9 липня. Пам’ятні дати

Проте, діалог між Україною та НАТО розпочався ще у 1992 році, коли Україна вступила до Ради євроатлантичного партнерства, у 1994 році ми взяли участь у програмі «Партнерство заради миру». Після підписання Хартії, почав діяти Комітет Україна-НАТО, разом з тим відбувалося багато різних зустрічей і робочих контактів. Щодо наміру України приєднатися до Північноатлантичного альянсу на офіційному рівні, вперше було заявлено у травні 2002 року на засіданні РНБО. А вже в жовтні того ж року у Верховній Раді відбулися парламентські слухання щодо НАТО, в результаті яких було прийнято рішення: «Визначальним фактором успішного просування України цим курсом є підготовка України до членства в НАТО...» У червні 2003 року парламент ухвалив закон «Про основи національної безпеки України», який підтвердив бажання українців щодо інтеграції в структури Північноатлантичного альянсу. А у 2004 році наміри України щодо приєднання до НАТО були викладені в новій редакції «Воєнної доктрини України». Проте, згодом пункти про співпрацю з НАТО були виключені з Доктрини. Під час президентства Ющенка Україна знову взяла курс на євроатлантичну інтеграцію держави з метою прискорити вступ до НАТО. Не дивлячись на це, на Бухарестському саміті НАТО 2008 року було прийнято рішення не запрошувати Україну до приєднання до Плану дій щодо членства. Далі, прийшовши до влади, команда Януковича у 2010 році і взагалі вилучила з закону «Про основи національної безпеки України» формулювання щодо інтеграції України в НАТО. Попри це, впродовж цих років Україна залишалася країною-партнером НАТО та брала участь в усіх основних поточних миротворчих місіях під її керівництвом. Українські миротворці були задіяні у виконанні завдань у складі Міжнародних сил безпеки в Косово, Тренувальної місії НАТО в Іраку, Міжнародних сил сприяння безпеці в Афганістані. Після російської анексії Криму та початку воєнних дій на території Донецької та Луганської областей співпраця між Україною і НАТО вийшла на новий рівень. У грудні 2014 року Верховна Рада ухвалила рішення про відмову України від позаблокового статусу, який виявився неефективним в контексті забезпечення безпеки держави від зовнішньої агресії і тиску. Наразі одним з основних пріоритетів практичної підтримки, яку НАТО надає Україні є підтримка реформ у Збройних силах. У грудні 2015 року Україна і НАТО підписали дорожню карту з оборонно-технічного співробітництва. Цей документ визначає основні заходи співробітництва, розвитку України в сфері озброєння і військової техніки, досягнення взаємосумісності із силами НАТО у цій галузі, а також надання допомоги Україні щодо переходу на технічні стандарти Альянсу. 6 червня 2017 року Президент Петро Порошенко підписав Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо зовнішньополітичного курсу України», який одним із пріоритетів національних інтересів держави визначає членство в НАТО.

Ювілеї дня:

71 рік від дня народження Анатолія Івановича Кочерги (1947), українського співака (бас). З 1972 року – соліст Київського театру опери та балету, з 1989 –  Віденської штатсопери. Працює за контрактами у провідних театрах Європи та Америки за власним вибором. Репертуар має колосальний: від партії Бориса в опері Мусоргського «Борис Годунов», Філіпа в опері Верді «Дон Карлос», Мефістофеля в опері Гуно «Фауст» – до партій баса в симфоніях Малера, Дворжака, Бетховена, Шостаковича. Працює з найвизначнішими диригентами і режисерами світу. Постійний учасник фестивалів у Зальцбурзі, Брегенсі, Відні, Едінбурзі, Оранжі. Співак має велику дискографію, зроблену провідними звукозаписуючими фірмами. Концертна діяльність української оперної зірки розписана на декілька років вперед. Наразі Кочерга мешкає переважно у Відні, а от громадянство не змінював. В одному з інтерв’ю він розказав: «У всіх біографічних довідниках, буклетах, програмках, що видаються за кордоном, я вимагаю, щоб організатори гастролей обов’язково писали: «Кочерга – бас із України, місто Київ».

62 роки від дня народження Тома Хенкса (1956), американського кіноактора, режисера, сценариста і продюсера. Знімався у фільмах «Тернер і Хуч», «Філадельфія» (премії «Оскар», «Золотий глобус», 1994; приз МКФ у Берліні, 1994), «Форрест Гамп» (премія «Оскар», «Золотий глобус», 1995), «Аполло-13», «Врятувати рядового Раяна», «Зелена миля», «Спіймай мене, якщо зможеш», «Код да Вінчі». Хенкс починав кар’єру в комедіях для сімейного перегляду, але до сорока років він зажив слави як серйозний драматичний актор і навіть отримав дві премії «Оскар» – за головні ролі у фільмах «Філадельфія» (1994) та «Форрест Гамп» (1995), ставши таким чином одним із двох акторів в історії світового кінематографа, отримавших цю нагороду два роки поспіль. Хенкс також відомий своєю тісною співпрацею з режисером Стівеном Спілбергом. Фільми за участю Хенкса приносили колосальні гроші, хоча в житті актора не бракувало періодів цілковитого бегрошів’я, коли 25 доларів були щастям. Найкасовішим фільмом Хенкса став «Код да Вінчі» (2006). Також Хенкс є актором, що отримав один із найбільших гонорарів в історії кіно (понад 51 млн доларів за роль професора Роберта Ленгдона у фільмі «Ангели і демони»). Цікавий факт: Том Хенкс – не буддист, не саєнтолог, а православний християнин, і є прихожанином Собору Святої Софії Константинопольського Патріархату. До православної церкви належить і його дружина Ріта Уїлсон.