18 липня. Пам’ятні дати

Свято встановлено у 2009 році в день народження Нельсона Мандели (1918-2013), південноафриканського лідера, борця проти апартеїду, першого президента нерасової та демократичної ПАР (1994-1999), лауреата Нобелівської премії миру (1993). Південноафриканці називали його просто Мадіба. У 1952 році він організував разом з Олівером Тамбо першу в країні юридичну контору, де працювали лише одні темношкірі. В 1952 очолив Африканський національний конгрес (АНК) у провінції Трансвааль; за участь у русі проти расової дискримінації зазнав переслідувань. 27 років провів у в’язниці. Мандела був людиною, яка вчила своїх співвітчизників не боятися репресій, тиску держави, ув’язнення і разом з тим, пробачати колишнім кривдникам і гнобителям. А ще він був людиною, яка пожертвувала власною свободою, заради свободи інших. «Багато речей видаються примарними, нездійсненними доти, поки їх не починаєш робити. Не так вже й важко змінити суспільство – важко змінити себе… Жодна людина не народжується з ненавистю і зневагою до іншої людини через колір її шкіри, походження або релігію. Люди вчаться ненавидіти, і якщо вони можуть навчитися ненавидіти, треба намагатися навчити їх любові, адже любов набагато ближча людській природі…» (Нельсон Мандела). В цей день ООН закликає людей у всьому світі зробити щось корисне для інших людей і своєї громади. У кожного з нас є можливість, а, разом з тим і обов'язок - змінити світ на краще, і цей міжнародний день дозволяє нам внести свій вклад і сприяти змінам.

Події дня:

Цього дня у 1995 році сталися сутички під час похованння Патріарха Київського та всієї Руси-України (УПЦ КП) Володимира (Романюка). Причиною інциденту став намір віруючих поховати Патріарха на території державного архітектурно-історичного Софійського заповідника без дозволу влади. Проте похорон Патріарха було дозволено провести на території діючого Володимирського собору або на міському Байковому цвинтарі. УПЦ (КП) вирішила не відступати від свого задуму, тим більш що її тоді активно підтримували націоналісти УНА-УНСО. 18 липня після відспівування Патріарха у Володимирському соборі довга жалобна процесія з труною патріарха Володимира рушила від Володимирського собору по бульвару Шевченка в бік Софії. На площі перед собором натовп побачив замкнені ворота Софії, за якими стояли бійці «Беркута». Зрештою, Патріарха вирішили ховати прямо перед стінами собору. Близько 19 години, коли тіло Патріарха вже було у землі, бійці загонів спецпризначення вийшли з воріт храму та почали зачищати площу від людей. Між ними та націоналістами почалася кривава бійка. Деякий час члени УНА-УНСО разом з вірянами стримували натиск міліції, однак вже згодом площа була заповнена силовиками, які, за свідченнями очевидців, били лежачих людей та шматували українські прапори. Близько 22 години кордон працівників міліції навколо могили був знятий, і учасники процесії змогли засипати її землею. Згодом ці події перед стінами Софії в народі назвуть «Чорним вівторком». А питання про перепоховання Патріарха з тих пір піднімалося кілька разів, проте й досі могила Володимира знаходиться на площі перед Київською Софією.

Ювілеї дня:

100 років від дня народження Василя Івановича Забашти (1918–2016), українського живописця, педагога, громадського діяча. Майбутній митець народився на хуторі Бабенковому поблизу м. Ізюм Харківської обл. Походив з давнього чумацького роду. Брав участь у Другій Світовій війні. Служив танкістом, був неодноразово поранений. Нагороджений орденами та багатьма медалями. У повоєнні роки навчався в Харківському художньому інституті та в Київському державному художньому інституті в історико-батальній майстерні. Його вчителями були такі знані майстри як Карпо Трохименко, Георгій Меліхов. З 1952 року почав педагогічну діяльність в КДХІ, з 1980 року – професор живопису. У 1993 році домігся відновлення в НАОМА майстерні пейзажного живопису; відтоді і до кінця своїх днів – її керівник. Народний художник України. Майстер історико-тематичної картини, портрета та пейзажу. Помітне місце в його мистецькому доробку займають також полотна історико-символічного характеру. Саме тому за часів радянського тоталітаризму його творчість здебільшого замовчувалась. Член Народного Руху України, Товариства охорони пам’яток історії та культури України, Товариства української мови. Написав книгу спогадів «Шлях до творчості».

82 роки від дня народження Юрія Герасимовича Іллєнка (1936–2010), українського кінорежисера, кінооператора, сценариста. Народний артист України, лауреат премії ім. Т. Шевченка (1991). Цікаво, що сьогоднішня дата так би мовити «офіційна». Насправді ж Юрій Іллєнко народився 9 травня. Війну родина перебула в Сибіру. Батько, демобілізований із фронту інженер-будівельник, у 1946 році завербувався на роботу в Москву, щоб дати дітям гідну освіту. Юрій закінчив школу на робітничій околиці Москви і вступив до Всесоюзного державного інституту кінематографії на операторський факультет. Його дебют, як оператора, відбувся у фільмі Якова Сегеля «Прощавайте, голуби» у 1960 році. Але світову славу Іллєнку принесла операторська робота у стрічці Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» (1964). Як режисер поставив стрічки: «Криниця для спраглих», «Білий птах з чорною ознакою», «Свято печеної картоплі», «Легенда про княгиню Ольгу», «Солом’яні дзвони», «Лебедине озеро. Зона». Одна з останніх робіт – «Молитва про гетьмана Мазепу» (2001), була показана на Берлінському міжнародному кінофестивалі. Завідував кафедрою кінорежисури у Київському інституті театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого. Роботи митця неодноразово були відзначені на різноманітних кінофестивалях, як вітчизняних, так і закордонних. Крім того, Юрій Іллєнко знявся у декількох фільмах, захоплювався живописом, написав книгу.

80 років від дня народження Пола Верховена (1938), американського кінорежисера голландського походження. Народився Верховен в Амстердамі. Закінчив фізико-математичний факультет університету Лейдена. Отримав широку популярність завдяки ряду фантастичних фільмів і трилерів, які він зняв в США в 1980-х і 1990-х. Серед цих картин - «Робокоп» (1987), «Згадати все» (1990), «Основний інстинкт» (1992) і «Зоряний десант» (1997). При цьому до моменту переїзду в Америку Верховен вже був кінематографістом зі стажем: перші короткометражки він зняв на батьківщині ще на початку 1960-х років. Його повнометражну стрічку 1973 року - еротичну мелодраму «Турецькі солодощі» - часто називають кращим голландським фільмом всіх часів.

Роковини смерті:

50 років від дня смерті Хейманса (Гейманс) Корнеля (1892–1968), бельгійського фізіолога і фармаколога. Відкрив роль синусних і аортальних механізмів у регуляції кровообігу. Виконав ряд робіт по вивченню впливу калію та інших елементів на стан центральної нервової системи. Лауреат Нобелівської премії з фізіології та медицини за відкриття ролі синусного й аортального механізмів у регуляції подиху (1938).