Першокласник тестує реформу, а хвилюються всі
Перший раз у перший клас – це завжди крок у незвідане. А надто коли це перший клас нової української реформованої школи. Як їм там буде, нашим дітям? Що доведеться пережити батькам?
Чому б не довідатися про це з перших вуст? В Укрінформу така можливість з`явилася: у двох співробітниць агентства – головного випускового редакції маркетингу, прес-заходів та арт-проектів з центральної редакції Марини Ключківської і кореспондента регіональної редакції із Закарпаття Тетяни Когутич діти сьогодні розпочали довгу подорож до країни знань.
Протягом року Марина і Тетяна спробують вести свого роду «батьківський щоденник», в якому ділитимуться своїми враженнями, розповідатимуть про успіхи й проблеми малих школяриків, успіхи й проблеми всієї шкільної реформи.
БУКВА «А» ВЖЕ ДО КІНЦЯ ВЕРЕСНЯ…
- Цьогоріч мій другий син іде в перший клас, – пише в «щоденнику» Тетяна Когутич, мати першокласника сільської Лохівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів. – Зі старшим ми проходили це акурат минулого року, тому спогади ще дуже добрі й, до всього, є з чим порівняти. І хоч живемо ми у селі – 13 км від Мукачева – але добиратися до міста зручно, тож у принципі – ми розглядали й варіант віддати дітей учитися до міської школи, де є секції, басейн тощо. Втім, зваживши всі “за” і “проти” (надто на прикладі старшого сина, рік навчання якого показав, що найважче – це вставати зранку і збиратися до школи, і так п'ять днів на тиждень), вирішили, що в початковій школі діти вчитимуться вдома, в селі.
…До школи ми збиралися з радістю – як, певно, кожна дитина, яка прагне в невідомість із притаманною їй цікавістю та захопленням. А якщо до цього всього ще додати різні цікаві речі – рюкзак, пенал, ручки-олівці-фломастери (“Мам, може, давай і циркуля купимо, щоб рівні кола малювати, бо олівцем буде криво?”), статусні, у певному розумінні, речі для кожної дитини – бо ось хто ти був досі, перефразовуючи давній мультик: звичайна дитина, а тепер ти – школяр, першокласник! І це звучить таки гордо!
Враховуючи, що більша частина одягу (навіть вишиванка, яка в нашій школі, до слова, є традиційною святковою формою, бо на лінійки та шкільні свята дівчатка й хлопчики приходять у вишитих сорочечках) у нас була, збори до школи не витягли надто великої суми зі сімейного бюджету. Придбали зручне взуття, бо за літо ніжка виросла, кілька маєчок і регланів.
А от у плані шкільного приладдя, то витрати трохи зросли в порівнянні з минулим роком – бо, крім усіх інших типових речей, у зв’язку з реформою стали необхідними ще дві: бокс для шкільних речей та килимок-каремат для занять надворі.
Із боксами (було вирішено придбати звичайні пластикові судочки за 80 гривень, з кришкою та ручками) вийшла смішна історія. Ми кинулися їх купувати майже в останні дні – і натрапили на дефіцит: у господарських магазинах міста бокси потрібного об'єму розгребли. Коли запитувала у продавців, сміялися у відповідь: “Що, паніко, ведете дитину в перший клас? То вже не шукайте, ніде в місті нема, беріть або менший, або більший!”
Ну, та зрештою, проблему вирішили і таки купили. Зручність цього ноу-хау оцінили одразу ж. Старший син торік у першому класі користувався для зберігання альбома, фарб, пензлів, пластиліну, ножиць тощо папкою... А як дитина запихає в папку речі? Правильно – як влізе. Відтак, уже за місяць альбом мав геть не найкращий вигляд, ну, а пензлики й інші різні корисні для розвитку правої – творчої – частини мозку дрібниці звідти постійно випадали. З боксу ж нічого не випадає!
Килимок для занять на школу повинні були дати, за легендою, навіть по два – один для занять у класі, другий – надворі. Але оскільки в області маємо “наявність відсутності” більшості речей у школах, які мали дати з державного фінансування для введення стандарту НУШ – попри усі заяви від рівня міністра до обласної чиновниці від освіти – на батьківській раді вирішили, що краще придбати по одному килимку індивідуально: все одно в ґаздівстві, як у нас кажуть, придасться.
Словом, при зборах першокласника нашій сім'ї реформа НУШ обійшлася порівняно недорого – усього на 150 грн дорожче, ніж у минулому році на збори в нереформований перший клас.
…Області, та й державі, реформа обійшлася значно дорожче. Як сказала на звітній прес-конференції директор департаменту освіти Закарпатської ОДА Ганна Сопкова, “стільки грошей, як у цьому році, на освіту в області не виділяли ще ніколи з часів Незалежності”.
Мова про 40 з гаком мільйонів гривень, виділених державою на область у якості освітньої субвенції та понад 18 мільйонів гривень, виділених з обласного бюджету за освітньою програмою.
У нашому класі першачків буде 22. Відтак, як само собою зрозуміле, ми мали отримати техніку для вчителя (згаданий ноутбук і принтер), багатофункціональну дошку, парти, килимки, методичні матеріали для предмета “Я досліджую світ”. Станом на 1 вересня отримали... ноут і принтер. Все інше обіцяють: як тільки – так одразу. Мовляв, район вчасно тендери не провів, вчасно не розподілили між школами: чекайте! Щось – до кінця вересня, щось – на початок жовтня, ще інше – в листопаді.
У вчительському середовищі навіть анекдот з життя ходить – про одну школу зі сусіднього Свалявського району, де адміністрація повністю довірилася профільному міністру – і чекає нового обладнання для першого класу за стандартами НУШ. Вони побілили стіни, пофарбували підлогу, винесли з класу усі старі речі й чекають першачків із голими стінами. А НУШ не йде!
У нашій школі вчитель вирішила діяти за принципом “на міністерство надійся, та сам не дрімай”. Відтак перейшла з класу, в якому вчила дітей 35 років, в інший – просторіший, зробила нові стенди – за зонами, як книжка пише, закупила за свій кошт методичні матеріали для роботи на першу пору, знайшла дистриб'ютора, яка забезпечила робочі зошити для дітей (загалом, набір для кожного першачка батькам обійшовся приблизно в 250 гривень), ігрову зону зробили спільними зусиллями з того, що є: батьки принесли з дому звичний настінний килимок, він і буде на першу пору ігровим. Старі парти склали “ромашками” по дві – тож діти сидітимуть не в рядах, як велів старий стандарт, а групками – по чотири. Дошкою користуватимуться поки також старою – вона, пощастило, має магнітну секцію.
Вчителька, як вдалося помітити за кілька зустрічей перед 1 вересням, до НУШ готова. Дарма, що кажуть – реформи роблять молоді, коли є запал і бажання, знаєте, у досвідчених ще більше шансів на успіх! Власне, такий висновок я зробила після перших батьківських зборів. Їх для нас провели у форматі “ранкового кола” – у діток тепер так починатиметься кожен урок.
- Це дуже добре, я вважаю, нововведення, – переконує нас, батьків, Ольга Гонак, вчитель вищої категорії Лохівської загальноосвітньої ЗОШ І-ІІІ ступенів. – Відтепер день у школі у нас починатиметься із ранкового кола, ми сідатимемо на стільчики в коло, я розпитуватиму дітей про настрій, з яким вони прийшли, ми розмовлятимемо, гратимемося – і тільки потім почнуться власне уроки.
Серед батьків ці ігрові нововведення, відверто кажучи, сприймаються не на велике “Ура!”. Є чітке переконання, що в школі діти повинні вчитися – вони досить гралися, мовляв, у садочку. Найбільше ж дратує міф про “три букви до грудня”: мовляв, та що ж вони там робитимуть на уроках, якщо до грудня всього три букви вивчать!
- Це справді міф, весь буквар ми вивчимо до кінця першого класу, і перша буква А у нас за планами уже в кінці вересня.
Ольга Андріївна розповідає також, які уроки будуть у дітей.
- Основні уроки, як і раніше, це українська мова – письмо та читання і математика. На них відведено по 5 годин. Три години – фізкультура, також – мистецтво, ми вирішили об'єднати в цей предмет малювання та музику, аби дитина пів уроку співала, а потім малювала. Новий предмет – це “Я досліджую світ”. Але він об'єднує в собі відомі нам дисципліни – “Природознавство”, “Основи здоров'я”...
Учитель наголошує, що стосовно цього нового предмета їй та нашим дітям пощастило – в тому сенсі, що живемо на природі.
- Діти змалечку вчаться бачити, розуміти і сприймати навколишній світ, вони бачать, як ростуть рослини та тварини, як із зернятка, кинутого в землю, проростає колосок чи огірок, вони ближче до навколишнього світу, ніж міські діти, вони вже дослідники, – вважає вчитель.
Ключик до успіху в роботі з дітьми за НУШ, вважає вчитель, такий:
– Треба мати добре підвішений язик і любити гратися з дітьми. Ну, і не боятися змін – іноді варто змінити себе, навіть маючи звання та 35 років педагогічного стажу. Бо ж світ навколо змінюється!
А завершу першу розвідку в своєму “Батьківському щоденнику” настановою, яку перша вчителька на зустрічі дала нам, батькам.
- Ваше завдання вдома, як і наше тут, у школі, – розкривати цей талант і давати віру в себе. Тому будьте мудрими: якщо бачите, що писати закарлючки у дитини не виходить, ніколи не кажіть, що негарно чи у тебе не виходить. Разом дотягніть риску у потрібному напрямку і скажіть, що дуже гарно написав, ти молодець, але якби іще трошечки отут підтягнути – було би просто супер!
«З ПОВАГОЮ, ТВОЯ ВЧИТЕЛЬКА»
- Цього року моя донечка Віка пішла у перший клас, і їй “пощастило” починати своє шкільне життя саме в час реформ і змін, – робить запис у «щоденнику» Марина Ключківська, мама першокласниці ОНЗ «Щасливський навчально-виховний комплекс». – А може, таки пощастило?
За рік до навчання донька почала відвідувати підготовчі курси у школі, а Дід Мороз на Новий рік під ялинку поклав уже потрібний і правильний подарунок – шкільний рюкзак з усіма допоміжними канцтоварами. Потроху вдома велися розмови про дорослість, школу, відповідальність, але мабуть ми з бабусею таки перестарались, оскільки влітку на відпочинку моя маленька Вікуся заявила, що це її останнє літо дитинства.
31 серпня їй виповниться 6, і в перший же день нашого сьомого року життя ми йдемо у перший клас. Про конфлікт між мною і бабусею з дідусем, прабабусею і прадідусем краще не говорити нічого, оскільки думки людей таких різних поколінь, не в образу нікому, дуже різняться. Мене вважали тираном, який забирає в дитини частину дитинства, і це був постійний тиск. Набравшись терпіння, я стояла на своєму, і підтримувала мене тут лише вчителька, яка займалася з дочкою. Саме її слова про цілковиту готовність, і про те, що не пішовши до школи зараз, ми зробимо крок назад – зіграли вирішальну роль.
ОНЗ “Щасливський навчально-виховний комплекс”, у який ми потрапляємо за місцем проживання, свого часу випустив мене, тому все у ньому мені мало бути знайоме, рідне і близьке. Але…школа ніби переродилася: все відремонтовано, замінені усі вікна, оновлено шкільне обладнання, меблі.
Цьогоріч у нашій школі буде 4 перших класи, в кожному в середньому по 25 дітей. Класи повністю укомплектовані: нові сучасні парти (кожна дитина має своє індивідуальне місце), інтерактивна дошка з проектором, а також сучасні яскраві меблі, і стіни також красиві з малюнками, зовсім не такі, як раніше...
Батьків до цього процесу не залучали ні морально, ні матеріально, і це прекрасно.
Пам’ятаю перші збори батьків майбутніх першокласників. Безліч запитань ставили директору, вчителям, шкільному психологу: що таке ця Нова українська школа? Скільки нам, батькам, доведеться за все це платити? Чи зможемо? Чи добре це для дітей? Чи потрібна медична довідка? Все було трохи сумбурно, директор ледь встигав відповідати і заспокоювати. Але все одно сумніви більшість батьків так і не покинули, бо якось усе виглядало дуже позитивно, а ми все ж до хорошого не дуже звиклі.
Медична довідка не зникла, але це добре. Ми відвідали офтальмолога, хірурга-ортопеда, отоларинголога, невропатолога, стоматолога, здали кілька аналізів, часу на це витратили небагато, і зусиль теж, клініки обирали самостійно, що дуже спростило всю процедуру. Коли мова йде про здоров’я дитини, додаткові обстеження зайвими точно не бувають.
Другі збори, які пройшли у травні, були вже більш конкретними, дітей розподілили по класах, і після загальної інформації в актовій залі від директора та завучів, ми пішли кожен у свій клас уже до своїх вчителів.
На наші нескінченні запитання відповіла вчитель вищої категорії Ганна Недогибченко, яка за своїми плечима має 39 років педагогічного стажу.
- Цьогоріч міністерство запропонувало кілька варіантів програм, які можна вибрати для навчання у початковій школі. Ми вибрали ту, в якій враховані всі пізнавальні можливості і потреби дітей. Підручники для нової української школи ще у друці, школа отримає їх приблизно 20 вересня. До того часу будемо використовувати ті, які є у бібліотечному фонді школи. Для класу придбали інтерактивну дошку, нові парти, стінку, деякі дидактичні матеріали.
Інформація про уроки і час перебування в школі наших першачків нас неймовірно потішила. 35 хв. і всього лише 3 уроки на день, об 11 годині дитина вже вільна і може відпочивати.
Щодо одягу, то діти мають виглядати охайно і ходити до школи у формі, батьки купують її самостійно й обирають на свій смак. Єдине побажання, яке ми почули, – це аби вона була зручна для дітей і мала стриманий колір..
За кілька днів до 1 вересня моя дочка почала помітно хвилюватись. Вона стала стриманішою, менш грайливою. Ми кілька разів спостерігали, як вона сидить на дивані з геть дорослим поглядом. Хтозна, де були її думки, та на запитання – чи все добре, що її хвилює – Вікуся відповідала стримано і сухо: "Все добре". Хоча всі ми розуміли, що це і є дитяче усвідомлення отого незнайомого “дорослого життя”.
Перед 1 вересня відбулись останні батьківські збори. Директор нашої школи – Юрій Йовбак – після загальних зборів зайшов до кожного з чотирьох перших класів і привітав батьків.
Свято першого дзвоника в нашій школі відбулося 1 вересня, попри вихідний. Цього дня всі дітки і гості приходять сюди у традиційному українському вбранні.
Тож напередодні ми замовили кульки на свято, купили вишиванки для всієї родини і затамували подих. Адже маленькі люди йдуть у доросле життя, де все для них нове і ще таке невідоме.
За день до Свята першого дзвоника майбутні учні отримали листи. Для більшості з них це вперше у житті. "Вітаю! З радістю повідомляю, що тебе зараховано до найкращого у світі 1-А класу. Впевнена, в школі ти знайдеш багато друзів, а навчання буде для тебе цікавим. З повагою, твоя вчителька”, - прочитала моя першокласниця.
…Після урочистої лінійки першачків запросили до традиційної першої каші. Мабуть, хвилювання взяло таки своє, дітвора активно взялася їсти, байдуже, що не для всіх гречка – улюблена страва.
Звісно, дуже добре, що школи потроху оновились і вчителям закупили різні матеріали на магнітах, ігри, пазли, дошки та інше, але всім цим процесам потрібна підтримка.
Поспілкувавшись з учителями, розумію, що і вони теж мають певні сумніви, не хочуть аби мода на нову школу пройшла так швидко, як на одяг. Зміни мають бути стабільними, аби за 10 років уже можна було отримати реальний результат.
Укрінформ
