4 липня. Пам’ятні дати

4 липня. Пам’ятні дати

1238
Ukrinform
Сьогодні День Національної поліції України.

Після Революції Гідності в українському суспільстві виникла нагальна потреба у реформуванні силових структур, зокрема і в реформуванні правоохоронної системи. Вже восени 2014 року було представлено концепцію реформи Міністерства внутрішніх справ, в якій передбачалось створення Національної поліції. Зрештою, 2 липня 2015 року Верховна Рада ухвалила закон «Про Національну поліцію». Відповідно до цього, основні завдання Нацполіціі - реалізація державної політики у сферах забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримки громадської безпеки і порядку, надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або через надзвичайні ситуації потребують такої допомоги.

4 липня 2015 року нова українська поліція склала присягу. Першим містом, у якому вона запрацювала, став Київ. Цього дня на Софійській площі співробітники нової поліції склали присягу на вірність Україні. Начальник управління патрульної служби Києва Олександр Фацевич зачитав текст присяги. Після цього усі присутні на Софійській площі виконали Гімн України. Президент України Петро Порошенко, який був присутній на заході, привітав патрульних й нагадав про відповідальність, покладену на них. Майже місяць патрульна поліція Києва працювала в тестовому режимі і показала гарні результати своєї роботи. Другим українським містом, де запрацювали поліцейські, став Львів, третім – Одеса.

Починаючи з 2016 року, професійне свято Національної поліції України відзначалося 4 серпня, в день підписання Президентом Закону «Про Національну поліцію».

Разом з тим, сьогодні в США відзначають День незалежності. Це свято відзначається щорічно 4 липня на честь прийняття історичного документу - Декларації незалежності США від Великої Британії, яка стала одним з центральних моментів Американської революції 1775-1783 років. Цікаво, що сам документ був укладений двома днями раніше – 2 липня, а цього дня представники 13-ти штатів на Другому Континентальному Конгресі прийняли Декларацію про незалежність, в якій вперше колонії іменувалися «Сполученими Штатами Америки» і проголошувалися самостійною державою. Сама ж Декларація стала першим в історії документом, що проголосив принцип суверенітету як основи державного устрою. Водночас, в ній наголошувалося, що «всі люди створені рівними, що Творець наділив їх невід’ємними правами, з-поміж яких є право на життя, свободу і прагнення щастя». Головним укладачем документа став видатний діяч Американської революції, дипломат і філософ епохи Просвітництва (в майбутньому 3-й президент США у 1801-1809 роках) Томас Джефферсон. Разом з ним, над документом працював ще один майбутній президент США Джон Адамс, а також Бенджамін Франклін, Роджер Шерман, Роберт Лівінгстон. Загалом під документом стоїть підпис 56 осіб. В американській історіографії автори та підписанти Декларації іменуються Батьками-засновниками, та, навіть нині, мають такий авторитет, що при виникненні спірних моментів у трактуванні Конституції США або законів, юристи беруть до уваги їх погляди, зафіксовані в рукописах, книгах і навіть в особистому листуванні. Наразі оригінал Декларації незалежності США, що до грудня 1952 року зберігався в Бібліотеці конгресу, знаходиться в будівлі Національного архіву США у Вашингтоні поряд з оригіналами Конституції США та Білля про права і представлений для огляду у виставковій залі. Як правило, цього дня в Сполучених Штатах проходять урочисті церемонії, яскраві паради, видовищні концерти та феєрверки.

Ювілеї дня:

127 років від дня народження Петра Йосиповича Панча (справж. – Панченко; 1891–1978), українського письменника, одного з не багатьох, що вижили із покоління розстріляного Відродження. Як зауважив Олесь Гончар, він «був одним із тих небагатьох фізично уцілілих, морально стероризованих, та все ж таких, що й далі залишаються вірні собі і, як можуть, в найскладніших умовах тоталітаризму підтримують ледь жевріюче життя української культури». Петро Панч створив понад шістдесят книг художньої прози. Широкого визнання здобули його повісті і романи «Голубі ешелони», «Син Таращанського полку», «Гомоніла Україна», «На калиновім мості». Як і багато інших українських письменників, Петро Панч під час доби національно-визвольних змагань воював під українськими прапорами проти більшовиків – був петлюрівським офіцером. Літературну діяльність розпочав у 20-х роках ХХ століття. У цей час він належав до літературних угруповань «Плуг», ВАПЛІТЕ, ВУСПП. За радянських часів зазнавав критики, але репресій уник, тоді як його друзі, з якими він починав, стали жертвами сталінського терору – Григорій Епік, Майк Йогансен, Василь Вражливий та інші.

120 років від дня народження Ірини Іванівни Стешенко (1898-1987), української актриси, письменниці, перекладачки. Дочка Івана й Оксани Стешенків, онука Михайла Старицького. Після закінчення Київського музично-драматичного інституту ім. М. Лисенка працювала в київських і харківських театрах, зокрема 1923–1934 рр. – в театрі «Березіль». Перекладала твори Мольєра, Гольдоні, Ст. Цвейга, Марка Твена, Стейнбека, Аполлінера. Автор спогадів про Леся Курбаса. Саме завдяки Ірині Стешенко збереглися архіви Старицьких, Черняхівських, Стешенків (з роду Старицьких-Стешенків вона була єдиною, дивом уцілілою від молоху репресій). Мешкала актриса у Києві, в будинку № 20 на вулиці Пушкінській, що навпроти театру Російської драми. Її  квартира була справжнім культурним осередком: в гостину до Ірини Іванівни ходили Іван Світличний, Василь Стус, Микола Вінграновський, Алла Горська, Сергій Параджанов, Михайлина Коцюбинська, Іван Драч – українським шістдесятникам була добре відома ця адреса.

91 рік від дня народження Джини Лоллобріджиди (1927), італійської кіноактриси, зірки екрана 50-60-х рр. минулого століття. Її знімали такі відомі кінорежисери як Вітторіо Де Сіка (можна сказати, що саме він дав їй «путівку» у кінематограф), Луїджі Коменчіні, П’єтро Джермі, Рене Клер. Однак, міжнародну славу Лоллобріджіді принесли ролі у фільмах «Фанфан-Тюльпан» (1952) режисера Крістіана-Жака і «Собор Паризької Богоматері» (1956) режисера Жана Деланнуа. Народилась акторка в містечку Суб'яко в центрі Італії. Після того, як батько втратив свої статки в результаті бомбардувань під час Другої світової війни, в 1945 році сім'я переїхала до Риму. Джина заробляла свої перші гроші як вулична художниця - малюванням карикатур і шаржів. У той же час вона брала уроки оперного вокалу і вчилася в театральному училищі. З 1946 року Джина почала зніматися у кіно. Загалом у фільмографії актриси понад 60 кіноролей. Її акторська кар’єра завершилась у середині 70-х років. Джина вважала, що кожна наступна роль повинна бути краще попередньої, а це майже не можливо, так як сценарії, що їй пропонували були банальні. Актриса зайнялась фотографією, скульптурою, навіть зняла документальний фільм. В липні 1996 року була в Києві, де презентувала свою книжку «Зачарування невинності». З середини 90-х пробувала займатись політикою, вона й нині співробітничає з ЮНЕСКО та ЮНІСЕФ. В одному з останніх інтерв’ю Джина Лоллобріджида зізналася: «Я не відчуваю віку. Насправді здається, що мені тридцять до яких я додала ще тридцять, а потім ще тридцять».

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-