15 серпня. Пам’ятні дати

День археолога відзначається в Україні згідно з Указом Президента від 6 серпня 2008 року, щорічно цього дня. Україна володіє унікальною історичною спадщиною, особливе місце серед якої займають пам’ятки археології. Адже саме вони можуть розповісти про побут і традиції наших предків, що, безумовно, сприяє самоідентифікації нації та забезпечує сталий суспільний розвиток нинішнього та майбутнього поколінь. Українська земля, за оцінками науковців у галузі археології, є однією з найбагатших на археологічні пам’ятки серед країн Європи. На сьогоднішній день на державному обліку перебуває понад 140 тисяч пам’яток, із них майже 49,8% – пам’ятки археології. Нині археологічні дослідження в нашій державі проводять Інститут археології АН України, відділ археології Інституту суспільних наук у Львові, Інститут зоології АН України, Археологічний музей АН України (Київ), Одеський археологічний музей АН України, а також наукові колективи університетів, педагогічних інститутів, музеїв Міністерства культури України. За роки незалежності нашій державі вдалося створити певну правову базу для захисту археологічної спадщини. Так, було прийнято закони України «Про охорону культурної спадщини» та «Про охорону археологічної спадщини». Згідно із чинним законодавством, археологічні пам’ятки, у тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов’язані з ними рухомі предмети, незалежно від форм власності території чи водного об’єкта, на яких вони розташовані, є державною власністю.

Події дня:

369 років тому (1649) українські війська під командуванням Богдана Хмельницького та за підтримки татар здобули перемогу над польською армією під Зборовом (тепер Тернопільська обл.). Королівська армія, якою командував сам Ян ІІ Казимир опинилася в катастрофічному становищі. В цій ситуації польський король пішов на таємні переговори з кримським ханом Іслам-Гіреєм ІІІ, обіцяючи татарам велику грошову винагороду, дозвіл брати ясир і грабувати українські землі на шляху до Криму. Хан, не будучи зацікавленим у перемозі української армії і зміцненні України, поставив вимогу, щоб Хмельницький припинив битву. Не маючи змоги одночасно воювати проти поляків і татар, гетьман під тиском хана змушений був (не зважаючи на блискучу перемогу) розпочати переговори та укласти не надто вигідний для України Зборівський договір (18 серпня 1649). Зборівський договір формально визнавав козацьке управління південно-східними територіями Речі Посполитої, однак не задовольняв потреб українських селян, що воювали разом з козаками. Як згодом виявилося, місцева польська шляхта і римо-католицьке духовенство, які в результаті договору втрачали свій вплив та власність в Україні, не збиралися виконувати його умови.

В цей день, 100 років тому (1918), у Києві заснована Національна бібліотека Української держави. Нині – Національна бібліотека України ім. В.І. Вернадського, найбільша книгозбірня України. Входить до числа десяти найбільших бібліотек світу. Обсяг фондів – понад 15,5 млн. одиниць зберігання. Бібліотека має найповніше в державі зібрання пам’яток слов’янської писемності та рукописних книг, архіви та книжкові колекції видатних діячів української й світової науки та культури. Щорічно до фондів надходять 130-140 тис. документів (книг, журналів, газет тощо). Бібліотека комплектується всіма українськими виданнями, отримує примірник дисертацій, які захищаються на території України, веде міжнародний книгообмін з понад 680 тис. партнерами з 70 країн світу. Ресурсами Бібліотеки щорічно користується близько 370 тис. читачів, яким щорічно видається до 1,5 млн. документів. Щодня Бібліотеку відвідує близько 1 тис. науковців, фахівців, аспірантів і студентів.

Ювілеї дня:

Цього дня 1819 року народився Григорій Павлович Ґалаґан (1819–1888), відомий український громадський діяч. Походив зі старовинного козацького роду на Чигиринщині. Володів великими маєтками на Полтавщині й Чернігівщині. Був особисто знайомий і листувався з Шевченком, Максимовичем, Кулішем, Антоновичем. Відкрив в с. Сокиринцях першу в Україні селянсько-позикову ощадну касу, створив музей українського народного побуту. У 1871 році заснував у Києві приватний навчальний заклад – Колегію Павла Галагана. За ініціативою і при матеріальній допомозі Григорія Галагана було відкрито гімназію в Прилуках, ремісничі училища в Ічнянському і Прилуцькому повітах, цілий ряд народних шкіл. В 1873–1875 роках Галаган очолював Південно-Західний Відділ Російського Географічного товариства. Матеріально підтримував українські видання, дбав про розвиток української архітектури, хорового мистецтва і театру. Впродовж життя Григорій Галаган та його дружина Катерина Василівна Кочубей на будівництво й утримання Колегії Павла Галагана витратили 1 мільйон 120 тис. карбованців.

190 років від дня народження Степана Івановича Пономарьова (1828-1913), відомого вітчизняного бібліографа, книгознавця і літературознавця. Закінчив Київський університет. Поєднував педагогічну і науково-бібліографічну діяльність. Працював у Полтаві, з 1872 р. – в Конотопі. Започаткував літературні календарі у виданнях О.С. Суворіна; був автором або співавтором бібліографічних покажчиків праць українських і російських вчених і письменників, укладачем краєзнавчих покажчиків, у т. ч. про Київ і Дніпро, а також бібліографічного словника українських письменників – уродженців Київської, Полтавської, Чернігівської та Волинської губерній. Учений підготував та видав бібліографічні нариси про визначних церковних діячів, зокрема архімандрита Чернігівського Філарета, Київського митрополита Є. Болховітінова та ін. Склав словник псевдонімів. С.І. Пономарьов співпрацював у більш ніж 50 періодичних виданнях, зокрема в «Отечественных записках», «Киевской старине», «Киевлянине», «Современнике», був членом-кореспондентом АН Росії, членом «Общества Нестора-Летописца». Вчений підтримував дружні стосунки і листувався з І.С. Аксаковим, О.М. Бодянським, М. І. Костомаровим, О.М. Лазаревським, П.О. Вяземським та ін. На кінець життя С. Пономарьова його особиста бібліотека налічувала 15 000 томів. Останні роки свого життя Степан Пономарьов жив у Конотопі (у будинку своєї сестри) і лише деколи виїжджав у справах до Києва чи до Москви. Слабкий зір і глухота майже повністю загальмували його роботу. Особливо болючою для старого вченого була думка про те, кому передати свою бібліотеку. Після довгих вагань він передав її Конотопському земству. Там вона не збереглася як єдине ціле – частину розікрали, інша – просто згнила, основні ж фонди були знищені під час революції.

76 років від дня народження Валерії Заклунної (1942-2016), відомої актриси театру і кіно. З 1966 року і до кінця життя Валерія Заклунна працювала в театрі ім. Лесі Українки. Вона відома не тільки як театральна актриса - багато хто пам'ятає фільми з її участю, такі як «Місце зустрічі змінити не можна», «Дума про Ковпака», «Сибірячка», «Театр і шанувальники», «Весільні дзвони» і багато інших. Актриса відзначена багатьма нагородами - їй присуджена золота медаль їм. Довженка (1978) і державної премії СРСР (1979 - за роль Катерини Дерюгіної у дилогії «Любов земна» і «Доля»), а також Державна премія УРСР ім. Шевченка (1975 - за роль Стефи Коцюмбас у фільмі «До останньої хвилини»). У 2012 році Заклунній присвоєно звання Героя України.

Роковини смерті:

961 рік тому (1057) у битві при Ламфанені загинув король Шотландії Макбет. Полководець і родич шотландського короля Дункана І, він 1040 р. вбив його і сам коронувався, сімнадцять років правив країною і загинув у боротьбі з Малкольмом, сином Дункана І. Легенди про Макбета лягли в основу трагедії Вільяма Шекспіра «Макбет» (1606). Перший переклад «Макбета» з англійської зробив Пантелеймон Куліш (десь між 1882 і 1886); він був надрукований у 1900 році у Львові окремою книжкою за редакцією і з передмовою Івана Франка. Загалом Франко позитивно оцінив переклад, проте зазначив, що «до тієї сили і різнорідності тонів, якою відзначається англійський оригінал, їй ще (спробі перекладу) дуже і дуже далеко». Відомо також, що на початку 1898 року «Макбета» почала перекладати Леся Українка, але далі перших трьох сцен справа не пішла. На українській сцені перша постановка «Макбета» була здійснена Лесем Курбасом 1920 року в Державному мандрівному зразковому театрі у Білій Церкві. У квітні 1924 року «Макбет» був знову поставлений Курбасом у театрі «Березіль».