21 липня. Пам’ятні дати

Олег Ольжич (Олег Олександрович Кандиба; 1907–1944) був сином класика української літератури Олександра Олеся. 15-річним юнаком разом із матір’ю емігрував на Захід (в Берлін, а згодом до Праги). Закінчив університет, захистив докторську дисертацію з археології. Досвіду вченого-археолога набув, беручи участь в археологічних розкопках та працюючи в музеях Галичини, Чехословаччини, Югославії, Австрії. Невдовзі став першорядним фахівцем зі слов’янської археології. Володів дев’ятьма європейськими мовами; як зазначають фахівці, складись доля Олега Ольжича по іншому – міг би стати археологом світового рівня. Читав лекції у Гарвардському університеті в США. Олег Ольжич був не тільки науковцем і поетом, а й визначним громадським і політичним діячем. Обстоюючи незалежність України, він вступив до ОУН, заснованої Євгеном Коновальцем, очолював її культурну референтуру, налагоджував випуск легальних і нелегальних брошур, відозв, плакатів. У 1938–1939 рр. брав активну участь у становленні державності Карпатської України та в збройній боротьбі проти угорських загарбників. Як згадує Улас Самчук, «на відміну від свого батька з його співочою лірикою, Олег Ольжич хотів бути маломовним, простим, кам’яним…». На відміну від батька, Ольжич також вважав, що плачем і однією лише скорботою Україну не врятуєш. Саме тому й вступив до ОУН. Будучи заступником голови Проводу Андрія Мельника, Ольжич керував, по суті, всім націоналістичним підпіллям у Києві, Львові, Рівному, Наддніпрянщині та на східних землях. Протягом 1934–1941 очолював Революційний трибунал ОУН, був членом Проводу Українських Націоналістів. На початку війни переїхав до України. В жовтні 1941 року став одним з організаторів політично-громадського центру – Української Національної Ради у Києві. З початком гітлерівських репресій проти українських націоналістів переїздить до Львова, де його 25 травня 1944 року заарештувало гестапо. Загинув Олег Ольжич під час чергового допиту в ніч з 9 на 10 червня 1944 року у концентраційному таборі Заксенхаузен. Йому було лише 37. «Народ, який вірить, що якась суміжна країна або імперія здобуде йому державу, ніколи не зможе стати на власні ноги і буде завжди паралітиком. А його політичні групи будуть задніми колесами для чужих агентур», - писав Олег Ольжич. У березні цього року архів поета, який до того зберігався в Канаді у невістки Олега Ольжича, був подарований Україні. 7 липня у Національному музеї літератури відкрито виставку «Поет суворого життя», де і представлені передані документи. Нинішній ювілей Олега Ольжича відзначається на державному рівні відповідно Постанови ВРУ від 22 грудня 2016 року.

Сьогодні національне свято Королівства Бельгія – День присяги короля. Свято засноване в 1890 році за правління Короля Леопольда ІІ у пам’ять про складання присяги на вірність конституції першого короля бельгійців Леопольда Сакс-Кобургського 21 липня 1831 року. Подія ознаменувала початок існування незалежної Бельгії з політичним устроєм конституційної та парламентської монархії. Наразі країною править восьмий король – Філіп І, який вступив на посаду 21 липня 2013 року. У Бельгії король є головою держави та головнокомандуючим збройних сил. Проте, хоч він і призначає уряд, міністри звітують перед парламентом, а не перед монархом. Відносини між Україною і Бельгією мають давні зв’язки. За часів Російської імперії Бельгія була одним з найбільших інвесторів в промисловість України, на неї припадало 60% всіх іноземних капіталовкладень. Підприємства, що належали бельгійцям, виробляли чавун, сталь і прокат для потреб всієї Російської імперії, а споруджена ними в Миколаєві судноверф з п'ятьма тисячами працівників була однією з найбільших у світі і будувала кораблі для російського Чорноморського флоту (зокрема, знаменитий панцерник «Потьомкін»). На сучасному етапі відносини між Україною і Королівством Бельгія розпочались 31 грудня 1991 року, після визнання Бельгією незалежності нашої держави. Дипломатичні відносини між двома країнами встановлено 10 березня 1992 року.

Події дня:

Цього дня у 1685 році, під час виборів нового митрополита на Соборі у храмі Св. Софії у Києві, відбулось відторгнення Київської митрополії від Константинопольської патріархії й приєднання її до Московської патріархії. Невдовзі новообраний митрополит Гедеон (князь Григорій Святополк-Четвертинський, який, до речі, не був навіть присутній на київському Соборі) відправився до Москви, де 8 листопада 1685 року відбулося його поставлення у Київські митрополити. В Успенському соборі Кремля він приніс клятву вірності патріарху Йоакиму. Таким чином, українська православна церква перейшла під юрисдикцію Москви.

100 років тому (1918) татарська громадськість Сімферополя звернулася до уряду Німеччини з проханням перетворити Крим на незалежне татарське ханство.

Ювілеї дня:

136 років від дня народження Давида Давидовича Бурлюка (1882–1967), українського художника-футуриста, поета, мистецтвознавця. Експонував твори на виставках у Херсоні, Харкові, Одесі, Катеринославі (тепер Дніпро). Один з організаторів мистецьких об’єднань («Ланка», 1908; «Бубновий валет», 1910). З 1920 року жив за кордоном (з 1922 – у США). Твори: «Святослав», «Козак Мамай», «Запорожці в поході», «Рибалки», «Карусель». У Нью-Йорку створено меморіальний музей Давида Бурлюка.

Сьогодні виповнюється 112 років від дня народження української поетеси і публіциста, члена ОУН Олени Теліги (1906-1942). Олена Теліга прожила дуже коротке, але напрочуд яскраве життя. Вона є втіленням цілої генерації українських поетів, що були одержимі національною ідеєю і за найвище благо мали боротьбу за Україну. І хоча творчий спадок цієї жінки невеликий: трохи більше трьох десятків поезій, низка публіцистичних статей, незакінчене оповідання, проте він свідчить про самобутній і могутній талант. А народилася Олена Теліга під Москвою, зростала в російськомовному середовищі. У 1918 році родина переїздить до Києва, де її батько Іван Шовгенів стає професором Київського політехнічного інституту, а згодом і міністром уряду УНР. Після поразки Українських Визвольних змагань у 1920 році, батькові поетеси прийшлося емігрувати. У 1922 він зміг перевезти родину до чеського Подєбрада. Тут Олена навчалася, і тут вона стала Телігою, вийшовши заміж за Михайла Телігу. Саме в Чехо-Словаччині вона ствердилася як поетеса та літературознавець. Та серцем Олена залишалася в Україні, в Києві. Згодом, після знайомства з поетом Олегом Ольжичем у 1939 році вона вступає до лав Організації Українських Націоналістів. Теліга одразу ж включилась до роботи в Культурній референтурі, де вона  готувала ідеологічні матеріали, які відправлялися на батьківщину, виступала перед членами ОУН, які нелегально приїздили з України. Після початку радянсько-німецької війни, у липні 1941 року Олена разом із письменником Уласом Самчуком у складі однієї з груп перейшла Сян і вирушила до Львова, а 22 жовтня прибула до Києва. Тут поетеса одразу поринає в культурне життя, організовує Спілку українських письменників, співпрацює з редакцією «Українського слова», видає тижневик літератури і мистецтва «Літаври». Така діяльність не могла бути не поміченою гітлерівцями. Провід ОУН наказував Олені залишити Київ, але вона відмовилась. Невдовзі її заарештувало гестапо. 22 лютого 1942 року Олену Телігу разом з її чоловіком та іншими ленами ОУН розстріляли в Бабиному Яру.

110 років від дня народження Прокопа Хомича Гаркавого (1908-1984), українського селекціонера, академіка ВАСГНІЛ. Після закінчення Московського інституту селекції та насінництва ім. К.А. Тімірязєва (Київська обл.), працював інспектором Київської контрольно-насіннєвої станції. В 1932–1947 рр. – старший науковий співробітник Всесоюзного селекційно-генетичного інституту в Одесі. Створив 13 сортів озимого і 20 сортів ярого ячменю, у т.ч. зимостійкі сорти для південних районів УРСР і для Молдавії. Автор праць з теорії і практики селекції.