 року були вимушені виїхати за межі України, серед яких 215 732 – з метою пошуку притулку, – тобто сумарна кількість внутрішньо і зовнішньо переміщених осіб лише за підтвердженими даними на той час склала 938 900 осіб.

Метою дослідження було визначення психологічного стану постраждалих в результаті бойових дій, інформація про надання їм медичної, соціальної та психологічної допомоги.

На першому етапі дослідження проводилось анкетування самих фахівців, серед яких було 113 психологів, 68 соціальних працівників та 29 волонтерів, які надавали допомогу внутрішньо переміщеним особам, постраждалим у зоні АТО та безпосередньо перебували у гарячих точках. На другому етапі соціальними працівниками 5 регіонів України (Дніпропетровська, Львівська, Вінницька та Київська області й м.Київ) була зібрана інформація від 279 внутрішньо переміщених осіб за допомогою анкети, розробленої спільно з Міністерством соціальної політики України.

Серед причин переселення основною став виїзд із зони бойових дій (86%) та проведення референдуму після анексії й окупації Російською Федерацією АР Крим та м.Севастополь (12%).

Значна більшість, 57% внутрішньо переміщених осіб виїжджали з дітьми, 18% – з іншими членами родини, 15% виїхали самі, 10% – з чоловіком/дружиною. Кожен другий переселявся до родичів. Кожен п’ятий був розміщений у місцях тимчасового переселення – соціальними службами. У 12% переселенці або орендували житло, або розмістились у знайомих, у 3% випадків – були розміщені за допомогою релігійних громад, інші 3% – придбали житло у регіоні. 55% опитаних відповіли, що переселялися самостійно, 23% – за допомогою родичів, 11% – за допомогою державних служб захисту, 4% – за допомогою волонтерів і 2% – громадських організацій.

Тільки 36% постраждалих отримували медичну допомогу. Серед тих, кому надавалась медична допомога, 13% отримували призначені лікарські засоби безкоштовно. Серед основних симптомів, у багатьох внутрішньо переміщених осіб спостерігався пригнічений настрій (24%), тривога (24%), порушення сну (16%), втома, знесилення (12%), дратівливість (12%), а також мали місце нав’язливі спогади (4%), агресія до малознайомих людей (4%), психомоторне збудження/загальмованість (2%) та нав’язливі думки (1%).

Щодо надання допомоги психолога, 26% респондентів отримали психологічну допомогу у вигляді роботи в групах (більше 5 занять). Допомогу в оформленні документів отримали 22% постраждалих, у забезпеченні продуктами харчування – 11%, у забезпеченні житлом – 13%, у розміщенні дітей та родичів – 10% та 7% відповідно.

Цікавими виявилися дані стосовно ставлення до внутрішньо переселених осіб. В 2014 році 87% досліджених відзначили привітне або позитивне ставлення оточуючих до себе. Також дослідження показало, що 25% переселенців планують повернутися додому, 22% не планують повертатись найближчим часом, 23% хочуть залишитися на новому місці тривалий час та 30% відчувають невпевненість під час відповіді на зазначене питання.

Думаю, що цікавим було б повторити дане дослідження в динаміці, 4 або 5 років потому, та порівняти отримані дані. Впевнена, що крім роботи з переселенцями, навчанням відповідних фахівців, також конче необхідна певна робота з населенням, яке приймає переселенців. Природні реакції конкуренції, а також почуття недовіри, люті та агресії мають бути врівноважені зваженими політичними рішеннями, що гарантують цілісний державний підхід у вирішенні важливих доленосних завдань.

Впевнена, що «Мильна казка» щорічно 1 вересня на пішохідному мосту на Труханів острів буде проходити для всіх дітей України в єдиній мирній державі!

Ірина Пінчук

(Ілюстрації - Вголос, Вчасно)

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>