30 серпня. Пам’ятні дати

30 серпня. Пам’ятні дати

3246
Ukrinform
Щороку в передостанній день серпня у світі відзначається Міжнародний день жертв насильницького зникнення, або День зниклих безвісти.

День встановлений згідно з резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 2010 року за активної підтримки міжнародних правозахисних організацій та  Червоного Хреста. Щоправда, це питання понад півстоліття порушувалося перед відповідними установами ООН представниками Латиноамериканської Федерації родичів зниклих безвісти людей. Кому-кому, а латиноамериканцям, які впродовж десятиліть потерпали від різноманітних диктаторів, добре була відома ця проблема – безслідне зникнення близької людини, шантаж, залякування, роки пошуків, розпачу, що змінюється надією і навпаки. До насильницьких зникнень зазвичай удаються як до стратегії насадження у суспільстві атмосфери терору. Зазвичай насильницькі зникнення супроводжуються жорстокими тортурами, приниженням людської гідності затриманих, а закінчуються смертю.  У більшості випадків насильницькі зникнення стаються з відома, а то й за активної підтримки держави. За останні роки у понад 80 державах світу жертвами насильницького зникнення стали понад 50 тис. людей. Відчуття цілковитої беззахисності, що породжується такою практикою, стає притаманним не лише жертві, чи її близьким родичам, але й накладає  відбиток на громади до яких вони належать, а також і на все суспільство. Насильницькі зникнення, які раніше асоціювалися тільки з режимом військової диктатури, можуть сьогодні виникати у складних ситуаціях внутрішніх конфліктів. Переслідування захисників прав людини, родичів потерпілих, свідків і адвокатів, які займаються випадками насильницького зникнення – все це викликає серйозне занепокоєння організацій, які займаються моніторингом прав людини у світі. З огляду на війну на сході України та російську окупацію Криму, Міжнародний день жертв насильницького зникнення набув актуальності й для України. Звичайною справою стала практика викрадення російськими спецслужбами людей у Криму, насильницьке зникнення українських активістів на окупованих сепаратистами територіях Донбасу, порушення прав людини на непідконтрольних Україні територіях.

Події дня:

30 серпня 1903 року в Полтаві відкрито пам’ятник Іванові Котляревському – фундатору сучасної української літературної мови, автору українського ремейку вергіліївської «Енеїди» та чарівних «Наталки Полтавки» і «Москаля-чарівника». На урочистостях були присутні відомі діячі української інтелігенції та культури: Христина Алчевська, Олена Пчілка, Михайло Коцюбинський, Микола Лисенко, Леся Українка, Василь Стефаник, Панас Мирний, Олександр Олесь. Пам’ятник збудували на громадські кошти – чимала сума була зібрана досить швидко, але царський уряд довго не давав дозволу на його відкриття – все українське в Російській імперії жорстоко придушувалося.

Ювілеї дня:

270 років від дня народження Жака Луї Давіда (1748-1825), французького живописця. Академік Королівської академії живопису і скульптури в Парижі, засновник течії так званого революційного класицизму. Давід брав активну участь у Великій французькій революції, був членом якобінського Конвенту. Вершиною художньої творчості художника є картина «Смерть Марата». «В цій картині є водночас і щось ніжне, і щось щемливе, пронизливе, хапаюче за душу; в холодному повітрі цієї кімнати, на цих холодних стінах, навколо цієї холодної і зловісної ванни відчувається віяння душі», - ділився враженнями Шарль Бодлер. Після падіння якобінської диктатури Давід зрікся Робесп’єра і став палким прибічником Наполеона (навіть одержав звання «першого живописця імператора»). Він з ентузіазмом писав портрети свого нового кумира, проте однією з найвизначніших робіт цього періоду є чудовий портрет мадам Рекам’є, написаний у 1800 р. Цей портрет можна розглядати як хрестоматійний зразок післяреволюційного класицизму, своєрідний пам’ятник епохи Консульства, у якому відображені естетичні смаки того часу. Тут все «стильно» – кушетка, треножник (роботи знаменитого мебляра Жакоба), сама модель – елегантна молода босонога пані в білому хітоні, господиня знаменитого (і надзвичайно модного) салону, яка цілком органічно вписалася в роль новітньої Аспасії. «Я не хочу ані просякнутого пристрастю руху, ані пристрасної експресії…», - сказав майстер з приводу однієї зі своїх робіт. Ці слова можна віднести й до портрету пані Рекам’є – попри загальну бездоганність і вишуканість картини, «віяння душі» тут годі шукати. Переважна більшість робіт Жака Луї Давіда зберігається в Луврі.

Сьогодні виповнюється 135 років з дня народження Дмитра Івановича Донцова (1883-1973), українського публіциста, політичного діяча, ідеолога українського націоналізму, однієї з найяскравіших і найсуперечливіших постатей української політичної думки ХХ ст. Народився Дмитро Донцов на півдні України, у Мелітополі (тепер Запорізька область). Називав цей край «нашою Америкою» - за мішанину мов і національностей. Як сам зізнавався, українцем його зробили твори Гоголя, Шевченка, Куліша, Стороженка. Освіту здобував у Петербурзькому і Віденському університетах. Двічі піддавався арешту. У 1913 році, виступаючи на другому всестудентському з’їзді у Львові, накреслив програму побудови Української незалежної держави (доповідь «Сучасне політичне положення нації і наші завдання»). В 1914-1918 роках – голова й активний член Союзу Визволення України. В період Гетьманату Донцов – блискучий і переконливий оратор – очолював Українське телеграфне агентство (нині Укрінформ). В 1919-1921 роках – керівник Українського пресового бюро в Берліні. З 1922 року перебував у Львові, де виступив засновником Української партії національної роботи, керував двотижневиком «Заграва» та редакцією «Літературно-наукового вісника», видання якого було поновлено з ініціативи Євгена Коновальця (до речі, Коновалець був учнем Донцова). З 1939 року жив в еміграції (Німеччина, Чехо-Словаччина, Франція). Після війни оселився в Канаді, де викладав українську літературу в Монреальському університеті. Донцов – автор багатьох публіцистичних праць, в яких обґрунтував необхідність політичної незалежності України і розробив ідейні основи українського націоналізму. Серед найважливіших праць Донцова – «Модерне москвофільство», «З приводу однієї єресі», «Історія розвитку української державницької ідеї», «Націоналізм», «Де шукати українських традицій» тощо. Погляди Донцова еволюціонували від соціалізму до беззастережного його заперечення, від войовничого матеріалізму до ортодоксального християнства. Він послідовно обстоював ідею державної самостійності України та її духовно-культурної орієнтації на Захід. Виступаючи проти російського імперіалізму в усіх його проявах, Донцов застерігав від орієнтації на Москву, незважаючи на те, чи вона царська, республіканська, буржуазна, пролетарсько-соціалістична чи ще якась. Ідеї Донцова мали великий вплив на молодь у передвоєнний час і у значній мірі стали ідеологічним обгрунтуванням діяльності ОУН. Радикалізм, акцентована безкомпромісність позицій й пристрасність стилю роблять постать Донцова контроверсійною та неоднозначною, «рівнозначно звеличуваною і засуджуваною» і по сьогодні.

60 років від дня народження Анни Степанівни Політковської (1958-2006), російської журналістки, оглядача (з 1999 р.) «Нової газети», правозахисника. Автор книг «Подорож у пекло. Чеченський щоденник», «Друга чеченська». Лауреат російських і міжнародних премій в галузі журналістики. Була застрелена у жовтні 2006 р. біля свого будинку в Москві.

Перше фото: un.org

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>